Справа № 127/38721/25
Провадження № 3/127/8098/25
23.12.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 12.11.2025 ОСОБА_1 ухилилась від виконання передбачених статтею 150 СК обов'язків щодо виховання свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який систематично пропускає навчальні заняття без поважних причин, запізнюється на уроки, палить у класній кімнаті та на території закладу, ображає однокласників.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнала і суду пояснила, що обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають дійсності.
Заслухавши пояснення ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Зі змісту частини третьої статті 184 КпАП випливає, що адміністративна відповідальність настає у вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 12.11.2025 ОСОБА_1 ухилилась від виконання передбачених статтею 150 СК обов'язків щодо виховання свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який систематично пропускає навчальні заняття без поважних причин, запізнюється на уроки, палить у класній кімнаті та на території закладу, ображає однокласників.
На підтвердження зазначених обставин до протоколу про адміністративне правопорушення надані копія клопотання в.о. директора КЗ «Вінницький ліцей № 32» (далі - Клопотання). Зі змісту Клопотання випливає, що адміністрація клопотала про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 184 КпАП, з обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Також зі змісту Клопотання випливає, що батько учня на контакт з класним керівником не йде, а мати - ОСОБА_1 перебуває за кордоном.
Як суд зазначив, вище обов'язок надання доказів у справі про адміністративне правопорушення покладений на орган, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Разом з тим, для оцінки наданих доказів, необхідно з'ясувати наявність чи відсутність ознак правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 КпАП. Ця норма має відсильний характер і потребує з'ясування, яке саме правопорушення було вчинене особою, яка не досягла віку адміністративної відповідальності. При цьому відповідні відомості у протоколі про адміністративне правопорушення відсутні.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов'язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов'язку для правозастосовного органу довести вину суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.
Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття «вина“ і обов'язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб'єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Як суд зазначив вище, наданий суду протокол про адміністративне правопорушення не містить посилання на те, яке саме правопорушення, передбачене КпАП, було вчинене неповнолітнім ОСОБА_4 . При цьому зі змісту частини третьої статті 184 КпАП випливає, що особа за цією нормою закону про адміністративну відповідальність може бути притягнута лише у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 КпАП. Тобто з'ясування наявності ознак конкретного правопорушення, передбаченого КпАП, є передумовою для притягнення батьків чи інших осіб, які їх замінюють, до адміністративної відповідальності, передбаченої астиною третьою статті 184 КпАП. Також суд вище зауважив, що згідно з приписами КпАП, а також з урахуванням прецедентної практики ЄСПЛ суд під час вирішення справи про адміністративне правопорушення не уповноважений самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні відповідного правопорушення, а також самостійно редагувати фабулу, яка зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі необхідно закрити.
Керуючись статтями 184, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: