Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 грудня 2025 року Справа№200/8375/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Галатіна О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна зава ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якій просить суд:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , у нарахуванні та виплаті пенсії з 01.09.2025 року без зменшення її розміру, шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з врахуванням суми індексації пенсії згідно ПКМУ № 209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , виплату пенсії з 01.09.2025 року без зменшення її розміру, шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, без застосування коефіцієнтів встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з врахуванням суми індексації пенсії згідно ПКМУ № 209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», тобто в сумі 27 413,27 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером, відповідно до Закону України № 2262-XII від 09.04.1992 року «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за вислугу років.
Вказує на те, що з 01.01.2025 при нарахуванні та виплаті пенсійного забезпечення Позивачу було застосовано обмеження пенсії максимальним розміром та був застосований коефіцієнт до відповідних сум перевищення, з урахуванням пункту 1 Постанови № 1.
Крім того, з 01.03.2025 проведено індексацію пенсійної виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році".
Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права у зв'язку з чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву. Відкрито провадження в адміністративній справі.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що Постановою № 1 не встановлено обмеження максимального розміру пенсії або фіксованого розміру пенсії, а передбачено застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення (щодо пенсій розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність). Отже, Позивач помилково ототожнює застосування Головним управлінням коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1, з обмеженням максимального розміру пенсії. Вказує на те, що Постановою № 1 встановлено чіткі повноваження Головного управління у процедурі застосування коефіцієнтів при виплаті пенсій призначених відповідно до Закону № 2262. Бездіяльності, протиправних дій чи дій, які б свідчили про перевищення повноважень, Головним управлінням не допущено.
Головне управління вважає, що оскільки управлінням не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно Позивача, то підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є одержувачем пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 від 09 квітня 1992 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Відповідно до протоколу за пенсійною справою - 0503011980 (МВС) від 10.11.2025 вбачається, основний розмір пенсії позивача: 91% грошового забезпечення (вислуга років 32 (календ.31)), з урахуванням індексації та з урахуванням доплати, усього призначено: 27584.09 грн.
Призначено згідно з Законом України №2262-XII, 09.04.1992 загальний розмір пенсії за справою щомісячно в сумі: 24835.74 грн.
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії за пенсійною справа 0503011980 (МВС), відповідач провів перерахунок розміру пенсії позивача з 01.03.2025 в розмірі 91% сум грошового забезпечення, з урахуванням індексації базового ОСНП за 2022 рік в сумі 2568.30 грн, індексації базового ОСНП за 2023 рік в сумі 1 500 грн, індексації базового ОСНП за 2024 рік в сумі 1 500 грн, індексації базового ОСНП за 2025 рік в сумі 1 500 грн, розмір якої разом з надбавками склав 27584,09 грн. та застосовано обмеження пенсії максимальним розміром 26084,09, із пониженням суми 26084,09 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025, в результаті чого розмір такої склав 24835.74 грн.
Листом ГУ ПФУ в Донецькій області від 22.10.2025№0500-0203-8/109977 року, у вдповыдь на адвокатський запит представника позивача, зазначено, що з 01.03.2025 року розмір пенсії позивача складає 27 584,09 гривень. Однак застосувавши зменшувальні коефіцієнти згідно ПКМУ № 1 від 03.01.2025 року управління виплачує пенсію в розмірі 24 835,74 гривни.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з 01.03.2025 позивачу підвищено основний розмір пенсії на 11,5%.
Позивач, не погоджуючись із обмеженням з 1 січня 2025 року та з 1 березня 2025 року розміру призначеної йому пенсії, а також із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Згідно із статтею 129-1Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Як визначено статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 13 Закону № 1402-VIIIрозкриває суть такої конституційної засади судочинства як обов'язковість судових рішень, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 43 Закону № 2262-ХІІпенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №1282-XIIіндексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону №1282-XIIіндексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» установлено, що з 01.03.2025 розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та підпункту 1пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2024 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262-XII, зокрема у постановах від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19 та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17.
Крім того, у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XIIз урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Суд звертає увагу, що право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави) та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 640/9677/20.
Відповідно до протоколу перерахунку пенсії за пенсійною справа 0503011980 (МВС), відповідач провів перерахунок розміру пенсії позивача з 01.03.2025 в розмірі 91% сум грошового забезпечення, з урахуванням індексації базового ОСНП за 2022 рік в сумі 2568.30 грн, індексації базового ОСНП за 2023 рік в сумі 1 500 грн, індексації базового ОСНП за 2024 рік в сумі 1 500 грн, індексації базового ОСНП за 2025 рік в сумі 1 500 грн, розмір якої разом з надбавками склав 27584,09 грн. та застосовано обмеження пенсії максимальним розміром 26084,09, із пониженням суми 26084,09 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025, в результаті чого розмір такої склав 24835.74 грн.
Таким чином, позивачу не виплачено включену в перерахунок з 01.03.2025 індексацію пенсії, проведену на виконання постанови від 25.02.2025 №209, у зв'язку із повторним застосуванням обмеження пенсії максимальним розміром.
Поведінка відповідача щодо не виплати індексації пенсії позивача порушує його право на отримання пенсії у визначеному чинним пенсійним законодавством розмірі та нівелює таку конституційну гарантію, як право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про протиправність дій пенсійного органу щодо виплати позивачу перерахованої на виконання судового рішення пенсії без індексації такої відповідно доПостанови від 25.02.2025 №209.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ігнорування відповідачем положень статті 13 Закону №1402-VIIIпро те, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, нівелює таку конституційну засаду судочинства як обов'язковість судових рішень і призводить до неодноразових звернень тих самих осіб до суду з приводу перерахунку пенсій за захистом порушеного права на отримання пенсії у визначеному законом розмірі та створюючи при цьому надмірне навантаження на судову систему.
Вирішуючи питання щодо правомірності застосування при розрахунку з 1 січня 2025 року та з 1 березня 2025 року призначеної позивачу пенсії понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінет Міністрів України від 3 січня 2025 року № 1, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VІІІ) воєнний стан- це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною 2 ст. 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан із 5 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженими відповідними законами, дія воєнного стану неодноразово продовжувалась та станом на час розгляду справи в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не підлягають обмеженню конституційні права і свободи людини і громадянина, які гарантовані ст. 46 Конституції України.
Статтею 46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік № 4059-IX, який набрав чинності 1 січня 2025 року (далі- Закон - № 4059-IX), встановлено, що пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-XII (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 46 Закону № 4059-IX 3 січня 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі Постанова № 1), якою визначив розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій.
Відповідно до п. 1 Постанови № 1 у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-XII(з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Таким чином, положеннями ст. 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам ст. 1-1Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Крім цього, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із ст. 46 Закону № 4059-IX та п. 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України. Поширення дії Закону № 4059-IX та Постанови № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема ст.ст. 8, 19 та 92.
Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
У Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України вказав, що при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262-ХІI, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
Урішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абз. 3 п. 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 дійшов таких висновків:
«55. Застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
56. Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправними.».
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 240/1202/25, від 23 вересня 2025 року у справі № 380/5247/25, від 24 вересня 2025 року за позовами осіб (пенсіонерів) до територіального органу Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій щодо обмеження розміру пенсії відповідно до Постанови № 1, починаючи з 1 січня 2025 року.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі викладеного вище, суд дійшов до висновку, що відповідач протиправно обмежив розмір нарахованої позивачу пенсії з 1 січня 2025 року та згодом з 1 березня 2025 року, застосувавши при встановленні розміру пенсії до виплати коефіцієнти, передбачені Постановою № 1.
Отже, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо застосування з 1 січня 2025 року та з 1 березня 2025 року при розрахунку розміру призначеної позивачу пенсії понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1 - підлягають задоволенню.
Виходячи з приписів ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача провести перерахунок призначеної позивачу пенсії з 1 січня 2025 року та з 1 березня 2025 року - без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, провести перерахунок призначеної позивачу пенсії з 1 березня 2025 року без обмеження максимального розміру пенсії позивача та виплатити позивачу перераховану суму пенсії із врахуванням раніше проведених виплат.
Щодо суми пенсії визначеної позивачем у позовних вимогах, суд зазначає наступне.
При вирішені цього спору суд керується ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у ч. 2 ст.19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України"
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: - має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; - зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
Критерій "прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
Суд зазначає, що, з урахуванням повідомлених і підтверджених відповідними доказами обставин, суд позбавлений в межах цієї справи дослідити питання виконання всіх умов, визначених законодавством, для розрахунку суми розміру пенсії Позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваних дій не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що обмеження при виплаті пенсії позивача її максимальним розміром, із застосуванням з 01.01.2025 коефіцієнтів, встановлених Постановою №1 та без проведення виплати проведеної на виконання Постанови №209 індексації пенсії, не відповідають визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та Закону №2262-ХІІ, тому такі дії слід визнати протиправними та зобов'язати відповідача здійснити з 01.01.2025 нарахування та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, встановлених Постановою №1 та з 01.03.2025 здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача, з урахуванням індексації пенсії, проведеної відповідно до Постанови №209, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
Враховуючи вищевикладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 263, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , у нарахуванні та виплаті пенсії з 01.09.2025 року без зменшення її розміру, шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з врахуванням суми індексації пенсії згідно ПКМУ № 209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , виплату пенсії з 01.09.2025 року без зменшення її розміру, шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, без застосування коефіцієнтів встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з врахуванням суми індексації пенсії згідно ПКМУ № 209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.О. Галатіна