Справа № 210/6995/25
Провадження № 2/210/2245/25
іменем України
23 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Вікторович Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» в особі представника Столітнього М.М. звернувся до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 13.07.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 6860528 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 7500,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою відсотків на кожен день користування кредитом. 27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №6860528 від 13.07.2023 року укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна». Позивач зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за договором виконав повністю та надав грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Оскільки, відповідач порушив умови договору, станом на дату звернення до суду відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 20932,5 грн., з яких: 7500,00 грн. - тіло кредиту, 13432,5 грн. - сума проценти за користування кредитом. Крім того, позивачем нараховані проценти за користування кредитом за 41 календарних днів в розмірі 27051,75 грн.
Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 своїх грошових зобов'язань, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 27051,75 грн., а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
25 листопада 2025 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому остання просила суд відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування чого зазначила, що договір №6860528 від 13.07.2023 року не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме нею, оскільки саме лише зазначення в кредитному договорі її персональних даних не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства. Посилання представника позивача на те, що вона зайшла на веб-сайт ТОВ «Авентус Україна» ознайомилась з текстом примірного кредитного договору, правилами, паспортом споживчого кредиту, пройшла реєстрація в інформаційно-телекомунікаційній системі, зайшла до особистого кабінету, ознайомилась з істотними умовами кредитного договору та підписала кредитний договір одноразовим ідентифікатором «А4271» нічим не доведені та не підтвердженні.
Крім того, позивачем не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів на платіжну картку, з наданої довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про перерахування коштів неможливо встановити ні власника рахунку/картки, ні даних про здійснення операції.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимогист. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.
Згідно зіст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно дост. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи встановлено, що 13.07.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 6860528 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 7500,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою відсотків на кожен день користування кредитом.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутних послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примiрнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особi, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дiй чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз'яснення логічно пов'язані з нею. Статтею 12 цього закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Відповідно до п. 12, ч. 1 ст. 3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення вiд особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторiн».
Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір № 6860528 від 13 липня 2023 містить електронний підпис одноразовим ідентифікатором А4271.
Отже, судом встановлено, що посилання на обставини укладення вищезазначеного Договору між його сторонами в електронній формі відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позивачем доведено, що відповідач ОСОБА_1 ідентифікувала себе шляхом заповнення заяви на отримання кредиту № 6860528 від 13.07.2023 в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції; надала відповідні дані для заповнення формуляра заяви (П.І.П, РНОКПП, місце проживання, телефон, данні паспорту та ін.) та шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію» погодилася із запропонованими умовами договору та підписала його.
Вказаний висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом відповідає висновкам викладених у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа № 524/5556/19, провадження № 61-16243св20. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
У постанові Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18, вказано, що для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.
Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується листом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», наданого на виконання ухвали суду про витребування доказів. Відповідно до Листа вих. №20.1.0.0.0/7-251205/79809-БТ від 10.12.2025, на ім'я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . 13.07.2023 було успішно трансакція в сумі 7500,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 .
Оскільки, відповідач порушив умови договору, має заборгованість за кредитним договором в розмірі 20932,5 грн., з яких: 7500,00 грн. - тіло кредиту, 13432,5 грн. - сума проценти за користування кредитом. Крім того, позивачем нараховані проценти за користування кредитом за 41 календарних днів в розмірі 27051,75 грн.
Жодних доказів щодо сплати грошових коштів за кредитним договором, та які б спростовували зазначений розрахунок заборгованості, відповідач суду не надав.
27 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №6860528 від 13.07.2023 року укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 набуло ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна».
ТОВ «ФК» ФІНТРАСТ УКРАЇНА» є фінансовою установою, про що було отримано Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № В0000495 від 21 січня 2022 р., видане Національним банком України.
Відповідно до Рішення №251124/1 від 25 листопада 2024 року єдиного учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» змінили назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»
Також, Позивач має витяг з Державного реєстру фінансових установ про видачу ліцензій для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, в тому числі і на надання послуг факторингу, яка була видана Позивачу Національним банком України від 24 січня 2022 р.
Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14 та 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зробив висновок, що відсутність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі, з огляду на положення пункту 2 договору відступлення права вимоги.
На необхідність перевірки доводів перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 2-879/11, (провадження № 61-10005св21), від 03 листопада 2021 року у справі № 301/2368/14-ц (провадження № 61-11546св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.
Верховний Суд у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 143/1269/17 (провадження № 61-5383св22), від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23), від 26 січня 2022 року у справі № 637/590/16-ц (провадження № 61-15865св21).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід задовольнити в повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача суму заборгованості за Кредитним договором №6860528 від 13.07.2023 в розмірі 27051,75 грн.
У позовній заяві позивач в особі представника просить стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами ч. 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за наданні послуги до суду надано копію Договору про надання правової (правничої) допомоги №10/12-2024 10 грудня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», заява на виконання доручення до Договору про надання правової (правничої) допомоги №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, рахунок на оплату до Договору про надання правової (правничої) допомоги №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, актприйому-передачі виконаних робіт (послуг) згідно Договору про надання правової (правничої) допомоги №11162 від 20 жовтня 2025 рокуна суму 10 000 грн.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.10.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що частина з наданих послуг не може бути віднесена до правничої допомоги, зокрема, формування пакету документів для подання до суду позовної заяви та додатків до неї, відправлення або подання позовної заяви.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за немайновими вимогами, задоволення судом позовних вимог, враховуючи, складання заяв по суті, відсутність судових засідань у цій справі; з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 4 000 грн. 00 коп., що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак позовні вимоги в частині стягнення професійної правничої допомоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про судові витрати у справі вирішено судом відповідно до положення ст.141 ЦПК України.
Таким чином, виходячи з пропорційного розрахунку, на користь позивача слід стягнути понесений ним судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
Вирішуючи позовні вимоги про застосування положень ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та зобов'язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
В свою чергу, згідно ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Однак, це є правом суду, а не обов'язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.
Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 07 січня 2023 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.
Отже, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 262-265 ЦПК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546-552, 610-612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтрат Капітал», код ЄДРПОУ: 44559822, місце знаходження: місто Київ, вулиця Загородня, будинок 15, офіс 118/2, суму заборгованості в загальному розмірі 27051,75 грн. (двадцять сім тисяч п'ятдесят одна гривня 75 копійок)
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтрат Капітал», код ЄДРПОУ: 44559822, місце знаходження: місто Київ, вулиця Загородня, будинок 15, офіс 118/2, судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок)
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтрат Капітал», код ЄДРПОУ: 44559822, місце знаходження: місто Київ, вулиця Загородня, будинок 15, офіс 118/2;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя: Н. Ю. Вікторович