Постанова
Іменем України
17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 727/2059/25
провадження № 51-3651км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
законного представника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
особи стосовно якої
застосовано заходи
медичного характеру ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07 квітня 2025 року та Чернівецького апеляційного суду від 13 червня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
до якої було застосовано заходи примусового медичного характеру за вчинення суспільно - небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Шевченківський районний суд м. Чернівців ухвалою від 07 квітня 2025 року застосував до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.
Як установив суд, ОСОБА_8 03 грудня 2024 року о 14:46 перебувала за місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 ( 4 поверх).
У цей час ОСОБА_9 виходив із кв. АДРЕСА_2 , що розташована на п'ятому поверсі вищевказаного багатоквартирного будинку, та спускався сходами до низу. Під час руху з п'ятого поверху на перший, на четвертому поверсі із приміщення власної кв. 58 вийшла ОСОБА_8 , тримаючи руки за спиною. У кожній із рук ОСОБА_8 утримувала по кухонному ножу. Далі, використовуючи вагу свого тіла, ОСОБА_8 притиснула останнього до перил та нанесла ОСОБА_9 один удар кухонним ножем по тулубу з лівого боку в область розташування життєво-важливих органів у ділянку серця та лівої легені, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді садна, розташованого на грудній клітці по передньо-підпаховій лінії зліва в проекції 7-го ребра, яке згідно висновку експерта № 879 д, відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Після цього, продовжуючи протиправні дії відносно ОСОБА_9 , вона здійснила ще один замах правою рукою, в якій знаходився кухонний ніж, в область голови ОСОБА_9 , при цьому, лезо було розвернуто у протилежну сторону. У силу того, що остання перебувала однією сходинкою вище, він зміг вирватись, відштовхнувши ОСОБА_8 , та перебуваючи в стані сильного емоційного збудження продовжив свій рух до низу.
Внаслідок того, що ОСОБА_9 швидко рухався вниз із метою збереження власного життя, ОСОБА_8 не змогла довести суспільно-небезпечне діяння, спрямоване на позбавлення життя потерпілого, до кінця.
Таким чином, ОСОБА_8 , перебуваючи в стані неосудності, вчинила суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, а саме незакінчений замах на вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Чернівецький апеляційний суд 13 червня 2025 року ухвалу місцевого суду стосовно ОСОБА_8 залишив без змін
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу і заперечення на касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник не погоджується з судовими рішеннями стосовно ОСОБА_8 , просить їх скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки її дії підпадають під ознаки
ч. 1 ст. 125 КК та змінити примусовий захід медичного характеру з госпіталізації до закладу з посиленим наглядом на амбулаторне лікування або госпіталізацію до психіатричного закладу без посиленого нагляду.
Вважає, що судові рішення не відповідають приписам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Захисник стверджує про те, що суд необґрунтовано вказав, що дії ОСОБА_8 підпадають під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, оскільки обвинуваченням не доведено прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, а поведінка обвинуваченої не виходить за межі епізодичного афекту. Її дії спричинили лише легкі тілесні ушкодження (ст. 125 КК). Суд першої інстанції не забезпечив належної оцінки доказів сторони захисту щодо неправильної кваліфікації, чим не дотримався приписів ст. 94 КПК. У свою чергу апеляційний суд належним чином не спростував доводи сторони захисту в цій частині.
На думку захисту, застосування кваліфікації як «замах на умисне вбивство» вимагає встановлення не лише об'єктивних ознак нападу, але і доведеного умислу на позбавлення життя, що має підтверджуватись відповідними доказами: характером знаряддя, кількістю ударів, локалізацією, поведінкою після події, висновками експертиз тощо. Однак, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження, потерпілому завдано лише один удар ножем у грудну клітину, з проникненням не глибшим за 1 см, що не становить смертельної шкоди, а також відсутні повторні удари. Використання ножа для нанесення тілесних ушкоджень не свідчить про наявність прямого умислу на вбивство. Поряд із цим потерпілий після нанесення йому пошкодження втік, ОСОБА_8 не здійснювала подальших активних дій.
Крім того ОСОБА_8 перебуває на лікуванні в умовах стаціонару психіатричної лікарні закритого типу з посиленим наглядом, однак такий заклад обраний не вірно. Так, ОСОБА_8 двічі проходила курс лікування без ознак агресії, була виписана з поліпшенням у жовтні 2024 року та січні 2025 року. Згідно висновків медичних експертів, обвинувачена може перебувати в закладі відкритого типу за умови контролю з боку медиків, а посилений нагляд не є необхідним. Доказів того, що вона становить актуальну загрозу для себе або інших, матеріали провадження не містять. Відеозаписи та свідчення свідків не підтверджують небезпечної системної поведінки, а лише епізодичний вибух на фоні психозу.
Апеляційний суд належним чином не перевірив доводи сторони захисту, чим не дотримався приписів ст. 419 КПК.
До суду касаційної інстанції надійшли заперечення представника публічного обвинувачення, у яких він не погоджується із доводами касаційної скарги захисника, просить скаргу відхилити, а рішення стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни.
Вказує на те, що доводи касаційної скарги зводяться до аналізу складу кримінально-кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, з посиланням на судову практику із цього питання, а саме відсутності суб'єктивної сторони вказаного злочину, яка є нерелевантною з обставинами цієї справи, оскільки вказані рішення стосувалися доведеності винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення і не пов'язані із застосуванням заходів примусового медичного характеру.
Також звертає увагу, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб'єктом кримінального правопорушення в розумінні ч. 1 ст. 18 КК і в такому випадку відсутня вина як обов'язкова основна ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб'єктивна сторона. Зазначене є правовою підставою для юридичної оцінки дій неосудної особи, як суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Захисник, особа стосовно якої застосовано примусові заходи медичного характеру та її законний представник просили суд задовольнити касаційну скаргу.
Прокурор не підтримала доводи, наведені в касаційній скарзі сторони захисту, просила Суд залишити без зміни судові рішення стосовно ОСОБА_8 ..
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, вислухавши позицію захисника, особи стосовно якої застосовано примусові заходи медичного характеру, її законного представника та прокурора і перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, колегія суддів уважає, що скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку зокрема можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Главою 39 КПК визначено спеціальну процедуру кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, яка покликана сприяти дотриманню справедливого балансу між захистом прав осіб, що страждають на психічні розлади, вчинили суспільно небезпечні діяння і з огляду на свій стан можуть бути небезпечними для себе та інших, й інтересами потерпілих, суспільства та держави.
Стаття 503 КПК визначає підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:
1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.
Приписи ст. 505 КПК визначають обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема:
- час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення;
- вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою;
- наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час розгляду справи;
- поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього;
- небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою;
- характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосував примусові заходи медичного характеру у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 за вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки ч. 3 ст. 15; ч. 1 ст.115 КК, оскільки воно було вчинено у стані неосудності і на час розгляду справи вона продовжувала хворіти на психічну хворобу.
Факт вчинення суспільно-небезпечного діяння підтверджується аналізом досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та фактичними даними, які містяться у протоколах слідчих експериментів за участю потерпілого та свідка ОСОБА_10 , висновках експертів щодо наявності тілесних ушкоджень та пошкоджень на одежі потерпілого.
Будь-яких даних, які би викликали сумніви в показаннях потерпілого та свідків матеріали кримінального провадження не містять.
Тобто суди проаналізувавши вказані докази дійшли обґрунтованого висновку, що характер дій ОСОБА_8 свідчить про вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки ч. 3 ст. 15; ч. 1 ст.115 КК.
Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_8 не мала умислу на вбивство потерпілого є неприйнятними, оскільки вона в момент нанесення тілесного ушкодження не усвідомлювала своїх дій і не могла керувати ними внаслідок психічного стану. В цьому кримінальному провадженні факт суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 15; ч. 1 ст. 115 КК, та розвиток подій, був встановлений на підставі показань потерпілого, свідків і письмових доказів з урахуванням доводів захисту.
Водночас місцевий суд, застосував до ОСОБА_8 примусові заходи медичного характеру, виходячи з такого.
Так, відповідно висновку судово-психіатричної експертизи від 15 січня 2025 року № 115, ОСОБА_8 виявляє ознаки психічного захворювання у формі шизофренії, параноїчної форми, текучий процес. Наявні зміни психіки позбавляють її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. На період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, ОСОБА_8 виявляла ознаки психічного захворювання у формі параноїчної форми, текучий процес. За своїм психічним станом вона не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Враховуючи характер та ступінь вираженості наявних клінічних розладів у ОСОБА_8 , а також ступінь їх небезпечності відносно себе та оточуючих, рекомендовано застосування до неї примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального лікувального закладу психіатричної допомоги з метою її обов'язкового лікування, а також з метою недопущення вчинення нею суспільно-небезпечних діянь.
Виходячи із ст. 93 КК, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності.
Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру на підставі п. 5 ч. 1 ст. 513 КПК суд вирішує, чи слід застосовувати до особи такі заходи та визначає їх вид.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КК обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 КК госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду.
Таким чином, з досліджених доказів та обставин справи, суд встановив, що ОСОБА_8 скоїла суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки ч. 3 ст. 15; ч. 1 ст.115 КК у стані неосудностіта продовжує хворіти на психічну хворобу, а тому до неї належить застосувати примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.Також суд врахував свідчення експерта ОСОБА_12 , який вказав, що ОСОБА_8 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з посиленим наглядом.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_8 вчинила суспільно-небезпечне діяння у стані неосудності та на час розгляду справи в суді першої інстанції продовжувала хворіти на психічну хворобу і за своїм психічним станом та характером вчиненого нею суспільно небезпечного діяння, відповідно до вимог ч. 4 ст. 94 КК потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.
Отже, обираючи ОСОБА_8 примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом, суд керувався фактичними даними висновку судово-психіатричної експертизи від 15 січня 2025 року, показаннями експерта психіатра та кримінальним законом.
Доводи захисника про необхідність заміни лікувального закладу з примусового на амбулаторне лікування або госпіталізацію без посиленого нагляду, то вони є безпідставними з огляду на таке.
Кримінальним та процесуальним законами визначено алгоритм і підстави для зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру. Фактично саме таке питання й ставить сторона захисту.
Так, згідно з ч. 1 ст. 95 КК та ч. 3 ст. 514 КПК розгляд питання про продовження, зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів. Розгляд питання про зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру може здійснюватися судом також за заявою особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, її захисника або законного представника у разі, якщо така особа за станом свого здоров'я не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними, в тому числі не може усвідомлено подати до суду відповідну заяву. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів закладу, в якому особі надається психіатрична допомога, або, у разі наявності, висновок обраного нею незалежного лікаря-психіатра.
Частиною 2 ст. 95 КК встановлено, що особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу.
Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, мають право звертатися до суду із заявою про зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру не частіше одного разу на 6 місяців та незалежно від того, чи розглядалося судом це питання в зазначений період.
Таким чином, сторона захисту не позбавлена процесуальної можливості звернутися відповідно до зазначених положень кримінального та кримінального процесуального законів з відповідною заявою до суду і порушити питання зокрема про зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 .
Аргументи захисту, що вчинене ОСОБА_8 суспільно-небезпечного діяння, підпадає під ознаки ст. 125 КК суд не бере до уваги, враховуючи, висновки Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 16 січня 2023 року у справі № 761/37225/20 про те, що за приписами статей 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру кримінально-правова оцінка суспільно-небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об'єкта посягання та об'єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об'єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.
Тобто в цьому конкретному випадку суди дали належну юридичну оцінку діям ОСОБА_8 на підставі досліджених доказів і дійшли висновку про вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки ч. 3 ст. 15; ч. 1 ст.115 КК.
Таким чином, застосувавши до ОСОБА_8 заходи примусового медичного характеру, суди попередніх інстанцій не допустили істотних порушень кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Доводи касаційної скарги захисника є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та на них надано змістовні відповіді.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370,419 КПК.
80129
Інші доводи захисника стосовно переоцінки фактичних обставин подій, повноти дослідження доказів та їх достовірності Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК.
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга захисника з наведених у ній мотивів та підстав задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07 квітня 2025 року та Чернівецького апеляційного суду від 13 червня 2025 року про застосування примусових заходів медичного характерустосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3