24 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/23801/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просить:
- визнати протиправними дії Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо примусового списання коштів з пенсійного рахунку ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), яка полягала у нездійсненні перевірки цільового призначення рахунку позивача перед накладенням на нього арешту та зверненням стягнення;
- зобов'язати Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 незаконно стягнутих з його пенсійного рахунку коштів, шляхом підготовки та направлення відповідного подання до органів казначейства згідно «Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013.
У позовній заяві представник позивача стверджує, що у порушення норм чинного законодавства державним виконавцем накладено арешт на пенсійний рахунок ОСОБА_1 та позбавлено позивача єдиного джерела доходу, оскільки арешт був накладений на усі кошти на рахунку для виплати пенсії. Просить задовольнити адміністративний позов (а.с. 1-6).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 відкрито провадження у справі у порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
22.12.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду за вх. №90716/25 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні. У відзиві зазначено про те, що на виконанні у Богунському відділі Державної виконавчої служби знаходилося виконавче провадження про стягнення з позивача штрафу за вчинення адміністративного правопорушення. Арешт коштів боржника застосований для забезпечення виконання постанови Муніципальної інспекції. Документального підтвердження про те, що рахунок боржника має спеціальний статус банком не було надано. Банк виконав постанову, з боржника списано кошти у сумі 1696 грн. Виконавче провадження закінчене. Підстави для повернення коштів відсутні. Справу просив розглядати без участі представника відповідача (а.с. 25-27).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон України "Про виконавче провадження").
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Згідно з частиною 4 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.
Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Частинами 1, 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Судом встановлено, що на виконанні у Богунському відділі державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) знаходилося виконавче провадження ВП № 7890991 з примусового виконання постанови серії РАП № 2490737250, виданої 13.09.2024 Муніципальною інспекцією Житомирської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 1360,00 грн (а.с. 30).
Виконавче провадження відкрито 21.08.2025.
Після отримання 21.08.2025 відповіді про наявні рахунки боржника у банках (а.с. 32), 16.09.2025 головним державним виконавцем Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, яка становить 1696,00 грн (а.с. 30 на звороті).
18.09.2025 АТ "Державний ощадний банк України" перерахувало з рахунку боржника на рахунок Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 1696,00 грн для виконання стягнення у ВП № 789809910 (а.с. 33).
23.09.2025 головним державним виконавцем Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) виконавче провадження закінчено. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 31).
Відповідно до частин 1, 2 статті 68 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
При цьому абзацом третім частини 2 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Частиною 3 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Отже, згідно з наведеними нормами Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на пенсію не заборонено законом.
Відповідно до досліджених доказів у справі, арешт було накладено виконавцем не на рахунок боржника, а на кошти в межах суми стягнення, суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у розмірі 1696,00 грн.
Арешт не було накладено на кошти, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Виконуючи постанову державного виконавця банк не повідомив виконавця про неможливість виконання постанови через спеціальний режим використання банківського рахунку, а перерахував кошти на рахунок Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Закон «Про виконавче провадження» не покладає па виконавця обов'язку здійснювати попереднє дослідження цільового призначення кожного банківського рахунку боржника до накладення арешту.
Частина третя статті 52 указаного Закону такий обов'язок покладає на банк - саме він повинен перевірити, чи підпадає рахунок під спеціальний режим, і в разі виявлення цільового призначення, яке виключає арешт коштів, зобов'язаний повідомити виконавця та повернути постанову про арешт коштів боржника без виконання.
Водночас обов'язок виконавця полягає у знятті арешту з коштів на рахунку боржника саме за умови надання документального підтвердження, що відповідний рахунок боржника має спеціальний режим використання га/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, банком або боржником - Верховний Суд.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд у постанові 14.08.2025 у справі №320/14377/23.
Згідно із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року в справі № 1.380.2019.006270 та від 18 квітня 2022 року в справі №640/19274/20, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, окрім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII, повинен визначити статус коштів рахунку, на якому вони, знаходяться, та в разі їхнього знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону №1404-VIII).
Богунський відділ Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не отримував документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постанові від 20 квітня 2022 року в справі №756/8815/20, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських, установах, окрім тих, накладення, арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який викопує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону №1404-VIII). При цьому передбачене абзацом 2 частини другої статті 59 Закону №1404-VIII зобов'язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до пункту 1 частини четвертої статті 59 цього Закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення, стягнення на такі кошти боржника заборонено законом. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв'язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов'язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв'язку з забороною, встановленою законом.
У постановах від 14 серпня 2024 року в справі №338/1125/23 та від 29 січня 2025 року в справі №279/809/24 Верховний Суд констатував, що саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їхнього обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний: повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII. У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їхнє подальше списання не можна вважати протиправними.
Враховуючи положення статті 52 Закону №1404-VIII та правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58), згідно з якою: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Суд зазначає, що виконавче провадження виконане, постанова про стягнення штрафу оплачена, порушень в частині арешту коштів боржника державним виконавцем не допущено, решта доводів сторін не приймаються судом та відхиляються як такі, що не спростовують обов'язку боржника сплатити адміністративний штраф у примусовому порядку, тому не впливають на вирішення спору судом.
Враховуючи викладене суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову та у відповідності до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не стягує судові витрати із відповідача на користь позивача, у зв'язку із відмовою у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 139, 143, 194, 205, 243-246, 250, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (майдан Корольова, 3/14, м. Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 35021511) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Гурін