Справа № 201/7861/25
Провадження № 2-а/201/76/2025
23 грудня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суду міста Дніпра у складі головуючого - судді Куць О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі.
Позовна заява мотивована тим, що постановою №32/8/389 від 13.06.2025 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_3 та накладено штраф у сумі 17000 грн. У винесеній постанові № 32/8/389 відповідач вважає, що підставами притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є неявка своєчасно до ТЦК та СП за викликом повісткою №3514965, внаслідок чого, позивачем порушено п. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів 08.06.2025 року направлено звернення Е2365013 до поліції про доставлення порушника.
Позивач вважає, що зазначена постанова є незаконною, з огляду на наступне.
Відповідачем порушено порядок розгляду постанови, останній не повідомляв ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, чим було позбавлено позивача на дачу пояснень та користування правовою допомогою. Крім того, в оскаржуваній поставі відсутні вказівки на складання протоколу про адміністративне правопорушення або обґрунтування щодо його не складання, на належним чином здійснене оповіщення про виклик позивача для складання протоколу про адміністративне правопорушення, про повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, про надсилання/вручення позивачу протоколу про адміністративне правопорушення.
Також, на думку позивача в оскаржуваній постанові норма Закону, за порушення якої останнього притягнено до відповідальності не відповідає складу правопорушення, яке інкримінується позивачу.
Відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем правил військового обліку, а сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
З наведених підстав позивач просив скасувати постанову № 32/8/389 від 13.06.2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності.(а.с.2-10)
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 року вказану позовну заяву передано для розгляду судді Куць О.О. (а.с.16-17).
Ухвалою судді Куць О.О. від 30.06.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.19).
06.08.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що останній заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає, що вимоги є необґрунтованими і незаконними. Разом з цим, вимоги позивача суперечать приписам матеріального і процесуального права, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач на виконання вимог пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року №3633-ІХ позивач не уточнював свої облікові дані. Згідно з відомостями реєстру територіальної громади позивач зареєстрований у АДРЕСА_1 .
Саме за вказаною адресою позивачу було направлено повістку №3514965 від 19.05.2025 року, яка згенерована з методом доставки «Доставка Укрпоштою», відправлення №0610253690847, про явку 29.05.2025 року о 09:00 для уточнення даних до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Але ОСОБА_1 за викликом до органу військового управління не прибув.
13.06.2025 року на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся з письмовою заявою військовозобов'язаний ОСОБА_1 , який у порядку ст.279-9 КУпАП повідомив, що визнає допущене ним порушення правил військового обліку та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності. Також позивачем було зазначено, що він неоспорює допущене порушення. (вх.5451 від 13.06.2025 року)
За результатами розгляду заяви постановою №32/8/389 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП цього ж дня на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією ч.3 ст.210 КУпАП у виді однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.
Щодо не складання протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності з посиланням на положення ст. 258 КУпАП наголошувала, що якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона неоспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. У випадках, передбачених ч.ч.6,7 цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 Кодексу.
Під час розгляду адміністративного матеріалу та прийняття рішення про накладення стягнення у виді штрафу ІНФОРМАЦІЯ_5 діяв виключно в межах повноважень.
Враховуючи вищевказане, відповідач просив в задоволені позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Відзив на позовну заяву містить викладення вищевказаних обставин та посилання на норми закону. (а.с.29-35)
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Судом встановлено, що 13.06.2025 року відносно ОСОБА_1 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 складено постанову №32/8/389 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП, відповідно до якої 13.06.2025 року о 15 годині громадянин ОСОБА_1 в особливий період не з'явився своєчасно до ІНФОРМАЦІЯ_4 за викликом повісткою № 3514965, про неможливість з'явитися будь-яким зручним сполобом до ІНФОРМАЦІЯ_6 не повідомив, чим порушив п.3 вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, 08.06.2025 року направлено звернення Е2365013 до поліції про доставлення порушника відповідно до п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 Відтак, вказаною постановою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (а.с.14-15).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст. 6 Основного Закону України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст. 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, закон уповноважує керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210, ст. 210-1 КУпАП та від їх імені накладати адміністративні стягнення.
Статею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Статею 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Відповідно до вказаних норм КУпАП, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин (13.06.2025 р.), складання протоколу про адміністративне правопорушення було обов'язковим та даний протокол мав передувати винесенню постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Розділ ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 01 січня 2024 року № 3, передбачав можливість не складати протокол у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, щодо особи, яка не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтвердних документів про отримання особою виклику.
Однак, докази належного повідомлення ОСОБА_1 про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 29.05.2025 року суду не надані, долучений до відзиву опис АТ «УКРПОШТА» жодних штампів про прийняття, та відміток про відправлення не містить, номер трекингу 0610253690847 відслідкувати суду не вдалося, оскільки як вбачається з інформації вказаної на сайті: «Дані про відправлення за номером 0610253690847 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі», тому суд вважає, що у такому випадку складання протоколу було обов'язковим.
За приписами ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21 березня 2019 року у справі №489/1004/17, від 30 січня 2020 року у справі №308/12552/16-а, у справі №482/9/17, від 6 лютого 2020 року у справі №205/7145/16-а, у справі № 676/752/17 від 31.03.2021 р.
Дотримання порядку притягнення особи до відповідальності та дотримання прав особи, яка притягується, є необхідною умовою правомірності дій посадової особи, що зазначено також у постанові Верховного суду від 17.09.2020 р. у справі № 685/1153/17 (адміністративне провадження №К/9901/35315/18).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 щодо вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не складався, як наслідок позивач не мав можливості реалізувати свої права, передбачені ч.1 ст. 268 КУпАП.
Таким чином, відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови було порушено вищезазначені вимоги КУпАП, що є самостійною підставою для скасування спірної постанови.
Крім того, суд вважає за необхідне заначити наступне.
Частиною 1 ст. 210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказані норми є бланкетними, тому в постанові повинно бути зазначено норму нормативно-правового акта, яку порушила особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Підпункт 2 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до Порядку № 1487, далі - Правила) передбачає, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Як вбачається із оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 інкриміноване порушення п.3 вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як наслідок вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210 КУпАП.
Суд зауважує, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ІНФОРМАЦІЯ_2 необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного; 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Разом з тим, у даній справі, відсутні докази направлення позивачу повістки та, відповідно її вручення/невручення, та відсутні докази вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Таким чином, судом не встановлено обставин щодо порушення ОСОБА_1 вимог п.3 вимог ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт того, що позивач був належно інформований про необхідність прибути за повісткою на визначену дату та час. Крім того, суд звертає увагу на те, що ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має 6 частин, однак відповідачем не надано відомостей до якої саме частини статті відносить пункт 3, за яким ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності.
Згідно положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, Messequeand Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020 р., №240/12/17).
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №127/163/17-а).
Відповідачем надано суду копію заяви від 13.06.2025 року в якій ОСОБА_1 неоспорює допущене порушення та згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. (а.с.36)
Сам факт визнання особою вини у вчиненні адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №177/525/17.
У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку, відповідач разом з відзив на позовну заяву не надав до суду жодних доказів дотримання процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відсутнє роз'яснення позивачу його прав, відсутній складений у встановленому законом порядку протокол, відсутні докази направлення позивачу повістки, відсутні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Ст. 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірність винесеної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, тому відповідно до п.3 ч. 3 ст. 286 КАС України, постанова №32/8/3289 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП від 13 червня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн., підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 251, 252, 280 КУпАП, ст.ст. 5, 6, 18, 77, 139 246, 262, 286 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № 32/8/389 від 13 червня 2025 року, ухвалену ІНФОРМАЦІЯ_7 відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17 000 гривень 00 копійок за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.О.Куць