Справа № 473/4408/25
іменем України
"24" грудня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Ротар М.М.
з участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив
позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Договором позики № 3036704575-006046 від 13 грудня 2023 року у розмірі 53460 грн, а також 2422,40 грн судового збору.
Обгрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що 13 грудня 2023 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір позики «Швидкий» № 3036704575-006046, відповідно до якого відповідач отримав у кредит грошові кошти у сумі 5000 грн. шляхом перерахування на банківську карту із строком повернення до 29.12.2023 року включно. Розмір процентів за користування коштами складає 0,20% від суми позики за календарний рік становить 73% річних.
Відповідач умови договору позики не виконав, грошові кошти в строк не повернув, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість в розмірі 53460 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 5000 грн., заборгованості за відсотками - 170 грн., борг послуг 48290 грн.
Ухвалою від 26 серпня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання відповідно до якого позов підтримує в повному обсязі, розгляд справи просить проводи у відсутності представника позивача.
Відповідач в судові засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце їх проведення, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов або клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
За таких обставин, відповідно до ч. 4 ст. 223, суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності сторін у справі та ухвалити рішення на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.
У зв'язку з неявкою сторін відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, 13.12.2023 року між ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики «Швидкий» №3036704575-006046 відповідно до якого останній отримав у кредит грошові кошти у сумі 5 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 зі строком повернення до 29.12.2023 року з можливістю продовження строку кредитування.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Як вбачається із матеріалів справи кредитний договір №3036704575-006046 від 13.12.2023 року був укладений в письмовій формі у вигляді електронних документів, створеного згідно із вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також із урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Одноразовий ідентифікатор UqZ7Ky.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Договір, укладений у електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19; від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18; від 07.10.2020 року № 127/33824/19.
Як вбачається з платіжного доручення №2434 від 13.12.2023 позивач своє зобов'язання з надання кредитних коштів виконав, надавши кредитні кошти в сумі 4850,00 грн.
У свою чергу, як вбачається з матеріалів позовної заяви, ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість в сумі 53460 грн, яка складається з: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 170,00 грн - борг відсотків за кредитом; 48 290,00 грн борг послуг.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем (позичальником) кошти в сумі 5000,00 грн заборгованості за кредитом, 140,00 грн заборгованості за відсотками за договором позики «Швидкий» №3036704575-006046 від 13.12.2023 в добровільному порядку позивачу не сплачені відповідачем, то з метою захисту законних інтересів позивача борг з відповідача у розмірі 5170 грн необхідно стягнути рішенням суду.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги суд зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Закон «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
З аналізу постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зроблено висновок, що умова договору, яка передбачає комісію, є нікчемною, оскільки суперечить публічному порядку (стаття 228 ЦК України) і суд може відмовляти в позові про стягнення комісії.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 року в справі №204/224/21 та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 (справа № 496/3134/19) дійшли висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) зазначено, що: "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування".
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до пункту 5 Правил Кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит у додатку 2 до цих Правил.
Натомість у паспорті споживчого кредиту зазначено про сплату позичальником комісії за використання кредиту 4,20 % за кожен день строку кредитування.
При цьому в кредитному договорі не конкретизована вартість зазначених у кредитному договорі переліку послуг кредитодавця, які пов'язані з укладенням і обслуговуванням кредиту, що надаються позичальнику та за які позивачем встановлена щоденна комісія.
У позовній заяві позивачем зазначена сума боргу послуг 48 290 грн. без конкретизації її складових, що стосується договору позики.
За такого, враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, як і їх надання, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щоденно сплачувати комісію у розмірі 4,20% є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи наведені правові висновки, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні нарахованої заборгованості у розмірі 48290,00 грн за послуги, оскільки такі вимоги є необґрунтованими у встановленому законом порядку.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст. 141 ЦПК України.
Як вбачається з оригіналу платіжного доручення, позивачем при пред'явленні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позову на 9,67%, судовий збір у розмірі 234,00 грн (9,67% від 2422,40 грн), відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 141,142, 265, 273, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд
ухвалив
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» заборгованість за кредитним договором № 3036704575-006046 від 13 грудня 2023 року в розмірі 5170,00 (п'ять тисяч сто сімдесят) гривень, а також судовий збір в розмірі 234,00 (двісті тридцять чотири) гривні.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Повний текст рішення складено 24 грудня 2025 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс», місцезнаходження: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Глобинська, будинок 2, офіс 207/2, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43868852;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: М.М. Ротар