23 грудня 2025 рокуСправа №160/29317/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 01.08.2025 р. №262240033294 про відмову у призначенні їй пенсії;
- зобов'язати відповідача зарахувати їй періоди роботи з 23.04.1984 р. по 27.09.1986 р., з 28.09.1989 р. по 01.02.1991 р., з 01.02.1991 р. по 05.03.1991 р., з 05.03.1991 р. по 08.12.1991 р., з 05.02.1992 р. по 14.01.1994 р., з 17.01.1994 р. по 01.07.1994 р., з 03.01.1995 р. по 01.07.1995 р., з 01.07.1995 р. по 12.02.1996 р., з 01.03.1996 р. по 15.06.1996 р., з 01.07.1996 р. по 12.05.1997 р., з 19.05.1997 р. по 31.12.1997 р. з 21.09.1999 р. по 01.02.2001 р., з 01.02.2001 р. по 31.08.2001 р., з 01.07.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.07.2003 р. по 31.08.2003 р. до страхового стажу;
- зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком з 18.07.2025 року та провести відповідні виплати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 25.07.2025 звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровської області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням відповідача від 01.08.2025 р. №262240033294 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV. Так, за доданими документами до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 23.04.1984 року - на 1 аркуші трудової книжки відсутня печатка підприємства, що є порушенням вимог Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", а також дошлюбне прізвище " ОСОБА_2 " не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб " ОСОБА_2 ". Також, листом від 29.09.2025 за №2600-0202-8/172524 було роз'яснено рішення про відмову у призначенні пенсії: «…До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 21.09.1999 по 01.02.2001 в ТОВ «Омега-трейд ЛТД», оскільки запис про звільнення завірений печаткою, яка не читається. Також дата звільнення 01.02.2001 не відповідає даті документу, на підставі чого внесено запис про звільнення - 01.02.2003. Зазначаємо, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про нарахування за період з 21.09.1999 по 01.02.2001 ТОВ «Омега-трейд ЛТД». Періоди роботи в ПП «Гілея» з 01.09.2001 по 30.06.2002, з 01.09.2002 по 30.06.2003 та з 01.09.2003 по 31.12.2003 зараховані до страхового стажу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення в даті звільнення та в даті наказу про звільнення, не завірене належним чином". Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії, оскільки право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується відповідними документами, що й стало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.161 КАС України та запропоновано позивачу протягом десяти днів усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
На виконання ухвали суду позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме надано до суду докази доплати судового збору у зазначеному розмірі.
Ухвалою суду від 22.10.2025 року суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Також цією ухвалою зобов'язано відповідача надати належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.
На виконання вимог ухвали суду 30.10.2025 року до суду від відповідача надійшли належним чином завірені копії пенсійної справи позивача.
Відповідачу позов з додатками та зазначена ухвала суду доставлені до його електронного кабінету 09 та 22 жовтня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками наявними в матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 25.07.2025 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровської області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії позивача розглянуто Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровської області та прийнято рішення від 01.08.2025 р. №262240033294 про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Зокрема, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області від 01.08.2025 р. №262240033294 року встановлено наступне:
«...Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 32 роки.
Вік позивача 60 років 0 місяців 8 днів.
Загальний стаж складає 27 років 5 місяців 18 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.04.1984 року - на 1 аркуші трудової книжки відсутня печатка підприємства, що є порушенням вимог Інструкції № 162 від 20.06.1974 “Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», а також дошлюбне прізвище “ ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб “ ОСОБА_2 »...»
Також, листом ГУ ПФУ в м.Києві від 29.09.2025 № 2600-0202-8/172524 було роз'яснено рішення про відмову у призначенні пенсії:
“... До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 21.09.1999 по 01.02.2001 в ТОВ «Омега-трейд ЛТД», оскільки запис про звільнення завірений печаткою, яка не читається. Також дата звільнення 01.02.2001 не відповідає даті документу, на підставі чого внесено запис про звільнення - 01.02.2003.
Зазначаємо, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про нарахування за період з 21.09.1999 по 01.02.2001 ТОВ «Омега-трейд ЛТД».
Періоди роботи в ПП «Гілея» з 01.09.2001 по 30.06.2002, з 01.09.2002 по 30.06.2003 та з 01.09.2003 по 31.12.2003 зараховані до страхового стажу згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, оскільки в трудовій книжці наявне виправлення в даті звільнення та в даті наказу про звільнення, не завірене належним чином».
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно із приписами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно із абз.1 п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п.1 Порядку № 637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як видно з матеріалів справи, відповідачем при призначенні пенсії не було зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача через, те що запис про звільнення завірений печаткою, яка не читається, дата звільнення не відповідає даті документу, на підставі чого внесено запис про звільнення, в трудовій книжці наявне виправлення в даті звільнення та в даті наказу про звільнення, не завірене належним чином, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.04.1984 року - на 1 аркуші трудової книжки відсутня печатка підприємства, що є порушенням вимог Інструкції “Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» від 20.06.1974 р. № 162.
Так, ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях до 29.07.1993 здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, а з 29.07.1993 - відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців».
В силу положень пункту 1, 13, 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі - постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Згідно із пунктом 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Згідно із п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Тобто, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці, не зазначення назви підприємства, де працювала особа, або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування їй страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 23.04.1984 року та НОМЕР_2 з 21.09.1999 позивач у спірний період працювала на наступних посадах:
1. з 23.04.1984 по 01.02.1991 - буфетниця в їдальні № на будівництві, наказ 62к від 29.04.1984;
2. з 01.02.1991 по 05.03.1991 - зарахована продавцем 3 категорії магазину №2 по переведенню, наказ №1 від 01.02.1991 р.;
3. з 05.03.1991 по 08.12.1991 - прийнята продавцем 3 категорії магазину №2 по переведенню, наказ №11к від 04.03.1991 р.;
4. з 05.02.1992 по 14.01.1994 - продавець 3 категорії магазину №2, наказ №9 від 05.02.1992 р.;
5. з 17.01.1994 по 01.07.1994 - продавець 2 категорії магазину №3, наказ №11-квід 17.01.1994 р.;
6. з 03.01.1995 по 01.07.1995 - продавець магазину «Столярні вироби», наказ №1/1-к від 03.01.1995 р.;
7. з 01.07.1995 по 12.02.1996 продавець магазину по переведенню МЧП «Полегро», наказ №3 від 01.07.1995 р.;
8. з 01.03.1996 по 15.06.1996 - продавець в ООО «Союз-Интер», наказ №1 від 01.03.1996 р.;
9. з 01.07.1996 по 12.05.1997 - бухгалтер касир в ООО «Ника-трейд», наказ №9 від 01.07.1996 р.;
10. з 19.05.1997 по 31.12.1997 - продавець магазину, наказ №31/к від 19.05.1997 р.;
11. з 21.09.1999 по 01.02.2001 - директор в ТОВ «Омега-трейд ЛТД», протокол від 21.09.1999 р.;
12. з 01.02.2001 по 01.01.2004 - директор в ПП «Гілея», наказ №1 від 01.02.2001 р.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу у неї за спірний період.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме відсутність підпису відповідальної особи та відсутність печатки підприємства, що слугував підставою для внесення такого запису про звільнення, не може вважатися достатньою підставою неврахування цих відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність посилання чи неточних записів не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження №К/9901/2310/18).
Щодо різниці у прізвищі позивача, суд зазначає наступне.
У своєму рішенні про відмову в призначенні пенсії, відповідач повідомляє, що до страхового стажу не зараховано “періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.04.1984 року - на 1 аркуші трудової книжки […] дошлюбне прізвище “ ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб “ ОСОБА_2 »...».
З матеріалів справи вбачається, що на титульному аркуші трудової книжки позивача допущено технічну помилку у написанні прізвища. У зв'язку з чим виникла розбіжність у персональних даних, що створило перешкоди для ідентифікації позивача як особи, яка фактично працювала на відповідних посадах, та призвело до незарахування зазначених періодів роботи до страхового стажу.
Позивач звернулася до Українського бюро лінгвістичних експертиз та отримала експертний висновок №056/1957-а від 29.09.2025.
У висновку зазначено, що »з урахуванням зазначеного записи російською мовою прізвища ОСОБА_3 (трудова книжка, запис ОСОБА_4 ) та ЕРЁМКА (свідоцтво про укладення шлюбу, запис ОСОБА_5 / ОСОБА_6 ) попри розбіжності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, є ідентичними».
Таким чином, встановлено, що розбіжність у написанні прізвища позивача не впливає на ідентифікацію особи.
При цьому суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Щодо висновку, що «…Зазначаємо, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про нарахування за період з 21.09.1999 по 01.02.2001 ТОВ «Омега-трейд ЛТД», суд зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до положень ст.20 Закону №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Окрім того, абз.1 ч.4 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника застрахованої особи.
Разом з тим, слід зазначити, що позивач, як застрахована особа, не повинен нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачеві таких періодів.
Статтею 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 22.11.2018 у справі № 242/4793/16-а, від 11.07.2019 у справі № 242/1484/17, від 04.06.2019 у справі № 235/900/17.
Верховний Суд у постанові від 04.09.2018 по справі № 482/434/17 висловив позицію про те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування періодів роботи позивачу через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно із пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Крім того, згідно із ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідачем не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших документах позивача для призначення їй пенсії.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів до загального стажу, а тому порушені права підлягають відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії позивачу від 01.08.2025 р. №262240033294, та зобов'язання відповідача зарахувати позивачу періоди роботи з 23.04.1984 р. по 27.09.1986 р., з 28.09.1989 р. по 01.02.1991 р., з 01.02.1991 р. по 05.03.1991 р., з 05.03.1991 р. по 08.12.1991 р., з 05.02.1992 р. по 14.01.1994 р., з 17.01.1994 р. по 01.07.1994 р., з 03.01.1995 р. по 01.07.1995 р., з 01.07.1995 р. по 12.02.1996 р., з 01.03.1996 р. по 15.06.1996 р., з 01.07.1996 р. по 12.05.1997 р., з 19.05.1997 р. по 31.12.1997 р. з 21.09.1999 р. по 01.02.2001 р., з 01.02.2001 р. по 31.08.2001 р., з 01.07.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.07.2003 р. по 31.08.2003 р. до страхового стажу.
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити з 18.07.2025 року позивача пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно із ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.
Крім того, статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе лише зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 18.07.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.04.1984 р. по 27.09.1986 р., з 28.09.1989 р. по 01.02.1991 р., з 01.02.1991 р. по 05.03.1991 р., з 05.03.1991 р. по 08.12.1991 р., з 05.02.1992 р. по 14.01.1994 р., з 17.01.1994 р. по 01.07.1994 р., з 03.01.1995 р. по 01.07.1995 р., з 01.07.1995 р. по 12.02.1996 р., з 01.03.1996 р. по 15.06.1996 р., з 01.07.1996 р. по 12.05.1997 р., з 19.05.1997 р. по 31.12.1997 р. з 21.09.1999 р. по 01.02.2001 р., з 01.02.2001 р. по 31.08.2001 р., з 01.07.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.07.2003 р. по 31.08.2003 р., та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 968,96 грн. Тому судовий збір у розмірі 484,48 грн. (968,96 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних відшкодувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.08.2025 р. №262240033294 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 18.07.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.04.1984 р. по 27.09.1986 р., з 28.09.1989 р. по 01.02.1991 р., з 01.02.1991 р. по 05.03.1991 р., з 05.03.1991 р. по 08.12.1991 р., з 05.02.1992 р. по 14.01.1994 р., з 17.01.1994 р. по 01.07.1994 р., з 03.01.1995 р. по 01.07.1995 р., з 01.07.1995 р. по 12.02.1996 р., з 01.03.1996 р. по 15.06.1996 р., з 01.07.1996 р. по 12.05.1997 р., з 19.05.1997 р. по 31.12.1997 р. з 21.09.1999 р. по 01.02.2001 р., з 01.02.2001 р. по 31.08.2001 р., з 01.07.2002 р. по 31.08.2002 р., з 01.07.2003 р. по 31.08.2003 р., та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма