суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Банаська О. О.
10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 358/1501/15-ц
провадження № 14-139зц25
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за заявою ОСОБА_1 на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року та касаційну скаргу на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року та ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року.
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
2. Заочним рішенням від 21 жовтня 2015 року Богуславський районний суд Київської області у задоволенні позову відмовив.
3. Ухвалою від 17 грудня 2015 року Апеляційний суд Київської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року - без змін.
4. Ухвалою від 22 листопада 2018 року у справі № 2-917/11 Богуславський районний суд Київської області у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами заочного рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року відмовив.
5. Постановою від 06 березня 2019 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року - без змін.
6. Постановою від 04 березня 2020 року у справі № 2-917/11 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. Ухвалою від 06 липня 2020 року Богуславський районний суд Київської області роз'єднав вимоги, викладені в заяві ОСОБА_1 від 18 квітня 2018 року про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 листопада 2011 року у справі № 2-917/11 та заочного рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року у справі № 358/1501/15-ц у самостійні провадження.
8. Ухвалою від 12 серпня 2020 року Богуславський районний суд Київської області визнав неподаною заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2018 року про перегляд за нововиявленими обставинами заочного рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року та повернув її заявнику.
9. Постановою від 10 грудня 2020 року Київський апеляційний суд скасував ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 12 серпня 2020 року, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
10. Ухвалою від 07 червня 2022 року Миронівський районний суд Київської області у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року відмовив.
11. Постановою від 23 лютого 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року - без змін.
12. Постановою від 12 квітня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року - без змін.
13. У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, у якій просив переглянути справу № 358/1501/15-ц згідно з його заявою від 07 травня 2024 року. У заяві від 07 травня 2024 року заявник просив поновити строк на оскарження та скасувати постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року і ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року, а також просив поновити строк на оскарження заочного рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року у справі № 358/1501/15-ц і рішення цього ж суду від 17 листопада 2011 року у справі № 2- 917/11 та їх скасувати, ухвалити нове судове рішення.
14. Ухвалою від 22 січня 2025 року Велика Палата Верховного Суду у прийнятті до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовила та повернула її заявнику разом з доданими матеріалами.
15. У березні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд її ухвали від 22 січня 2025 року за нововиявленими обставинами, в якій просив прийняти матеріали справи № 358/1501/15-ц до розгляду та переглянути її, відповідно до заяви від 07 травня 2024 року, вимоги якої викладено у пункті 13 цієї ухвали.
16. Ухвалою від 24 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним визнала неподаною та повернула її заявнику.
17. У травні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язкузвернувся до Великої Палати Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив поновити строк на оскарження та скасувати постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року та ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року, а також просив поновити строк на оскарження заочного рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2015 року у справі № 358/1501/15-ц, його скасувати та ухвалити нове судове рішення.
18. Ухвалою від 15 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року та ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним повернула скаржнику разом з доданими матеріалами відповідно до частини третьої статті 44 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
19. Крім того, Велика Палата Верховного Суду визнала неодноразове подання ОСОБА_1 касаційної скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, питання про прийняття якої вже вирішено Великою Палатою, зловживанням процесуальним правом та звернула увагу ОСОБА_1 на необхідність належного користування процесуальними правами учасника судового процесу та попередила його, що подальше зловживання цими правами може мати наслідком застосування до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
20. У листопаді 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року та просив «відмову Великої Палати Верховного Суду від розгляду касаційної скарги у справі № 358/1501/15-ц вважати безпідставною і спробою захистити незаконні дії суддів Верховного Суду».
21. Крім того, ОСОБА_1 втретє надіслав касаційну скаргуна постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року та ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
22. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 грудня 2025 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року та касаційну скаргу на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року та ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовила та повернула її заявникові разом з доданими до неї матеріалами.
23. Ухвалу мотивувала тим, що Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції відповідно до норм чинного ЦПК України не наділена повноваженнями вирішувати питання про надання дозволу на відкриття касаційного провадження поза межами визначеного процесуальним законом порядку. Звернення ОСОБА_1 із цією заявою не свідчить про те, що Велика Палата Верховного Суду має прийняти справу без урахування порядку, передбаченого ЦПК України.
ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
24. У цілому погоджуємось із наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду, однак висловлюємо свої заперечення щодо окремих висновків, відображених в її ухвалі.
25. ОСОБА_1 неодноразово звертався до Великої Палати Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року та ухвалу Миронівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним
26. Вже після першого звернення ухвалою від22 січня 2025 року Велика Палата Верховного Суду у прийнятті до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 відмовила та повернула її заявнику разом з доданими матеріалами.
27. Ухвалу мотивувала тим, що Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями щодо прийняття скарги до розгляду та перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, а міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, не встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом, тому така касаційна скарга підлягала поверненню заявнику.
28. Після повторного звернення ОСОБА_1 із тією ж касаційною скаргою Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 жовтня 2025 року касаційну скаргу повернула скаржнику разом з доданими матеріалами відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України.
29. Тоді ж Велика Палата Верховного Суду звернула увагу ОСОБА_1 на необхідність належного користування процесуальними правами учасника судового процесу та попередила його, що подальше зловживання цими правами може мати наслідком застосування до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
30. Однак, заявник знову направив до Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу на ті ж самі рішення.
31. Така свідома процесуальна поведінка ОСОБА_1 , яка змушує Велику Палату Верховного Суду витрачати час на виготовлення тотожних проектів судових рішень, їх обговорення та постановлення ухвал, а також витрачати кошти державного бюджету під час воєнного стану на зайве листування із заявником, є проявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами, що суперечить основним засадам (принципам) цивільного судочинства та його завданню.
32. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.
33. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
34. Ігноруючи попередження Великої Палати Верховного Суду про те, що подальше зловживання своїми процесуальними правами може мати наслідком застосування до нього заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, ОСОБА_1 знову подав касаційну скаргу на судові рішення, у прийнятті якої йому вже неодноразово було відмовлено.
35. Отже, запобігаючи подальшому зловживанню процесуальними правами, вважаємо, що до ОСОБА_1 необхідно було застосувати заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.
Судді: С. Ю. Мартєв О. О. Банасько