Провадження № 2/522/10357/25
Справа № 522/24005/25-Е
23 грудня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач 31.10.2025 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1482754 від 04.05.2024 у розмірі 29 376 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.05.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит» укладено договір про споживчий кредит №1482754, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 4 800 грн, який останній зобов'язався повернути та сплатити проценти за користування грошовими коштами. У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору у відповідача виникла заборгованість у розмірі 29 376 грн. Позивач отримав право вимоги до відповідача, в результаті укладення договору про відступлення прав вимоги від 28.11.2024.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.11.2025 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 18.12.2025.
До суду 18.11.2025 надійшов відзив ОСОБА_1 , згідно якого просить відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування відзиву зазначено, що договір є недійсним, адже в момент його укладення відповідач внаслідок важкого психічного розладу (патологічний потяг до азартних ігор, лудоманія) не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. У разі визнання недійсним договору, застосовується двостороння реституція, за якою відповідач зобов'язаний повернути лише тіло кредиту, а позивач втрачає право на стягнення будь-яких процентів. Первісний кредитор грубо порушив обов'язок здійснити оцінку платоспроможності позичальника, адже станом на 04.05.2024 у ОСОБА_1 вже були десятки активних та прострочених кредитів. 04.05.2024 відповідач уклав 7 договорів на суму 56 800 грн, а за 72 години до цього він взяв ще 15 450 грн, тобто коефіцієнт боргового навантаження відповідача вже перевищував 100%, а тому видача кредитних коштів є свідомим ігноруванням закону, недобросовісною практикою. Поряд з цим відповідач зазначає, що не доведено факт зарахування коштів на його рахунок, сам позивач визнав відсутність у нього доказів такого. Відповідач не отримував повідомлень про заміну кредитора, а тому має право не виконувати обов'язок новому кредитору. Також заперечує факт отримання досудової вимоги про погашення заборгованості. Вимога про стягнення 9 600 грн штрафу є незаконною в період дії воєнного стану, нарахування відсотків у розмірі 1,5% в день суперечить Закону України «Про споживче кредитування». За контррозрахунком відповідача сума заборгованості по процентам складає 12 672 грн. Суму витрат на професійну правову допомогу відповідач вважає неспівмірною зі складністю справи та необґрунтованою. Відповідач вказує, що є студентом денної форми навчання у ВНЗ та на його утриманні перебуває бабуся та мати. У висновках ОСОБА_1 вказує, що визнає факт отримання суми 4 800 грн, які були отримані внаслідок його хворобливого стану (лудоманії) та негайно використані для участі в азартних іграх.
Представник позивача ОСОБА_2 подав до суду 25.11.2025 додаткові пояснення, які по суті є відповідаю на відзив, у яких вказує, що на підтвердження факту перерахування кошів відповідачу подано клопотання про витребування доказів. Разом з тим ОСОБА_1 у відзиві визнав факт отримання суми 4 800 грн, що становить тіло кредиту. Не повідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов'язань сторін та не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості. Позивач вказує на можливість нарахування штрафу з огляду на скасування такого положення у Законі України «Про споживче кредитування», який є спеціальним по відношенню до Цивільного кодексу України. Щодо нарахування процентів позивач вказує, що відповідач погодився на їх розмір.
ОСОБА_1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив у яких відзначає, що у відзиві не містилось безумовного визнання боргу чи факту отримання коштів. Позивачем проігноровано факти наведені у відзиві, оскільки вони руйнують правову позицію щодо законності договору.
Ухвалою від 18.12.2025 відмолено у задоволенні клопотання про призначення експертизи, витребування доказів та зупинення провадження у справі.
У судове засідання 18.12.2025 учасники справи не з'явилися, сповіщені про час, дату та місце судового розгляду належним чином. Представник позивача ОСОБА_2 звернувся 03.12.2025 до суду з клопотанням про розгляд справи без участі представника позивача, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 23 грудня 2025 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Щодо клопотання про витребування доказів.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України, у клопотанні повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Заявник не надав доказів самостійного звернення до АТ «Універсал Банк» з метою отримати копію документів, що просить витребувати.
Тож, за відсутності доказів здійснення заходів для отримання доказів, самостійно, а тому суд вважає необхідним у клопотанні про витребування доказів, відмовити.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом встановлено, що 04 травня 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір №1482754 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», за умовами якого кредитор надав боржнику кредит у розмірі 4 800 грн строком на 350 днів зі сплатою відсотків у розмірі 1,50% в день.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 даного Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Позивачем до позовної заяви надано довідку про ідентифікацію, з якої вбачається, що ОСОБА_1 був ідентифікований 04.05.2024, одноразовий ідентифікатор В996, за допомогою номеру телефона НОМЕР_1 .
Доказів на підтвердження того, що така ідентифікація була проведена не відповідачем - надано не було.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд звертає увагу на те, що вказаний кредитний договір, що підписаний сторонами, є чинними та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, що свідчить про те, що презумпція правомірності правочину не спростована.
Доводи відповідача про те, що договір є недійсним, адже вчинений відповідачем, який не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, є безпідставними, оскільки вимоги про визнання договору недійсним не заявлялися і ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження наявності психічного розладу, внаслідок якого ОСОБА_1 не усвідомлював значення своїх дій на момент укладення договору.
Більше того, ОСОБА_1 вказує, що позичені кошти миттєво витратив на азартні ігри, на підтвердження чого не надав жодного доказу.
У провадженні Приморського районного суду м.Одеси перебуває справа №522/25121/25-Е за заявою ОСОБА_3 про обмеження цивільної дієздатності ОСОБА_1 та встановлення над ОСОБА_1 піклування, призначивши ОСОБА_3 опікуном в ході розгляду якої ухвалою від 09.12.2025 призначено по справі судово-психіатричну експертизу.
Разом з тим, вимогами заяви та, відповідно судового розгляду, є обмеження цивільної дієздатності відповідача ОСОБА_1 , що жодним чином не впливає на договір укладений 04.05.2024.
У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
У п.2.1. Договору зазначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 .
Згідно листа ТОВ «Пейтек» від 25.03.2025 товариством підтверджено перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит» 04.05.2024 о 14:32:09 на суму 4 800 грн на маску картки НОМЕР_2 .
Окрім того, ОСОБА_1 у відзиві на його сьомій сторінці вказав: «Окремо зазначаю, що Відповідач, заперечуючи проти позову, не намагається уникнути відповідальності, а вказує на недійсність правочину. Я визнаю факт отримання суми 4800 грн, які були отримані внаслідок мого хворобливого стану (лудоманії) та негайно використані для участі в азартних іграх».
Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
ОСОБА_1 визнав факт отримання суми 4 800 грн, тобто тіла кредиту за договором у відзиві, який є заявою по суті справи, у суду відсутні сумніви у достовірності таких обставин, як отримання тіла кредиту відповідачем.
У запереченнях на відповідь на відзив ОСОБА_1 допускає суперечливу процесуальну поведінку, зазначаючи, що у відзиві не містилося безумовного визнання боргу чи факту отримання коштів.
Отже, виходячи зі всіх тверджень ОСОБА_1 , враховуючи наявні докази, суд вважає доведеним факт отримання відповідачем кредиту у розмірі 4 800 грн.
Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець зобов'язаний з урахуванням встановлених законодавством вимог, використовуючи свої професійні можливості, оцінити кредитоспроможність споживача, враховуючи, зокрема, строк, на який надається споживчий кредит, суму кредиту, доходи споживача, мету отримання кредиту, а також інформацію про виконання споживачем зобов'язань за кредитними операціями, включаючи зобов'язання перед іншими кредитодавцями. Оцінювання кредитоспроможності споживача здійснюється на підставі достатньої інформації, отриманої від споживача, та, за необхідності, на основі інформації, законно отриманої з інших джерел. Кредитодавець зобов'язаний здійснювати оцінювання кредитоспроможності на підставі внутрішньої політики з оцінки кредитоспроможності з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.
Забороняється укладати договір про споживчий кредит з особами, включеними до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, якщо у зазначеному Реєстрі міститься інформація про використання такими особами кредитних коштів для внесення ставок. Кредитодавець зобов'язаний до укладення договору про споживчий кредит перевірити наявність такої інформації у Реєстрі осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, шляхом звернення до бюро кредитних історій. Бюро кредитних історій безоплатно надає кредитодавцям відомості про наявність у Реєстрі осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, інформації про використання споживачем кредитних коштів для внесення ставок.
ОСОБА_1 вважає, що ТОВ «Селфі Кредит» мало відмовити йому у видачі кредиту, оскільки у нього вже була наявна непогашена заборгованість за іншими кредитними договорами, однак такі доводи є не правильним тлумаченням норм законодавства, адже, по-перше, перевірка здійснюється на підставі інформації наданої споживачем і лише за необхідності інформації з інших джерел. По-друге, відповідачем не вказується про включення його до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх станом на дату укладення договору.
28 листопада 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №28112024, згідно п.6.2.1 якого клієнт відступає (передає) фактору права вимоги до боржників, які виникли у клієнта внаслідок не виконання боржниками умов кредитних договорів, та які входять до портфелю заборгованості, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором.
Згідно витягу з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги №28112024 від 28.11.2024, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1482754 від 04.05.2024.
Такий витяг з реєстру боржників разом з актом приймання-передачі та платіжним дорученням від 28.11.2024 належним чином підтвердження набуття позивачем права вимоги до відповідача.
Доводи відповідача про те, що він не знав про відступлення прав вимоги, що є підставою не виконання своїх зобов'язань новому кредитору є безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається відповідач, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора (Постанова КЦС ВС від 26.09.2019 у справі № 243/5506/16-ц).
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Відповідачка своєчасно не повернула грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами. Таким чином, у порушення умов кредитних договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договорам не виконав.
Згідно розрахунку заборгованості складеного первісним кредитором, ОСОБА_1 має заборгованість за період з 04.05.2024 по 28.11.2024 у розмірі 29 376 грн, з яких: 4 800 грн - тіло кредиту; 14 976 грн - нараховані проценти; 9 600 грн - штраф.
Строк кредитування становить 350 днів, а тому проценти нараховані в межах строку кредитування.
Суд приймає до уваги доводи відповідача про неправомірне нарахування відсотків, з огляду на наступне.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відтак, згідно вказаного Закону максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати:
протягом перших 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 22 квітня 2024 року - 2,5 %;
протягом наступних 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 20 серпня 2024 року - 1,5 %;
починаючи з 241 дня з дня набрання ним чинності, тобто, з 21 серпня 2024 року, - 1%.
Відповідно, ТОВ «Селфі Кредит» мало право на нарахування процентів за користування кредитом за період з 21 серпня 2024 року по 28 листопада 2024 року за денною ставкою 1%, тоді як нараховувала за ставкою 1,5%.
За період з 04.05.2024 по 20.08.2024 розмір процентів за відсотковою ставкою 1,5% денних становить 7 776 грн (108 днів прострочення х 72 грн), а за період з 21.08.2024 по 28.11.2024 становить 4 752 грн (99 днів прострочення х 48 грн), що в сукупності становить 12 528 грн.
Отже, вимоги про стягнення відсотків за кредитним договором є частково обґрунтованими у розмірі 12 528 грн та підлягають задоволенню саме в такій сумі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами підлягають частковому задоволенню, адже нарахування відсотків у розмірі 14 976 грн не відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Також слушними є доводи відповідача про безпідставність нарахування штрафу у розмірі 9 600 грн.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України з 24.02.2022 строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).
Нарахування штрафу за кредитним договором від 04.05.2024 ТОВ «Селфі Кредит» у розмірі 9 600 грн здійснено після 24.02.2022, тобто у період дії в Україні воєнного стану.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 9 600 грн задоволенню не підлягають.
При тому, доводи представника позивача про скасування норми про заборону нарахування штрафу у Законі України «Про споживче кредитування» відхиляється судом, адже Цивільний кодекс України має вищу юридичну силу.
Докази надані ОСОБА_1 щодо його працевлаштування, направлення до медичних спеціалістів, хвороби матері, проходження навчання та інші не приймаються судом до уваги, оскільки не стосуються предмету спору та не впливають на необхідність виконання взятого на себе зобов'язання.
Частиною 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам, тобто сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1 428,89 грн (58,99% задоволених позовних вимог).
01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатське об'єднання «Апологет» уклали договір про надання правничої допомоги №0107.
З акту наданих послуг №1104 від 06.07.2025 вбачається надання послуг про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у розмірі 8 000 грн.
На переконання суду позов є типовим, не потребує велику кількість часу для його складення.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
При цьому слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Зважаючи на обсяг наданих правничих послуг та виконаних робіт, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за можливе стягнути розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн. Такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.
У зв'язку з частковим задоволення позову, сплачений судовий збір позивачем та витрати на правову допомогу у сукупному розмірі 2 928,89 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28) суму заборгованості за кредитним договором №1482754 від 04.05.2024 у розмірі 17 328 (сімнадцять тисяч триста двадцять вісім) гривень, з яких:
- 4 800 грн - заборгованість за тілом кредиту;
- 12 528 грн - заборгованість за нарахованими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28) судові витрати у розмірі 2 928 (дві тисячі дев'ятсот двадцять вісім) гривень 89 (вісімдесят дев'ять) копійок.
У частині вимог про стягнення штрафу, іншої частини процентів та у іншій частині стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 23 грудня 2025 року.
Суддя В.Я.Бондар