Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 грудня 2025 року Справа№200/8580/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
05 листопада 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний Суд» надійшла позовна заява Родітєлєвої Н.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення його з військового обліку;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18 червня 2013 року був виключений з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, про що внесено відомості до військового квитка та паспорту громадянина України.
Вказує, що 25 вересня 2025 року, від працівників поліції, він дізнався, що знаходиться в розшуку і вважається особою, яка перебуває на обліку як військовозобов'язаний та у зв'язку з чим 29 вересня 2025 року, поштовим відправленням спрямував заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив розглянути заяву та внести відомості про виключення його з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» відповідно до запису у військовому квитку, однак відповіді не отримав.
Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та вказує, що знаходження позивача на військовому обліку законне та відповідає нормам чинного законодавства.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 21.11.1989 року ОСОБА_1 18.06.2013 знятий з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку .
29.09.2025 позивач, засобами поштового зв'язку, звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою в якій просив внести відомості про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» відповідно до запису у військовому квитку.
Відповідь на звернення позивача в матеріалах справи відсутня.
Згідно з обліковою карткою до військового квитка (тимчасового посвідчення) серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженими Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію"постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби унормовані, Законом УкраїниПро військовий обов'язок і військову службувід 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі -Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок, а саме захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Приписами частин 2-3статті 1 Закону №2232-XIIвизначено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5статті 1 Закону №2232-XII).
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно з пунктом 1 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Статтею 2 Закону №2232-XII, зокрема, передбачено, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період. (частина 8 цієї статті)
Відповідно до частини 1статті 27 Закону №2232-XIIу запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
У цій справі спір виник у зв'язку із тим, що позивач вважає протиправними дії відповідачів щодо невиключення його з військового обліку на підставі статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу'в редакції, яка діяла станом на 18.06.2013 року, з приводу чого суд зазначає наступне.
Так, частиною 2 статті 28 Закону №2232-XII(в редакції, чинній станом на 18.06.2013 року) було встановлено, що військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
При цьому, частиною 4 статті 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 18.06.2013 року) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
За приписами пункту 4 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 18.06.2013 року) виключенню з військового обліку у районних (міських)
військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки
України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби
безпеки України) підлягають громадяни України, які, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі.
Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є особою, яка досягла граничного віку перебування в запасі, який станом на ІНФОРМАЦІЯ_7 досяг 42 років, тобто граничного віку перебування в запасі, визначеного частиною другою статті 28 Закону №2232-XIIу чинній на той час редакції.
Разом з цим, положення Закону №2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов'язаних осіб в запасі, у подальшому зазнавало змін.
Так,З аконами України №1169-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації та №1604-VII Про внесення змін до статті 28 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу до статті 28 Закону №2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014 граничний вік військовозобов'язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 і станом на теперішній час з 50 років до 60 років.
При цьому, положення частини 4 статті 28 Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.
Суд зазначає, що вік особи як юридичний факт - стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень Законів України №1169-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації та №1604-VII Про внесення змін до статті 28 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу.
За колом осіб дія нормативно - правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону №2232-XII, він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.
Відтак, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі, суд вважає необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17. Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи наведені вище норми законодавства у їх різних редакціях в часі слід дійти висновку, що законодавець не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які досягли граничного віку перебування у запасі, визначеного частиною другою статті 28 Закону №2232-XII у попередній редакції. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Нова редакція статті 28 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу від 27.03.2014 фактично встановила нові правовідносини у вигляді нового правового регулювання граничного віку перебування в запасі військовозобов'язаних осіб. Наслідком нового унормування стало те, що особа, яка раніше вважалася такою, що досягла граничного віку перебування в запасі, після того, як такий вік змінено і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин, під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Як було встановлено судом, після внесення Законами України №1169-VII та №1604-VII з 27.03.2014 змін до статті 28 Закону №2232-XII, позивач був взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 та станом на час розгляду справи не досяг віку 60 років, тому норми зазначених законів є застосовними до позивача та спірних правовідносин.
Доводи позовної заяви не знайшли свого документального та нормативного підтвердження та спростовуються висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ч. 1ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова