23 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 356/48/22
провадження № 61-11187св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційними скаргами ОСОБА_1 та виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області на рішення Березанського міського суду Київської області в складі судді Лялик Р. М. від 10 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І. від 29 липня 2025 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області про відшкодування майнових збитків та моральної шкоди, у якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, остаточно просила:
стягнути з виконкому Березанської міськради матеріальні збитки через незаконне звільнення та невиконання рішення суду за весь період до 21 лютого 2022 року, які становлять 1 123 590,00 грн;
зобов'язати виконком Березанської міськради сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням відповідно до чинного законодавства у розмірі 22%, у тому числі виплачених за рішенням апеляційного суду, в сумі 40 588,89 грн;
стягнути з виконкому Березанської міської ради моральну шкоду в розмірі 280 000,00 грн.
Позов мотивований тим, що розпорядженням виконкому Березанської міськради № 64-к від 14 травня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міськради (далі - УСЗН виконкому Березанської міськради) у зв'язку із ліквідацією Управління.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження виконкому Березанської міськради № 64-к від 14 травня 2018 року в частині звільнення позивачки з займаної посади, поновлено на посаді начальника УСЗН виконкому Березанської міськради, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 184 494,96 грн.
Указувала, що відповідач рішення суду добровільно не виконує, у зв'язку із чим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області було відкрито виконавче провадження, під час здійснення якого з відповідача стягнуто на користь позивачки суму заборгованості в розмірі 184 494,96 грн. Відповідач продовжував безпідставно порушувати законодавство України щодо не поновлення позивачки на роботі, а тому державний виконавець звернувся до органів поліції з повідомленням № 61312889/6 про притягнення винних службових осіб виконкому Березанської міськради до кримінальної відповідальності за умисне невиконання виконавчого листа у справі № 810/3048/18 у частині поновлення на роботі.
Зазначила, що у зв'язку із незаконним звільненнями та невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, їй завдані відповідачем матеріальні збитки, які полягають у понесенні великих втрат по заробітній платі, оскільки за цей час підвищувалася середньо-добова заробітна плата, оклади, ранги відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, позивачка втратила щорічну відпустку та відпустку за вислугу років за період 2018-2019 роки, середньомісячну матеріальну допомогу на оздоровлення, з серпня 2019 року втратила збільшення надбавки за вислугу років. Пенсія по інвалідності позивачці не була перерахована з більшого заробітку, оскільки за дев'ять календарних місяців, які вона перебувала на обліку у центрі зайнятості, не було сплачено єдиний соціальний внесок і, відповідно, не було зараховано страховий стаж. Сума цих збитків складає 1 123 590,00 грн.
Зазначила, що відповідно до абзацу 2 частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідач повинен самостійно сплачувати єдиний соціальний внесок у розмірі 22% від нарахованих сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму 40 588,89 грн, проте цього не робить.
Також вказувала, що неправомірними діями відповідача їй завдано немайнові втрати від спричинених моральних страждань, які негативно позначилися на її житті. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації, внаслідок емоційного стресу позивачка була вимушена проходити тривале лікування, появи негативних психоемоційних змін. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.
Позивачка вважала, що майнові збитки та моральна шкода повинні бути стягнуті з відповідача на підставі статей 16, 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України, статті 237-1 КЗпП України, а також зобов'язано відповідача самостійно сплатити єдиний соціальний внесок від нарахованих сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі абз. 2 частини другої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Справа судами розглядалась неодноразово.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині стягнення матеріальних збитків у зв'язку із підвищенням середньо-добової заробітної плати, яка була втрачена при підвищенні окладів, рангів, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України; у зв'язку із прийняттям незаконного розпорядження через неможливість перерахунку пенсії по інвалідності з більшого заробітку; за невиплачену щорічну відпустку та відпустку за вислугу років за період 2018-2019 роки відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині стягнення матеріальних збитків у вигляді спеціального виду відповідальності, щоденного середнього заробітку в порядку статті 236 КЗпП України закрито. Позовні вимоги ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з виконкому Березанської міськради на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради в частині зобов'язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням відповідно до чинного законодавства у розмірі 22%, у тому числі виплачених за рішенням апеляційного суду, в сумі 40 588,89 грн відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Березанського міського суду Київської області від 11 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 10 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнуто з виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника в сумі 365 566,92 грн; заподіяну моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн. Зобов'язано виконавчий комітет Березанської міської ради Київської області сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 у розмірі 22%, що складає 40 588,89 грн. Вирішено питання про судові витрати. В решті позову відмовлено.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем як роботодавцем допущено затримку виконання рішення щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, тому на користь останньої стягнув середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі за період з 09 січня 2020 року по 10 січня 2025 року в сумі 568 636,64 грн. Також суди попередніх інстанцій врахували, що із виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнуто відповідно до судових рішень, відповідачем не було нараховано та сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з огляду на що позовні вимоги в цій частині також задоволено.
Оскільки невиконання відповідачем рішення суду в частині поновлення позивачки на займаній посаді завдало їй моральних страждань, протягом п'яти років вона була позбавлена гарантованих статтею 43 Конституції України права на працю та заробітну плату, змушена була вживати додаткових заходів з метою організації свого життя, виходячи із характеру та тривалості моральних страждань оцінив завдану ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційних скарг
28 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Березанського міського суду Київської області від 10 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, від 29 січня 2020 року у справі № 607/10653/18, від 30 березня 2023 року у справі № 340/1747/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку представник виконкому Березанської міськради - адвокат Панасюк І. В. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Березанського міського суду Київської області від 10 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі № 703/2830/20, від 14 вересня 2020 року у справі № 296/443/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15, від 21 вересня 2023 року у справі № 523/14234/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі(пункт 4 частини другої статті 389, пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
17 листопада 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу виконкому Березанської міськради, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
01 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду доповнення до відзиву, у якому просила касаційну скаргу відповідача відхилити.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу № 356/48/22 з Березанського міського суду Київської області.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року визнано протиправним та скасовано розпорядження виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області №64-к від 14 травня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області та стягнуто з виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області на її користь суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 194 393,70 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року змінено, стягнуто з виконавчого комітету Березанської міської ради на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 184 494,96 грн. У решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року залишено без змін.
Відділом примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10 червня 2020 року направлено ОСОБА_1 повідомлення №61312889/6 про притягнення винних службових осіб виконавчого органу Березанської міської ради за умисне невиконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №810/3048/18.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц (провадження № 14-388цс18) зазначено, що:
«вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року, тобто за період затримки з виконанням постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, не є вимогою про відшкодування шкоди у розумінні зазначеної статті КАС України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки зазначена вимога позивача є пов'язаною з проходженням нею публічної служби та звільненням з цієї служби, така вимога має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, зокрема і тоді, коли вона заявлена окремо від вимоги про поновлення на публічній службі. […]
Позивач також просить стягнути з відповідача суми, пов'язані з індексацією заробітної плати за час вимушеного прогулу, а саме за грудень 2015 року та за січень 2016 року. Згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, суми виплат, пов'язані з індексацією заробітної плати, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. Тому означену позовну вимогу теж слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вона пов'язана з проходженням публічної служби та звільненням з неї.
[…] позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за вимушений прогул у період з 29 січня 2016 року по 18 квітня 2016 року, проіндексованих сум заробітної плати за грудень 2015 року та січень 2016 року, а також недоотриманих сум заробітної плати за лютий-березень 2016 року, позивач заявила разом з вимогою про стягнення моральної шкоди. Такі вимоги, заявлені в одному провадженні, виникли з правовідносин, зумовлених проходженням позивачем публічної служби і звільненням з неї».
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 у січні 2022 року звернулась з позовом до виконкому Березанської міськради про стягнення матеріальних збитків через незаконне звільнення та невиконання рішення суду про поновлення на роботі, моральної шкоди та зобов'язання сплатити єдиний соціальний внесок з нарахованих та виплачених сум за вимушений прогул.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року (справа № 320/3179/21), яка набрала законної сили, провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до виконкому Березанської міськради про стягнення збитків та моральної шкоди закрито. Роз'яснено учасникам судового розгляду, що вказаний спір повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Предметом позову у цій справі було стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 завданих матеріальних збитків через незаконне звільнення та невиконання рішення суду за весь період затримки по день ухвалення судового рішення у сумі 497 122,25 грн; стягнення з відповідача на її користь заподіяну моральну шкоду у сумі 329 565,58 грн; зобов'язання відповідача сплатити з нарахованих сум за весь період вимушеного прогулу єдиний соціальний внесок у сумі 142 278,59 грн;
У цій цивільній справі внаслідок закриття провадження судом адміністративної юрисдикції виник юрисдикційний конфлікт, який формально унеможливлює доступ позивача до адміністративного суду. Тому, за наявності ухвали Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року, яка набрала законної сили, про закриття провадження в адміністративній справі № 320/3179/21, вирішення спору у цій справі слід проводити за правилами цивільного судочинства.
Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
В порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов'язковості судового рішення, виконком Березанської міської ради Київської області не виконав рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
У справі №810/3048/18 суди при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі виходили із середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 445,64 грн.
Отже, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 09 січня 2020 року по 10 січня 2025 року суд правильно взяв за основу розмір середньоденної заробітної плати позивачки у 445,64 грн без коефіцієнтів підвищення заробітної плати на основі чого стягнув з відповідача 568 636,64 грн.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача сплатити єдиний соціальний внесок з нарахований та виплачених сум за вимушений прогул, слід зазначити наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 рок № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Так, згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Положеннями частини другої статті 7 Закону № 24640-VI передбачено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кілька місяців, за які вона нарахована.
Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Згідно з частиною п'ятою статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, що виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати,
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Інструкції про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду, - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Оскільки, із виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутого відповідно до вказаних вище судових рішень, відповідачем не було нараховано та сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили вимоги в цій частині.
Стосовно стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що виходячи із засад розумності та справедливості, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн, що є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану позивачці моральну шкоду незаконним звільненням та безпідставним невиконанням рішення суду протягом тривалого часу.
Колегія суддів зазначає, що доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області залишити без задоволення.
Рішення Березанського міського суду Київської області від 10 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун