24 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/16022/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 27.05.2025 №064350008706 про не зарахування до періодів проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення період з 01.09.1989 по 30.04.1991;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до періодів проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення період з 01.09.1989 по 30.04.1991 та повторно розглянути заяву від 20.05.2025 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Зокрема, позивач зауважує, що нею дотримано усіх законодавчих підстав для призначення їй пенсії.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області надіслало до суду відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідачем зауважено, що у позивача відсутні підстави для призначення їй пенсії, оскільки документально не підтверджено період проживання особи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993. Зазначає, що місце навчання позивача заперечує факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення у спірний період, а тому період навчання в м. Київ, не можуть бути зараховані до періоду проживання в зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відзив до суду не подало. Частиною 6 статті 162 КАС України ввизначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення, що підтверджується посвідченням 2-ї категорії серії НОМЕР_1 від 19 серпня 2003 року.
20.05.2025 позивач зверталася до відповідача із заявою, у якій просила призначити їй пенсію із зниженням пенсійного віку як особі, яка проживає і працює на територіях радіоактивного забруднення, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Листом від 04.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило заявника, що її звернення було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області та винесено рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.05.2025. Рішення мотивоване тим, що період проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 складає 3 роки 4 місяці 24 дні. До періоду проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 30.04.1991 у м. Києві, оскільки населений пункт не відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення. Заявниця набуде права на пенсію 13.05.2027.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ст.55 Закону №796-XII).
Аналіз вищевказаних правових норм обумовлює висновок, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - протягом двох років).
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку в даному випадку застосовується, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт проживання та (або) роботи позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, з моменту аварії (26.04.1986 року) по 31 липня 1986 року.
Далі у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - проживання або робота у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 2 років та додатково 1 рік за 1 рік проживання.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок 22-1).
За приписами підпункту 7 пункту 2.1. Порядку 22-1 документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
У ході судового розгляду справи встановлено, що за інформацією викладеною у довідці Корнинської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 02.12.2024 №284 позивач була зареєстрована і проживала в с.Великі Кліщі, Народицького району, Житомирської області з 26.04.1986 по 30.04.1991.
Відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106 с.Великі Кліщі відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Разом з тим, за змістом рішення, яке оскаржується період проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 складає 3 роки 4 місяці 24 дні. До періоду проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 30.04.1991 у м. Києві, оскільки населений пункт не відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Відповідно до переліку населених пунктів №106, дійсно місто Київ, не відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Разом з тим, суд враховує, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом №796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Отже, відповідач вірно не зарахував період навчання з 01.09.1989 по 30.04.1991 у м. Києві до періодів проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення позивача.
Серед іншого, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що позивач не надала доказів, що вона проживала під час навчання саме в зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Таким чином, позовні вимоги в частині зарахування до періодів проживання чи роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення період навчання з 01.09.1989 по 30.04.1991 в м. Києві задоволенню не підлягають.
Крім того, суд дослідив, що станом на 01.01.1993 позивач прожила в зоні безумовного (обов'язкового) відселення більше 3 років, тоді як обов'язковою умовою проживання або роботи в цій зоні є не менше двох років.
При цьому позивач має право на початкову величину зниження пенсійного віку, а саме на 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання або роботи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 27.05.2025 №064350008706 про відмову у призначенні пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, та зобов'язати ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.05.2025, з урахуванням висновків суду.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, код ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (майдан Київський, буд. 6, м. Луцьк, Луцький р-н, Волинська обл.,43027, код ЄДРПОУ: 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 27.05.2025 №064350008706 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву від 20.05.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов
24.12.25