19 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 333/6504/24
провадження № 61-9508св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як органі опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року у складі судді Стоматової Е. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2025 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Гончар М. С., Трофимової Д. А.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як органі опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком.
2. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 червня 2008 року по 25 жовтня 2023 рік. Шлюб було розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 жовтня 2023 року у справі № 333/6747/23.
3. Сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
4. Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року по справі № 333/1158/23 з матері дітей ОСОБА_2 на користь батька ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 20 лютого 2023 року до повноліття дітей. Згідно розрахунку заборгованості від 27 травня 2024 року, наданому державним виконавцем Копач Я. М. сума заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей складає 68 426,27 грн.
5. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 року по справі № 333/7649/23 судом визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Щодо визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд дійшов висновку, що згідно з частиною третьою статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Тому останній вправі сам визначити своє місце проживання.
6. 3 2011 року діти мешкають з батьком за адресою: АДРЕСА_1 (квартира батька позивача - ОСОБА_6 ), з 2021 року перебувають на повному виключно його утриманні, виховуються у дусі поваги, їм забезпечені всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку.
7. Згідно довідки, наданої навчальним закладом, де навчаються спільні діти колишнього подружжя (Запорізька спеціалізована школа з поглибленням вивченням іноземної мови № 7 3МР Запорізької обл.): Адміністрація школи повідомляє, що учень 8-В класу ОСОБА_5 , 2010 року народження, навчається в школі з 01 вересня 2016 року та учень 9-В класу ОСОБА_4 , 2009 року народження, навчається в школі з 01 вересня 2015 року. З 2021 року їхня мати ОСОБА_2 школу й батьківські збори не відвідувала, з класними керівниками та вчителями, які працюють в 8-В та 9-В класах, з приводу навчання та поведінки синів ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) не спілкувалася. Усіма питаннями, пов?язаними з навчанням і вихованням дітей, опікується батько ОСОБА_1 .
8. Вважав, що згідно вищенаведеного можна дійти висновку, що батьківські обов?язки стосовно синів виконує лише він, самостійно займається їх вихованням. Діти мешкають разом із ним, в сім?ї панує доброзичлива атмосфера, діти зростають та розвиваються в любові та повазі, для них створені всі умови для повноцінного розвитку та виховання. Батько дітей офіційно працевлаштований, має офіційний стабільний дохід, чим забезпечує повноцінне життя собі та дітям.
9. При цьому мати фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов?язків по відношенню до синів, не відвідує їх, не цікавиться їх життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не приймає жодної участі у матеріальному забезпеченні, має заборгованість зі сплати аліментів. Станом на день звернення з даною заявою остання з 2021 року перебуває за кордоном у Чехії, з того часу на територію України не в'їжджала.
10. Щодо мети встановлення факту, ОСОБА_1 як особа призивного віку, будучи військовозобов?язаним та особою, яка самостійно утримує та виховує своїх двох неповнолітніх дітей, задля отримання права на відстрочку від призиву має надати до органів ТЦК документи, які підтверджують факт самостійного виховання та утримання дітей, а саме рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей.
11. Отже, вихованням та утриманням дітей, які були народженні у шлюбі, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно займається виключно їх батько.
12. Враховуючи викладене просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , їх батьком ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції
13. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
14. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно своїх дітей, а також відсутні докази, що остання не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин. Судами зазначено, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дітей разом із батьком, проте такі докази не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
18. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 404/3499/17, від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19, від 07 лютого 2024 року в справі № 2018/15050/2012, від 12 квітня 2024 року в справі № 580/3955/22, від 02 квітня 2025 року в справі № 127/3622/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
недослідження зібраних в справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, суди не врахували, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
20. При цьому орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
21. З огляду на викладене, вважає, що твердження апеляційного суду про те, що визначення місця проживання дітей разом із батьком не може бути підставою для встановлення факту самостійного утримання, оскільки зазначене підтверджує виключно факт проживання дитини з батьком, а не факт повного самостійного утримання дитини, є необґрунтованими.
22. Вказує, що ОСОБА_2 , виїхавши задля постійного проживання за кордон у 2021 році, свідомо обрала такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що свідчить про її свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків в розумінні статті 164 СК України.
23. Отже, судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не враховано інтересів дітей, які фактично залишаться без належного нагляду у разі мобілізації єдиного з батьків, що суперечить принципу найкращого забезпечення інтересів дитини, закріпленого у СК України та міжнародних актах.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. З 07 червня 2008 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя по справі № 333/6747/23 від 25 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб, зареєстрований 07 червня 2008 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 131, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , розірвано.
25. Рішення набрало законної сили 27 листопада 2023 року.
26. Під час шлюбу народились ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження: серії НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .
27. Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 листопада 2023 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2023 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів та ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 20 лютого 2023 року до повноліття дітей. Іншу частину судового рішення залишено без змін.
Також, постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року встановлено:
«….Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що відповідач виїхала на заробітки за кордон за спільним подружнім рішенням, а діти залишилися мешкати з батьком також за згодою подружжя. Судом було враховано, що сімейні відносини між сторонами по справі та їх дітьми не припинилися: вони продовжили спілкуватися в телефонному режимі, обмінюватися інформацією відносно один одного, вітати зі святами, вирішувати спільно сімейні питання, як то наприклад: вимушений переїзд дітей та бабусь у Чеську Республіку в 2022 році тощо. Також суд допитав свідків та дітей сторін, які зазначили, що відповідачка систематично виявляє свій материнський інтерес до своїх дітей: спілкується з дітьми, вітає їх зі святами, дарує подарунки, утримувала дітей під час перебування їх в Чеській Республіці, проводила дозвілля з ними. В силу певних життєвих обставин: перебування в іншій країні, відсутність власного житла, складний графік роботи, проживання в умовах, не дуже придатних для проживання дітей, відповідачка не змогла забезпечити умови, щоб діти залишилися мешкати з нею в Чеській Республіці…»
28. Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади № 2023/001353507, № 2023/009464600 та № 2023/001353540 від 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
29. Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2024 року визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення набрало законної сили 16 квітня 2024 року.
30. Актом про обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 від 30 вересня 2024 року засвідчено факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживають разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання добрі. Санітарно-гігієнічні норми житла не порушено, наявні необхідні меблі та кімнати для сну, відпочинку, вживання їжі, прання, зберігання речей. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: діти забезпечені усім необхідним відповідно віку та потреб, задіяні у навчанні. З серпня 2021 року мати дітей ОСОБА_2 виїхала за межі України, з того моменту діти проживають разом з батьком, знаходяться на його повному забезпеченні, наразі жінка має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 бажають і надалі проживати з батьком, усім забезпеченням займається виключно батько.
31. З листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 06 листопада 2024 року вбачається, що ОСОБА_11 10 серпня 2021 року перетнула кордон на виїзд з України.
32. Згідно довідки № 01-22/248 від 08 квітня 2024 року, виданої директором та соціальним педагогом Запорізької спеціалізованої школи з поглибленим вивченням іноземної мови № 7 Запорізької міської ради Запорізької області, учень 8-В класу ОСОБА_5 , 2010 року народження, навчається в школі з 01 вересня 2016 року та учень 9-В класу ОСОБА_4 , 2009 року народження, навчається в школі з 01 вересня 2015 року. З 2021 року їхня мати ОСОБА_2 школу й батьківські збори не відвідувала, з класними керівниками та вчителями, які працюють в 8-В та 9-В класах, з приводу навчання та поведінки синів ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) не спілкувалася. Усіма питаннями, пов'язаними з навчанням і вихованням дітей, опікується батько ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
34. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
38. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
39. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
40. Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
41. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
42. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
43. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
44. Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
45. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
46. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
47. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
48. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
49. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
50. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
51. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
52. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
53. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
54. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
55. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
56. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
57. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дітей разом із батьком, проте відсутні докази ухилення матері від участі від виховання дітей.
58. При цьому перебування ОСОБА_2 за кордоном з 2021 року не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дітей.
59. Крім того, постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2024 року під час перегляду Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2023 року встановлено, що «….судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що відповідач виїхала на заробітки за кордон за спільним подружнім рішенням, а діти залишилися мешкати з батьком також за згодою подружжя. Судом було враховано, що сімейні відносини між сторонами по справі та їх дітьми не припинилися: вони продовжили спілкуватися в телефонному режимі, обмінюватися інформацією відносно один одного, вітати зі святами, вирішувати спільно сімейні питання, як то наприклад: вимушений переїзд дітей та бабусь у Чеську Республіку в 2022 році тощо. Також суд допитав свідків та дітей сторін, які зазначили, що відповідачка систематично виявляє свій материнський інтерес до своїх дітей: спілкується з дітьми, вітає їх зі святами, дарує подарунки, утримувала дітей під час перебування їх в Чеській Республіці, проводила дозвілля з ними. В силу певних життєвих обставин: перебування в іншій країні, відсутність власного житла, складний графік роботи, проживання в умовах, не дуже придатних для проживання дітей, відповідачка не змогла забезпечити умови, щоб діти залишилися мешкати з нею в Чеській Республіці…».
60. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що встановлення проживання дитини разом із батьком є підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.
61. При цьому судами правомірно враховано, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно своїх синів, як і відсутні докази, що свідчать про неможливість останньої виконувати свої батьківські обов'язки.
62. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
63. Доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 404/3499/17, від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19, від 07 лютого 2024 року в справі № 2018/15050/2012, від 12 квітня 2024 року в справі № 580/3955/22, від 02 квітня 2025 року в справі № 127/3622/24, відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахування встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.
64. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
65. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
66. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Шипович