Справа № 201/16536/24
Провадження № 2-а/201/21/2025
22 грудня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суду міста Дніпра у складі головуючого - судді Куць О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил дорожнього руху України, закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил дорожнього руху України, закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Позовна заява мотивована тим, що постановою поліцейського взводу 2 роти 4 батальйону 2 УП в Дніпропетровській області ДПП лейтенантом Рубан Д.О. серії БАД №391979 від 29.11.2024 року на позивача накладено адміністративне стягнення за ч.2 ст. 122 КУпАП в розміні 510 грн. Згідно останньої, позивач начебто 28.11.2024 року керував автомобілем Mercedes-Benz з д.н.з. НОМЕР_1 і порушив п.9.2 Б ПДР, а саме: водій не подав сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, таким чином знайшов у ньому склад правопорушення, передбачено ч.2 ст.122 КУпАП.
Позивач вважає, що постанова не відповідає вимогам Закону, зокрема з посиланням на положення норм КУпАП вказував, що при накладенні стягнення не були враховані: особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Крім того, позивач був позбавлених прав передбачених ст. 268 КУпАП. Також, поліцейським не було повідомлено причин зупинки згідно зі ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», та не було складено протокол про адміністративне правопорушення, хоча як стверджував позивач він висловив незгоду пред'явленим йому порушенням, відтак з посиланням на вимоги ст. 256 КУпАП протокол мав бути складений. З наведених підстав, позивач просив визнати незаконною та скасувати спірну постанову, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Також, позивач просив поновити йому строк на оскарження спірної постанови, в обґрунтування останнього зазначав, що не маючи юридичної освіти, не знаючи особливостей законодавства, позивач не міг знати, що його права порушуються. Також, просив врахувати вік, стан здоров'я, вплив повітряних тривог, аварійних та стабілізаційних відключень світла, вказані підстави пов'язані з істотними обставинами та перешкодами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. (а.с.1-3,16-18)
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2024 року вказану позовну заяву передано для розгляду судді Куць О.О. (а.с.9-10).
Ухвалою від 30.12.2024 року адміністративну позовну заяву було залишено без руху та позивачу повідомлено про необхідність усунення недоліків останньої. (а.с.11-12)
Вказана вище ухвала від 30.12.2024 року позивачем виконана, недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою від 10.01.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.27-28).
30.01.2025 року представником відповідача - Кучер Л.А. було надано суду відзив на позов, в обґрунтування якого вказувала, що оскаржувана постанова винесена поліцейським у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 порушив правила користування попереджувальними сигналами при зміні напрямку руху, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим частиною 2 статті 122 КУпАП. 29.11.2024 року об 20 годині 50 хвилин у провул. Є. Коновальця у м. Дніпрі поліцейський, реалізовуючи передбачені пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» повноваження поліції з виявлення та припинення адміністративних правопорушень, виявив транспортний засіб MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , який при зміні напрямку руху порушив правила користування попереджувальними сигналами: до початку маневру не подав попереджувального сигналу повороту відповідного напрямку. Крім того, позивач керував таким транспортним засобом, та мав явні ознаки сп'яніння. За таких обставин поліцейський, вбачаючи у діях ОСОБА_1 ознаки адміністративного правопорушення, керуючись правилами розділу IV Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, провів розгляд справи про адміністративне правопорушення, за результатами якого прийняв рішення про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 510 грн., тобто в межах санкції, встановленої частиною 2 статті 122 КУпАП.
Розгляд справи фіксувався портативними відео-реєстраторами поліцейських 471079, 470726 і 473339 відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026.
Під час розгляду справи поліцейським роз'яснено ОСОБА_1 його права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому поліцейські не перешкоджали ОСОБА_1 в реалізації таких його прав.
Оспорювану постанову оголошено і вручено ОСОБА_1 одразу на місці її винесення, що підтверджується відеозаписом з портативних відеореєстраторів поліцейських.
Водночас, вбачаючи у поведінці та зовнішньому вигляді ОСОБА_1 ознаки сп'яніння, поліцейським, з використанням спеціальних технічних засобів, проведено огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, результати якого показали 1,29 проміле алкоголю в крові ОСОБА_1 , що значно перевищує максимально допустимий рівень в 0,2 проміле, у зв'язку з чим поліцейським також складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який направлено для розгляду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (справа № 201/15637/24).
У позовній заяві ОСОБА_1 не заперечує вчинення ним зазначеного вище порушення Правил дорожнього руху, натомість в обґрунтування позову посилається на допущення поліцейським процесуальних порушень під час розгляду справи та винесення оспорюваної постанови.
Разом з тим такі твердження ОСОБА_1 , на думку сторони відповідача, спростовуються фактичними обставинами справи, зафіксованими відеозаписом з портативних відео-реєстраторів поліцейських.
Отже, з наведених підстав, сторона відповідача зазначала про відсутність підстав для задоволення позову та скасування оспорюваної постанови.
Крім того, згідно відеозапису з портативних відео-реєстраторів поліцейських Грозицький Г.М. отримав оспорювану постанову в день її винесення, тобто 29.11.2024 року, а відповідно до ухвали суду від 30.12.2024 року позовна заява ОСОБА_1 про скасування такої постанови надійшла до суду 26.12.2024 року. З посиланням на ч.2 ст. 286 КУпАП позовна заява має надійти до суду протягом 10 днів з дня отримання позивачем оскаржуваного рішення, отже оскільки оспорювана постанова отримана ОСОБА_1 29.11.2024 року, то останнім днем строку надходження до суду позовної заяви щодо її оскарження є 09.12.2024 року. Проте позовна заява у справі надійшла до суду 26.12.2024 року, тобто зі значним, 15-денним, пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду. Водночас посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на незнання законодавства та повітряні тривоги як на причини пропуску такого строку не можна визнати обґрунтованими і такими, що об'єктивно перешкоджали ОСОБА_1 протягом 25 днів поспіль звернутися до суду з таким позовом, а отже такі причини пропущення строку не є поважними. За таких обставин позовна заява у справі має залишитися без розгляду.
Відзив на позовну заяву містить викладення вищевказаних обставин та посилання на норми закону. (а.с.55-58)
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 р. у справі № 569/16060/17 зазначив, що у визначенні моменту і виникнення права на позов мають значення дві обставини: об'єктивна - наявність факту порушеного права, суб'єктивна - особа дізналася або повинна була дізнатись про факт порушення права. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов'язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою. При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала.
Вказані заявником у адміністративному позові підстави свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку на подання позовної заяви, а тому його слід поновити.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Частиною 2, 4 ст.258 КУпАП передбачено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) протокол не складається. У таких випадках уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимогстатті 283 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАПсправа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуютьсяправил дорожнього руху, зокрема ч.2 ст.122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Дані положення знайшли своє відображення в Інструкції зоформлення поліцейськимиматеріалів проадміністративні правопорушенняу сферізабезпечення безпекидорожнього руху,зафіксовані нев автоматичномурежимі,затвердженої наказомМіністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ якої постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою, другою, третьою, п'ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).
За змістом ст. 251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.1 ст.287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Судом встановлено, що відповідно до постанови серії БАД №391979 від 29.11.2024 року, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz з д.н.з. НОМЕР_1 , при зміні напрямку руху порушив правила користування попереджувальними сигналами: до початку маневру не подав попереджувального сигналу повороту відповідного напрямку, чим порушив п.9.2 (б) ПДР порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом.
Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч. 2 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію'поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
У відповідності до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеку, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та господарювання регулює Закон України «Про дорожній рух».
Стаття 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху визначає осіб, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Тож учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог ЗУ «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п. 1.3 ПДР України на учасників дорожнього руху покладено обов'язок знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
За змістом п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 9.2 (б) Правил дорожнього руху України на водія покладено обов'язок перед перестроюванням, поворотом або розворотом подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку.
Відповідно, частиною 2 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Наданим відповідачем відеозаписом з портативного відеореєстратора задокументовано спілкування поліцейського із водієм зупиненого ним автомобіля Mercedes-Benz з д.н.з. НОМЕР_1 та обставини розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Під час розгляду такої справи поліцейським роз'яснено ОСОБА_1 його права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (31 і 35 хвилини відеозапису з портативних відео-реєстраторів поліцейських).
Оспорювану постанову оголошено і вручено ОСОБА_1 одразу на місці її винесення, що підтверджується відеозаписом з портативних відео-реєстраторів поліцейських (31-32 хвилини відеозапису з портативних відео-реєстраторів поліцейських).
Однак, з наданого відеозапису не вбачається порушень позивачем ПДР, а саме до початку маневру не подав попереджувального сигналу повороту відповідного напрямку.
Інших доказів вчинення позивачем правопорушення за частиною другою статті 122 КУпАП, стороною відповідача не надано.
Положеннямист. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 14.03.2018 р. у справі №760/2846/17.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Отже, в ході розгляду справи, відповідач не надав беззаперечних доказів, які б підтвердили наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що за відсутності належних доказів з боку суб'єкта владних повноважень щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке останнього притягнуто до адміністративної відповідальності та піддано штрафу, визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення є неможливим.
Відтак, позовна заява підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, вимоги щодо визнання незаконною постанову задоволенню не підлягають.
Отже, адміністративна позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа, тому з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 605,50 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 251, 252, 280 КУпАП, ст.ст. 5, 6, 18, 77, 139 246, 262, 286 КАС України, суд
Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на подання адміністративної позовної заяви.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил дорожнього руху України, закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення задовольнити частково.
Постанову в справі про адміністративне правопорушення від 29.11.2024 року серії БАД № 391979 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити.
Стягнути з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37988155) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605 грн. 50 коп.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.О.Куць