23 грудня 2025 року Справа 160/34345/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Синельниківська виправна колонія (№94)" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Синельниківська виправна колонія (№94)", в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, - на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 року у розмірі 2102,00 грн, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 грн. та з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 року у розмірі 2481,00 грн. з урахуванням раніш виплачених сум;
- зобов'язати Державну установу «Синельниківська виправна колонія (№94)» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 року у розмірі 2102,00 грн., з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 гривень та з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 року у розмірі 2481,00 гривень з урахуванням раніш виплачених сум.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позову без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року із зазначенням причин пропуску строку звернення, а також докази поважності причин пропуску відповідного строку, оформлене відповідно до вимог статей 161, 167 Кодексу адміністративного судочинства України (в примірниках відповідно до кількості учасників справи).
17.12.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 09.12.2025 року позивач подав до суду через підсистему "Електронний суд" клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якій просить суд поновити строк на звернення до суду.
Дослідивши вказане клопотання позивача суддя зазначає наступне.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В обгрунтування поданого клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на те, що ним не було одержано письмового повідомлення про виплачені суми. Лише після отримання довідки про складові грошового забезпечення за 2020-2022 рік та довідки про виплачену заробітну плату 01.10.2025 року йому фактично стало відомо про порушення права в частині виплати грошового забезпечення. Також посилається на те, що рішенням Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 взагалі знято обмеження строку звернення до суду про стягнення заробітної плати та інших виплат.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спірним в межах даної справи є дії Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№ 94)» щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби), одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, - на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 294-ІХ на 01.01.2020 року у розмірі 2102,00 грн, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1082-ІХ на 01.01.2021 року у розмірі 2270,00 грн. та з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України № 1928-ІХ на 01.01.2022 року у розмірі 2481,00 грн. з урахуванням раніш виплачених сум.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак, 19.07.2022 року набув чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Виходячи з наведеного, тримісячний строк звернення до суду застосовується до правовідносин, які виникли після набрання чинності Законом №2352-IX, тобто з 20.07.2022 року.
В свою чергу суддя звертає увагу на те, що п. 1 глави ХІХ Кодексу законів про працю України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України запроваджено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, який неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
При цьому, згідно з витягом із наказу начальника Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» 226/ОС-22 від 30.12.2022 року позивача звільнено з 31.12.2022 року з посади начальника відділу контроля за виконанням судових рішень відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.7 ч.І ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
До суду із даною позовною заявою позивач звернувся через підсистему "Електронний суд" 02.12.2025 року.
Оскільки на момент звернення позивача до суду з цим позовом (02.12.2025 року) тримісячний строк звернення до суду вже сплинув (з моменту звільнення позивача зі служби), суддя приходить до висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення з цим позовом в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року до суду, передбачений ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Отже, в ухвалі від 09.12.2025 року суд дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 29.01.2020 року по 19.07.2022 року не обмежувались строком звернення до суду, а позовні вимоги за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року є такими, що подані із пропуском тримісячного строку звернення до суду.
З приводу поданого клопотання та зазначених причин пропуску строку звернення до суду слід зазначити наступне.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, однак на підтвердження вищевказаних обставин позивачем не подано будь-яких доказів, та не наведено обставин важливості пропуску строку.
Посилання представника позивача на те, що про порушення своїх прав позивач дізнався, отримавши довідку про складові грошового забезпечення за 2020-2022 рік та довідку про виплачену заробітну плату 01.10.2025 року, суддя відхиляє з огляду на зазначене вище.
Також посилання представника позивача на те, що позивач не отримував письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення спростовуються тим, що разом із наказом про звільнення позивач мав отримати грошовий атестат (докази протилежного відсутні), зі змісту якого позивач міг дізнатися про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення.
Разом із тим, отримання 01.10.2025 року довідки про складові грошового забезпечення за 2020-2022 рік та довідки про виплачену заробітну плату 01.10.2025 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Маючи сумніви щодо правильності нарахування грошового забезпечення за спірний період, позивач мав реальну та об'єктивну можливість після його отримання за відповідний місяць виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо розміру та порядку обрахування виплаченого йому грошового забезпечення, зокрема, щодо розміру застосованого прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, грошове забезпечення є щомісячною виплатою, а отже позивач був обізнаний про його розмір та у зв'язку з незгодою з таким розміром мав об'єктивну можливість звернутися до суду з позовом у визначені законом строки.
Щодо твердження позивача про те, що рішенням Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 взагалі знято обмеження строку звернення до суду про стягнення заробітної плати та інших виплат суддя зазначає наступне.
Так, 19.07.2022 року набув чинності Закон України від 01.07.2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1 ст. 233 КЗпП).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2 ст. 233 КЗпП)."
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 по справі №1-7/2024(337/24), для працівника, який продовжує працювати не застосовується тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, тоді як у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - застосовується тримісячний строк звернення до суду з моменту звільнення (одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Оскільки, як зазначено вище, згідно з витягом із наказу начальника Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» 226/ОС-22 від 30.12.2022 року позивача звільнено з 31.12.2022 року з посади начальника відділу контроля за виконанням судових рішень, то він, звертаючись із позовом до суду про виплату належних йому сум заробітної плати, має дотримуватись тримісячного строку звернення до суду із моменту звільнення (отримання ним грошового атестату при звільненні, письмового повідомлення про нараховані та виплачені сум, тощо) в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року.
Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд і запобігає зловживанням при зверненні до суду. Його відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах для відповідача.
З огляду на що, суддя не встановила наявності поважних причин, за яких позивач не міг звернутися до адміністративного суду в межах передбаченого законом строку з цими позовними вимогами.
Ураховуючи викладене, суддя дійшла висновку, що адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року подано з пропуском встановленого законом, а підстави для його поновлення відсутні, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача.
З урахуванням наведеного, доводи позивача не можуть бути визнані поважними причинами пропуску, оскільки не підтверджені належними та достатніми доказами, що дає судді підстави вважати про зволікання позивачем своїм правом щодо звернення до суду із цим позовом в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року.
Частиною 1 ст. 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки судом визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року, позовна заява в цій частині підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Державної установи "Синельниківська виправна колонія (№94)" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення із позовом в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Синельниківська виправна колонія (№94)" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 20.07.2022 року по 31.12.2022 року - повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
Ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна