23 грудня 2025 рокуСправа №160/27720/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Сумській області щодо відмови в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ, починаючи з 29.08.2025 р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 29.08.2025 року звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за Списком № 2 відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Сумській області від 05.09.2025 за №045550031579 відмовлено в призначенні позивачу пенсії з підстав не досягненням нею пенсійного віку 56 років. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, та зазначає, що відповідно до записів у її трудовій книжці загальний страховий стаж складає 31 рік 5 місяців 15 днів, з яких спеціальний стаж становить 11 років 4 місяці 20 днів, що є достатнім для призначення пенсії. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б - г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII. У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б - г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 р. №213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Крім того, позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним та таким, що не відповідає положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діє на момент її звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні. Також цією ухвалою зобов'язано відповідача-2 надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.
На виконання вимог ухвали суду 08.10.2025 року відповідач-2 надав належним чином завірені копії пенсійної справи позивача та відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абз.1, 15 - 23 цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам- на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Підсумовуючи обставини, які були з'ясовані пенсійним органом при розгляді поданих позивачем документів доданих до заяви до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Вік позивача 49 років 11 місяців 17 днів. Страховий стаж особи - 31 рік 5 місяців 15 днів. Пільговий стаж - 9 років 3 місяці 27 днів. Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV не має законних підстав, через те, що позивач не досягла пенсійного віку, визначено вказаною нормою. Отже, позивач не має права на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону № 1058-IV. За таких обставин, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 01.12.2025 року продовжено розгляд цієї справи до 23.12.2025 року.
Відповідачу-1 позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 25 вересня та 01 жовтня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками в наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву, відповідач-1 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача-2, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 29.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
05.09.2025 року Головним управлінням ПФУ в Сумській області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення №045550031579, яким відмовлено їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Так, у рішенні зазначено, що вік позивача 49 років 11 місяців 17 днів. Страховий стаж особи - 31 рік 5 місяців 15 днів. Пільговий стаж - 9 років 3 місяці 27 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Відповідно до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Додатковий коментар: за наданими документами право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV позивач матиме після досягнення 56 річного віку, а саме з 13.09.2031 року.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Щодо підстави для відмови в призначенні пенсії, як недостатній пенсійний вік позивача, суд зазначає на таке.
Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б - г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б - г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-1 у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Так, позивач станом на дату звернення до пенсійного органу досягла 50 річного віку, а тому вона має право для розгляду її заяви відповідно до п.«б» ст.13 Закону України від 05.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року, а відповідач-1, в свою чергу, не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права.
Суд відзначає, що згідно з п. «б» ст.13 Закону № 1788-ХІІ однією з умов набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах є наявність пільгового стажу за Списком №2 не менше 10 років.
Відповідно до оскаржуваного рішення пільговий стаж позивача становить 9 років 3 місяці 27 днів, за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Проте, як вбачається з розрахунку форми РС-право період з 12.12.2024 по 31.08.2014, 28.02.2025, 30.06.2016, та період з 02.01.2024 по 01.05.2024 не враховано позивачу до пільгового стажу. Жодного обґрунтування підстав для не врахування вказаного періоду відповідачем-1 не надано.
Так, з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що вона працювала на наступних посадах:
- 12.12.2012 - переведена учнем пробовідбірника 1 розряду у відділ технічного контролю (наказ №154/с/к від 12.12.2012);
- 25.12.2012 - присвоєно кваліфікацію пробовідбірника 2 розряду на цій ділянці (свідоцтво 3930, прот. №530 від 25.12.2012);
- 22.09.2014 - переведена учнем стволового 1 розряду на ділянці шахтного транспорту (наказ №221 с/к від 22.09.2014р.);
- 29.10.2014 - присвоєно кваліфікацію стволового 2 розряду (свідоцтво 6656, прот. №366 від 29.10.2014);
- 01.05.2025 - звільнена з шахти за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (наказ №113 с/к від 01.05.2024р.).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.
Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.
Так, з відомостями наявних в матеріалах справи довідок ПФУ форми ОК-5, вбачається, що позивач у частину вказаних періодів виконувала роботи, які обліковуються за кодом підстави для обліку спецстажу ЗПЗ013Б1.
Відповідно до п.1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 №454(далі - Порядок № 454), під кодом:
- ЗПЗ013Б1 обліковується спеціальний стаж працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону: на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, ще раз зауважує, що у рішенні відповідача-1 відсутні будь-які посилання щодо невідповідності даних щодо вказаних періодів, зазначених у трудовій книжці позивача, помилок у їх оформленні.
Суд звертає увагу, що зазначені записи в трудовій книжці позивача чітко містять відомості щодо характеру її роботи у спірні періоди. Також, в трудовій книжці є посилання на відповідні накази, записи завірені підписом повноважної особи та печаткою, які оформлені належним чином. Даний факт пенсійним органом не оспорюється.
Водночас, суд звертає увагу, що здійснення перевірки довідок, пенсійним фондом здійснюється лише у разі відсутності записів у трудовій книжці.
Також, пенсійним органом частину безперервного періоду роботи позивача не враховано, при цьому про підстави такого не зарахування, відповідачем-1 у спірному рішенні не зазначено.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із пунктом 4.7 вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Оскільки в рішенні відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії позивачу не зазначено висновок пенсійного органу стосовно періодів її пільгового стажу, суд дійшов висновку, що відповідач-1 неповно розглянув надані позивачем документи, не визначився щодо спірних періодів, при цьому трудова книжка позивача містить необхідні записи, що підтверджує пільговий період роботи, відтак рішення відповідача є незаконним та підлягає скасуванню.
Щодо вимог в частини зобов'язання Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ, починаючи з 29.08.2025 р., суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
З огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, беручи до уваги що відповідач у спірному рішенні відповідач взагалі не дослідив вказані періоди роботи позивача та не зазначив причини не зарахування їх до пільгового стажу з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині є передчасними.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 29.08.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, дослідивши періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.07.1993 р., з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням ПФУ в Сумській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у даній справі, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз.13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
В силу п.4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п.4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління ПФУ в Сумській області.
Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення її прав, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління ПФУ в Сумській області, як визначений суб'єкт призначення.
Позовні вимоги до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають, а тому у задоволенні решти позову слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 211,20 грн. Тому судовий збір у розмірі 484,48 грн. (968,96 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних відшкодувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 05.09.2025 року №045550031579 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2025 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, дослідивши періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.07.1993 р., з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма