18 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 159/5716/21
провадження № 51- 823 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021030550000486 від 11 серпня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, неодруженого, раніше судимого: вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2021 року за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, із застосуванням ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов'язків згідно зі ст. 76 КК,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК;
ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Софянівка Маневицького району Волинської області, мешканця АДРЕСА_2 , непрацюючого, одруженого, раніше неодноразово судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2023 року та вирок Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
На підставі ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2021 року, яка становить 3 роки 9 місяців 25 днів позбавлення волі, та за сукупністю вироків визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
Крім того, цим вироком засуджено ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187, частинами 1 - 3 ст. 70 КК (судові рішення щодо якого не оскаржуються) і визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
Провадження в частині цивільних вимог потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про відшкодування майнової шкоди і до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди закрито у зв'язку з відмовою від цивільного позову.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (особа, яка раніше вчинила розбій), перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, 06 серпня 2021 року, близько 23:00, з метою заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів біля першого під'їзду багатоквартирного житлового будинку № 6 на вул. Сагайдачного в м. Ковелі Волинської області вчинили напад на ОСОБА_9 , у ході чого, застосувавши до останнього насильство, небезпечне для його здоров'я, яке виразилося в заподіянні численних ударів руками та ногами в різні частини тіла, заволоділи його майном: грошовими коштами в сумі 450 грн та мобільним телефоном марки «Xiaomi Redmi Note 4» вартістю 1 398, 67 грн із чохлом вартістю 50 грн, сім-карткою оператора мобільного зв'язку ПрАТ «ВФ Україна» вартістю 100 грн, чим заподіяли майнову шкоду на загальну суму 1 998, 67 грн та спричинили потерпілому тілесні ушкодження у вигляді перелому нижньої щелепи справа в ділянці 8-го зуба, які належать до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу для здоров'я.
Вироком Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційну скаргу першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_11 задоволено частково, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в частині правової кваліфікації, призначеного покарання і розподілу процесуальних витрат скасовано.
Постановлено в цій частині новий вирок, яким перекваліфіковано дії ОСОБА_8 із ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК. На підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК звільнено ОСОБА_8 від покарання за ч. 1 ст. 162 КК. Призначено ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років 1 місяць з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності. Виключено з мотивувальної та резолютивної частин вироку вказівку про застосування положень частин 1-3 ст. 70 КК.
Призначено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 березня 2021 року у виді позбавлення волі на строк 6 місяців та остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 7 місяців з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання зараховано ОСОБА_8 та ОСОБА_7 попереднє ув'язнення із 07 серпня 2021 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, з огляду на положення п. 5 ч. 2 ст. 412, ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати вироки судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник ОСОБА_6 , посилаючись на положення ст. 21, ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 56, частин 2, 3 ст. 111, статей 135, 136, ч. 4 ст. 405 КПК, зазначає про те, що:
- усупереч зазначеним процесуальним нормам, судовий розгляд у суді апеляційної інстанції відбувся за відсутності потерпілого, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання;
- сторона захисту не погоджується із судовим розглядом без участі потерпілого, оскільки обвинувачений має право на врахування судом думки потерпілого під час вирішення питання про призначення покарання, що не було дотримано всупереч вимогам ч. 3 ст. 56 КПК;
- зміст доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 полягав у невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки показання потерпілого ОСОБА_9 , які, на думку сторони захисту, є сумнівними, та суперечать іншим доказам, дослідженим у судовому засіданні в суді першої інстанції, а тому, з огляду на те, що клопотання сторони захисту про додатковий допит потерпілого щодо досліджених доказів у провадженні, який на той час не з'являвся в судові засідання, місцевий суд залишив без задоволення, з метою усунення суперечностей участь потерпілого в суді апеляційної інстанції для забезпечення обвинуваченому ОСОБА_7 права на захист є обов'язковою, на чому, у свою чергу, наполягав сам обвинувачений ОСОБА_7 ;
- суд апеляційної інстанції не створив необхідних умов для використання прав потерпілого ОСОБА_9 , наданих йому як стороні процесу, чим було порушено право на захист обвинуваченого ОСОБА_7 , не дотримано засад кримінального провадження, визначених у статтях 21, 22 КПК, та права сторони захисту, передбаченого ч. 3 ст. 404 КПК, зокрема права на додатковий допит потерпілого стосовно досліджених доказів і показань допитаних свідків.
Крім того, захисник у касаційній скарзі посилається на те, що потерпілий ОСОБА_9 був присутній лише на кількох перших судових засіданнях і потім на судовий розгляд не з'являвся; дослідження письмових доказів та допит свідків проводився місцевим судом за відсутності потерпілого ОСОБА_9 , який не був повідомлений належним чином про день і час судового засідання, чим було порушено право потерпілого на участь у вказаних процесуальних діях, на висловлення зауважень та заперечень.
Наводячи доводи в частині невідповідності вироку суду апеляційної інстанції вимогам ст. 370 КПК, захисник зазначив також про те, що:
- поза увагою апеляційного суду залишилися доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 , а саме щодо невідповідності фактичним обставинам кримінального провадження висновків місцевого суду, що стороною обвинувачення вина ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом, оскільки відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують його причетність до злочину, що показання потерпілого ОСОБА_9 є сумнівними та не підтверджені об'єктивними доказами, а допитані свідки не були очевидцями події, що обвинувачений ОСОБА_7 послідовно заперечував свою вину, стверджуючи, що розбійного нападу не вчиняв;
- виключно свою вину в заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 визнав обвинувачений ОСОБА_8 , у зв'язку із чим вирок щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю;
- суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки вказаним вище доводам захисника ОСОБА_10 та фактично погодився з хибним висновком суду першої інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту і просила залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані вироки судів попередніх інстанцій без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно із частинами 1, 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За приписами пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК (ч. 2 ст. 438 КПК).
Отже, скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
У статті 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ч. 1 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Як визначено ст. 94 КПК, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
З оскаржуваного вироку вбачається, що, відхиляючи твердження обвинуваченого ОСОБА_8 про заподіяння ударів потерпілому у відповідь на образи не присутності ОСОБА_7 , суд першої інстанції, серед інших доказів у провадженні, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_9 , поєднаного з насильством, небезпечним для здоров'я останнього, з метою заволодіння майном потерпілого, вчиненого за попередньою змовою із ОСОБА_8 , урахував та зазначив те, що:
- потерпілий на ОСОБА_7 як учасника нападу на нього вказував відразу, ще на момент подання ним заяви про злочин;
- потерпілий ОСОБА_9 під час допиту в судовому засіданні категорично ствердив, що удар зненацька йому завдав ОСОБА_7 , без будь-яких розмов і конфлікту, надалі його били кілька чоловіків і при цьому обшукували кишені, у яких були гроші й телефон, пізніше він їх не виявив у кишенях;
-на присутнього ОСОБА_7 відразу після нападу вказували також свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які в своїх показаннях повідомили про те, що, перебуваючи біля під'їзду будинку, почули голос ОСОБА_7 , який з кимось розмовляв підвищеним тоном, надалі підійшовши ближче, побачили, що ОСОБА_7 розмовляв із ОСОБА_8 , а поряд був ОСОБА_9 , у нього з рота йшла кров та він збирав речі з розірваного пакета, після чого ОСОБА_8 сказав, що хоче продати телефон за 400 грн, потім усі разом пішли до розважального закладу, ОСОБА_9 зайшов до свого під'їзду;
- підстав для розумних сумнівів у правдивості показань свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 та потерпілого, які приводять до викладених логічних висновків, у суду не було;
- обставини, пов'язані зі збутом телефону потерпілого, доводять також існування попередньої змови між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про вчинення нападу, оскільки обвинувачені докладали послідовні зусилля для збуту телефону потерпілого, збули його й разом вживали спиртні напої на виручені кошти;
- таким чином, нападники цілеспрямовано намагалися заволодіти майном потерпілого, при цьому застосували насильство, а потім разом цим майном розпорядилися;
- у судовому засіданні доведено поза розумним сумнівом, що внаслідок розбійного нападу в потерпілого ОСОБА_9 була зламана нижня щелепа та відповідно до довідки від 26 червня 2023 року № 1.10/1653 він перебував на стаціонарному лікуванні в стоматологічному відділенні Волинської обласної лікарні з 13 по 25 серпня 2021 року.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури в межах апеляційної скарги, з огляду на положення ч. 1 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції у вироку зауважив про те, що:
- згідно з вимогами статей 370, 374 КПК та відповідно до ст. 337цього Кодексу в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку щодо обсягу і доведеності вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, виклавши їх у вироку;
- суд першої інстанції навів усі встановлені обставини, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів, зазначив підстави, з яких прийняв одні докази й відкинув інші;
- вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, а саме показаннями потерпілого, свідків та письмовими доказами;
- суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого та про неспроможність версії обвинуваченого щодо його непричетності до вчиненого злочину;
- доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 щодо наявності сумнівів з приводу доведеності вини ОСОБА_7 є безпідставними, а доводи щодо неврахування місцевим судом доказів невинуватості обвинуваченого - необґрунтованими, оскільки такі спростовуються доказами, наведеними у вироку місцевого суду;
- доводи апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового слідства є такими, що суперечать зібраним доказам, оскільки з матеріалів кримінального провадження і звукозапису судових засідань убачається, що впродовж судового розгляду були допитані потерпілий, свідки, ретельно досліджені докази у провадженні, які підтверджують обставини справи та якими в повному обсязі доведено вину обвинуваченого.
Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними вище висновками місцевого суду та, крім іншого, зазначив в оскаржуваному вироку, що в суду не було підстав не довіряти показанням потерпілого ОСОБА_9 , й показанням свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і приведені до присяги, а в апеляційній скарзі стороною захисту не наведено жодних об'єктивних підстав для обмови обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілими та свідками.
Показання потерпілого і свідків у суді першої інстанції, апеляційний суд визнав такими, що є логічними та послідовними, оскільки зазначені особи переконливо повідомили про відомі їм обставини вчиненого кримінального правопорушення, їх пояснення повністю узгоджувалися між собою та з дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами.
Такі висновки судів попередніх інстанцій є належним чином обґрунтованими і вмотивованими, тому Суд вважає необґрунтованими доводи в касаційній скарзі про те, що:
- не доведено поза розумним сумнівом вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, який послідовно заперечував свою вину у вчиненні розбійного нападу, та відсутні належні й допустимі докази в кримінальному провадженні;
- суд апеляційної інстанції погодився з хибними висновками місцевого суду й не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту щодо невідповідності фактичним обставинам кримінального провадження висновків місцевого суду;
- показання потерпілого ОСОБА_9 є сумнівними та не підтверджені об'єктивними доказами в провадженні, а допитані свідки не були очевидцями події;
- вину у вчиненні нападу на потерпілого визнав ОСОБА_8 , у зв'язку із чим вирок щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 187 КК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю.
Твердження в касаційній скарзі захисника про те, що показання потерпілого ОСОБА_9 є сумнівними та суперечать іншим доказам, дослідженим у судовому засіданні в суді першої інстанції, про що також зазначалося в апеляційній скарзі у зв'язку із чим, з метою усунення суперечностей, участь потерпілого в суді апеляційної інстанції є обов'язковою, колегія суддів не може врахувати як такі, що спростовують обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, оскільки захисник ОСОБА_6 у скарзі не навів жодних доводів про те, які саме сумніви й суперечності в показаннях потерпілого ОСОБА_9 мали місце та яким чином зазначене вплинуло чи могло вплинути на забезпечення обвинуваченому ОСОБА_7 права на захист і перешкодило чи могло перешкодити судам попередніх інстанцій постановити законні й обґрунтовані судові рішення.
Положеннями ч. 3 ст. 404 КПК передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Таким чином, законодавець чітко визначив, у яких випадках суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини в провадженні, а в яких може дослідити докази, що не досліджувалися судом першої інстанції.
Проте, як убачається зі змісту касаційної скарги, сторона захисту не зазначає аргументів щодо заявлення відповідних клопотань у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 404 КПК, у суді апеляційної інстанції, у тому числі, які стосуються повторного допиту потерпілого.
Що стосується доводів у касаційній скарзі щодо істотного порушення вимог КПК, зокрема, положень ч. 3 ст. 56, з огляду на те, що обвинувачений має право на врахування судом думки потерпілого під час вирішення питання про призначення покарання, протесудовий розгляд у суді апеляційної інстанції відбувся за відсутності потерпілого, то колегія суддів звертає увагу на те, що захисник не навів належних обґрунтувань того яким чином зазначене перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення як у цій частині, так і в цілому, зважаючи на позицію потерпілого ОСОБА_9 (який просив не призначати обвинуваченому суворе покарання), яка була врахована судом першої інстанції під час призначення обвинуваченому покарання, а доводів про те, що позиція стосовно покарання в потерпілого змінювалася, касаційна скарга не містить.
Крім того, із матеріалів кримінального провадження та оскаржуваних судових рішень убачається, що судом першої інстанції закрито провадження в частині розгляду цивільного позову про відшкодування майнової шкоди на користь потерпілого з обох засуджених та моральної шкоди з ОСОБА_7 у зв'язку з відмовою потерпілого від позовних вимог.
При цьому місцевий суд урахував і зазначив у вироку про те, що ОСОБА_7 відшкодував потерпілому значну частину майнової шкоди в розмірі 20 000 грн.
На думку колегії суддів, наявні в провадженні зазначені обставини свідчать про необґрунтованість та непослідовність позиції сторони захисту, а саме в частині недоведення вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, з огляду на те, що сам обвинувачений у добровільному порядку відшкодував потерпілому заподіяну майнову шкоду, що підтверджується наявною у провадженні заявою потерпілого ОСОБА_9 від 16 серпня 2023 року (т. 3, а. п. 1).
Крім того, відповідно до положень пунктів 1, 7 ч. 1 ст. 425 КПК касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Водночас, посилаючись на те, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності потерпілого, який був присутній лише на кількох перших судових засіданнях, і дослідження письмових доказів та допит свідків проводився місцевим судом за його відсутності, те, що він не був повідомлений належним чином про день і час судового засідання, чим було порушено право потерпілого на участь у вказаних процесуальних діях, на висловлення зауважень та заперечень, у поданій касаційній скарзі захисник взагалі не зазначає, яким чином це вплинуло на реалізацію прав потерпілого, тоді як сам потерпілий, відповідно до вказаних вище положень ст. 425 КПК, на цих підставах касаційну скаргу не подавав і відсутні дані про те, що він уповноважував на це захисника засудженого ОСОБА_7 .
Таким чином, зазначені доводи сторони захисту, з огляду на положення ч. 1 ст. 425 КПК, не підлягають перевірці під час касаційного розгляду, оскільки в цій частині вони не стосуються інтересів засудженого, а потерпілий із цих підстав касаційну скаргу до суду не подавав.
Також Суд вважає безпідставними доводи захисника в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не створив необхідних умов для використання прав потерпілого ОСОБА_9 , наданих йому як стороні процесу.
З оскаржуваного вироку апеляційного суду вбачається, що, розглядаючи провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_9 , суд апеляційної інстанції зазначив про те, що:
- судом було здійснено всі необхідні заходи для повідомлення потерпілого про день, час і місце розгляду провадження в суді апеляційної інстанції, а саме неодноразово направлялися рекомендовані повідомлення на усі відомі апеляційному суду адреси проживання ОСОБА_9 , однак рекомендовані повідомлення повернулися за закінченням терміну зберігання. Більше того, апеляційним судом направлялися повідомлення на адреси військових частин, у яких ОСОБА_9 проходив військову службу, для забезпечення його явки в судове засідання, однак відповідно до відповіді т. в. о. командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 19 квітня 2024 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ;
- крім того, згідно з рапортом від 12 жовтня 2024 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_14 , ДОП СДОП ВП Ковельського РУП ГУНП у Волинській області, останнім неодноразово було здійснено вихід за адресою:
АДРЕСА_3 , проте ОСОБА_9 за місцем проживання був відсутній, на телефонні дзвінки не відповідав, зі слів його сестри ОСОБА_15 було встановлено, що брат являється військовослужбовцем та проходить військову службу в ЗСУ, в/ч НОМЕР_1 , протягом місяця його перебування нікому не відоме.
Крім того, із матеріалів провадження також видно, що апеляційний суд повідомляв потерпілого про час, день і місце судового розгляду справи телефонограмою від 19 листопада 2024 року на його номер мобільного телефону (т. 3, а. п. 202).
З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційний розгляд можливо проводити за відсутності потерпілого ОСОБА_9 , оскільки забезпечити його явку в судове засідання не виявилося за можливе (т. 3, а. п. 76, 93, 95, 115, 129, 131, 132, 133, 134, 139, 140, 141,154, 159, 161, 178, 180, 183, 199, 206, 209).
Згідно з положеннями ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Проте, з огляду на зазначене вище, доводи касаційної скарги захисника не свідчать про допущення судами попередніх інстанцій таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення, у зв'язку з чим касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2023 року та вирок Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3