Справа № 522/21353/21
Провадження по справі № 1-кп/522/127/25
24 грудня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
здійснивши судовий розгляд у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси № 106, на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №62021150020000291 від 13.09.2021 року стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, розлученого, з вищою освітою, військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,-
Викладення обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, яке суд вважає доведеним.
Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
На підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VII, в Україні з 18 березня 2014 року розпочався особливий період, який діє по даний час.
12.07.2016 року громадянином ОСОБА_3 укладено контракт з Міністерством оборони України в особі начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України до оголошення рішення про демобілізацію.
Відповідно до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 12.07.2016 року № 2-РС ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу інституту, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення.
Під час проходження служби 20.10.2017 року ОСОБА_3 укладено контракт з Міністерством оборони України в особі виконуючого обов'язків начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки.
Відповідно до наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 20.10.2017 року № 22-РС ОСОБА_3 призначено на посаду старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення.
20.10.2020 року громадянином ОСОБА_3 укладено контракт з Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 (три) роки.
Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом для військовозобов'язаних вважається день зарахування до списків особового складу військової частини.
Відтак, з 12.07.2016 року, тобто з моменту зарахування ОСОБА_3
до списків особового складу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Згідно вимог п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Проходячи військову службу старшина 2 статті ОСОБА_3 як військовослужбовець, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Проте, всупереч вищезазначених вимог закону, старшина 2 статті ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи військову службу на посаді старшого водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», у військовому званні «старшина 2 статті», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою назавжди ухилитися від обов'язків військової служби, 14.06.2021 о 08 год. 00 хв. самовільно залишив розташування Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», який дислокується за адресою АДРЕСА_2 , в умовах особливого періоду, та продовжував ухилятися від військової служби до 27.10.2021, проводячи свій вільний час на власний розсуд, не пов'язуючи його з обов'язками військової служби.
Надалі, 27.10.2021 року близько 18:00 старшина 2 статті ОСОБА_3 , усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, добровільно та з власної ініціативи прибув до Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18 та заявив про вчинене ним кримінального правопорушення.
Дії, ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 3 ст. 408 КК України, за кваліфікуючими ознаками: дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужовцем (крім строкової служби).
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України визнав та підтвердив, що дійсно вчинив даний злочин за вказаних в обвинувальному акті обставинах. Пояснив, що напередодні події у нього помер рідний брат та загинули на фронті знайомі побратими, у зв'язку із чим він був пригнічений, від керівництва не отримав підтримки, тому на цьому ґрунті не вийшов на службу влітку 2021 року точної дати не пам'ятав, але погодився із датою 21.06.2021 року, зазначеною в обвинувальному акті, оскільки пройшов значний проміжок часу. На той момент він служив у ВМС НУ «ОМА», який розташований в Приморському районі м. Одеси, де готував майбутніх морських офіцерів. Він був на посаді простого водія. В подальшому він з'явився до прокуратури восени 2021 року, більш точну дату не пам'ятав, але погодився із 27.10.2021 року, яку зазначено в обвинувальному акті. На той момент як військовий не розумів, що вчинив, оскільки був тяжкий збіг особистих сімейних обставин. Дисциплінарний статут ЗСУ вже знає.
У вчиненому щиро кається, зробив для себе належні висновки, просив його суворо його не карати та врахувати, що він має намір проходити в подальшому службу в лавах ЗСУ, про що надав суду відповідне клопотання прокурору.
Суд з'ясував, що всі учасники кримінального провадження правильно розуміють обставини справи, та упевнився у добровільності їх позиції. Їм було роз'яснено про те, що якщо докази не будуть досліджені, у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
У зв'язку із зазначеними обставинами, за згодою учасників кримінального провадження, які визнали недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, докази у судовому провадженні не досліджувалися, згідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.
Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України, повністю доведена.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , містять склад кримінального правопорушення, передбаченого: ч. 3 ст. 408 КК України, та суд кваліфікує їх за кваліфікуючими ознаками: дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
Мотивування прийнятого рішення.
При визначенні мотивів призначення покарання суд керується таким.
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
У частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до положень ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, (в редакції, яка діяла на момент вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК України).
Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 .
В судовому засіданні прокурор просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 3 ст. 408 КК України у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільнити від відбування покарання з випробуванням встановивши іспитовий строк терміном два роки, з покладенням додаткових обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Захисник просив врахувати щире каяття його підзахисного, та призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі. Не заперечував проти покарання, яке просив прокурор, проте зазначив, що його підзахисний має намір проходити службу в лавах ЗСУ, а призначення покарання з іспитовим строком ускладнить проходження ним військової служби. Також захисник просив застосувати до його підзахисного положення ст. 69 КК України та призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, та вважати таким, що відбув покарання строком 1 рік 10 місяців 3 дні, звільнивши його з-під варти негайно.
Обвинувачений підтримав захисника, просив суворо його не карати.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує його особу, який є громадянином України, з вищою освітою, військовослужбовцем, розлучений, який зареєстрований та має постійне місце проживання у м. Одеса, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, та те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.
Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд враховує те, що він щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.
Крім того, суд враховує надані стороною документи про те, що обвинувачений ОСОБА_3 має позитивну характеристику з місця проживання, та подав клопотання прокурору та до заяву до військової частини про проходження військової служби в лавах ЗСУ, які суд розцінює як характеризуючі особу дані.
Відповідно до ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відсутні.
Санкцією ч. 3 ст. 408 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 408 КК України, у виді п'яти років позбавлення волі.
Крім того, слід зазначити, що станом на час розгляду кримінального провадження набрав чинності Закон України від 13 грудня 2022 року № 2839-ІХ, який набув чинності з 27 січня 2023 року та відповідно до якого внесено зміни до статті 75 КК України, що значно погіршують становище особи.
Таким чином, суд вважає за необхідне при призначенні покарання, із урахуванням статті 5 КК України, застосувати положення статті 75 КК України, які діяли на час скоєння інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, оскільки це поліпшує становище обвинуваченого.
Врахувавши в сукупності наведені вище обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність пом'якшуючої покарання обставини, а саме щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 5, 75 КК України, тому вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на два роки.
При цьому суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_3 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі ст. 5, 75 КК України та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.
На підставі вищезазначеного, суд вважає, що таке покарання буде законним, справедливим, достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим та досягне своєї мети.
Підстав для застосування положень ст. 69 КК України судом не встановлено.
Щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2025 року стосовно ОСОБА_3 , слід скасувати, та негайно звільнити його з-під варти в залі суду, у зв'язку із призначенням покарання, не пов'язаного з реальним позбавленням волі.
Судові витрати на залучення експертів відсутні.
Речові докази по справі відсутні.
Потерпілі відсутні. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 50, 65, 75, 76, 408 КК України, ч. 3 ст. 349, 367-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд, -
Визнати виним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України.
Призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч. 3 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном 2 (два) роки.
На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід застосований до ОСОБА_3 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.11.2025 року - скасувати.
Звільнити ОСОБА_3 негайно з-під варти у залі суду.
Роз'яснити ОСОБА_3 , що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.
Судові витрати на залучення експертів відсутні.
Речові докази по справі відсутні.
Потерпілі відсутні. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та на нього може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення вироку через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.
Суддя Приморського районного
суду м. Одеси ОСОБА_7