Справа № 206/6938/25
Провадження № 1-кп/206/466/25
"24" грудня 2025 р.
Самарський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62023170030000609 від 16.05.2023 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Піски, Горохівського району, Волинької області, громадянина України, з середньою освітою, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , не одружений, утриманців не маючий, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, в посаді стрільця-снайпера 2 механізованого відділення - бойової машини, 2 механізованого взводу, 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,
ОСОБА_4 03 лютого 2023 року, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , і з того часу офіційно ніде не працював, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не приймав, за наявної можливості до цього, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв. У період часу з 03.02.2023 року солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і не звільнений з військової служби, без поважних причин був відсутній на службі та не виконував службові обов'язки.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, що вчинено в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою всіх учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, при цьому судом з'ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, їх позиція є добровільною та істинною та їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Обвинувачений в судовому засіданні вину у скоєнні інкримінованого йому злочину при зазначених вище обставинах визнавав в повному обсязі, надавати суду показання відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України, а саме у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, що вчинено в умовах воєнного стану, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення, як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України» від 21.10.2011 року.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання.
За таких обставин, суд переконавшись, що учасники судового процесу вірно розуміють зміст обставин провадження, при відсутності сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження.
Враховуючи наведене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за обставин, встановлених судом, тобто в самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, що вчинено в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, особу винного, який раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем служби характеризується негативно.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття у вчиненому правопорушенні.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Суд приходитьдо висновку, що обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєного кримінального правопорушення, не зменшують суспільну небезпеку кримінального правопорушення до рівня, що виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України- призначення більш м'якого покарання, яке передбачено законом, а тому вважає необхідним призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_4 в межах санкції ч.5 ст. 407 КК України, у вигляді позбавлення волі, що на думку суду, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Міра запобіжного заходу обвинуваченому обраховувати з часу фактичного затримання, а саме з 18.11.2025 року.
Цивільний позов не заявлено.
Керуючись ст.ст. 373-376 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили продовжити дію раніше обраного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», а строк відбування покарання ОСОБА_4 обраховувати з часу фактичного затримання, а саме з 18.11.2025 року.
Вирок може бути оскаржений з підстав передбачених статтею 394 КПК України до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Самарський районний суд міста Дніпра протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію Вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Суддя ОСОБА_1