02 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 607/3260/19 (№ 4-с/607/35/2025, 4-с/607/9/2025)
провадження № 61-14144ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Надія Миронівна, на ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби в м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ростовського Романа Вікторовича та Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із скаргою на дії старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби
в місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ростовського Р. В. від 31 липня 2024 року у виконавчому провадженні
ВП № НОМЕР_1 щодо встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
В обґрунтування скарги посилався на те, що 12 червня 2019 року старшим державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби
у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ростовським Р. В. (далі - старший державний виконавець Ростовський Р. В.) прийнято постанову, якою відкрите виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пред'явленого до примусового виконання судового наказу № 607/3260/19, який виданий 18 березня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
31 липня 2024 року старшим державним виконавцем Ростовським Р. В.
у ВП № НОМЕР_1 прийнято оскаржувану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Про наявність цієї постанови від 31 липня 2024 року ОСОБА_1 дізнався
зі слів працівників поліції, проте з повним текстом постанови він не був ознайомлений. Крім цього, звертав увагу суду на те, що на адресу реєстрації ОСОБА_1 не надсилалася належним чином завірена копія цієї постанови виконавцем відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Також вказав про те, що 30 жовтня 2024 року на підставі акта огляду
МСЕК № 1810/5 складено довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 694780, якою йому встановлено третю групу інвалідності.
Пунктом 2 частини десятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі використання боржником транспортного засобу у зв'язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку,
або дитини з інвалідністю.
Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, а також
у зв'язку з допущеними державним виконавцем порушеннями вимог закону при прийнятті оскаржуваної постанови, наявні підстави вважати, що постанова
про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 21 липня 2024 року, яка прийнята старшим державним виконавцем Ростовським Р. В. у ВП № НОМЕР_1, підлягає скасуванню.
Також у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою
на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відділу державної виконавчої служби у ВП № НОМЕР_1, яке перебуває
на виконанні у Тернопільського відділу Державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Тернопільський ВДВС) з приводу виконання судового наказу
№ 607/3260/19, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо здійснення перерахунку заборгованості.
Скаргу мотивував тим, що стягнення аліментів з військовослужбовців здійснюється відповідно до положень, які закріплені в постанові Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146.
У редакції цієї постанови від 19 лютого 2022 року до 16 листопада 2022 року законодавець передбачив, що у переліку видів доходів, які враховуються
при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого зазначеною постановою: «З військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового
і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру,
та інших випадків, передбачених законом».
Скаржник зазначав, що в цей період часу премії, які нараховувалися військовослужбовцям за підпунктом 2 пункту п'ятнадцять додатку 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704, не відносилися до «грошового забезпечення,
що має постійний характер». Тоді як, даний пункт постанови Кабінету Міністрів України № 146 в редакції від 16 листопада 2022 року, після внесення змін передбачає: «...з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру,
та інших випадків, передбачених законом».
Проте старший державний виконавець Ростовський Р. В. у період з квітня
до листопада 2022 року, з незрозумілих причини використовував положення постанови Кабінету Міністрів України № 146 в редакції від 16 листопада 2022 року, хоча повинен був застосовувати редакцію цієї постанови від 19 лютого 2022 року.
Тому ОСОБА_1 неправильно нараховано суму аліментів, які підлягають сплаті за вказаний період, зокрема:
- за квітень 2022 року розмір аліментів мав становити 3 147,98 грн, тоді
як помилково нараховано 20 923,57 грн;
- за травень 2022 року розмір аліментів мав становити 3 485,27 грн, тоді
як помилково нараховано 20 923,57 грн;
- за червень 2022 року розмір аліментів мав становити 3 545,43 грн тоді
як помилково нараховано 20 923,57 грн;
- за липень 2022 року розмір аліментів мав становити 3 571,48 грн тоді
як помилково нараховано 19 734,44 грн;
- за серпень 2022 року розмір аліментів мав становити 3 583,68 грн тоді
як помилково нараховано 19 734,44 грн;
- за вересень 2022 року розмір аліментів мав становити 3 637,63 грн тоді
як помилково нараховано 19 734,44 грн;
- за жовтень 2022 року розмір аліментів мав становити 3 637,63 грн, тоді
як помилково нараховано 21 725,22 грн;
- за листопад 2022 року розмір аліментів мав становити 3 637,63 грн, тоді
як помилково нараховано 21 725,22 грн.
У зв'язку з допущеною помилкою з боку старшого державного виконавця Ростовського Р. В. ОСОБА_1 безпідставно нараховано суму аліментів,
що суттєво перевищує передбачений законом розмір, а саме: (20 923,57 - 3 147,98) + (20 923,57 - 3 485,27) + (20 923,57 - 3 545,43) + (19 734,44 - 3 571,48)
+ (19 734,44 - 3 583,68) + (19 734,44 - 3 637,63) + (21 725,22 - 3 637,63) + + (21 725,22
- 3 637,63) = 137 177,74 грн.
Такий розмір безпідставно нарахованої суми аліментів порушує його права
та законні інтереси.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 17 червня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Ростовського Р. В. від 31 липня 2024 року у ВП № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами задоволено частково.
Скасовано постанову старшого державного виконавця Ростовського Р. В.
від 31 липня 2024 року у ВП № НОМЕР_1, а саме: постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами
від 31 липня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 17 червня 2025 року у задоволені скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Тернопільського ВДВС у ВП № НОМЕР_1 щодо здійснення перерахунку заборгованості за аліментами відмовлено.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року щодо визнання неправомірною та скасування постанови старшого державного виконавця Ростовського Р. В. від 31 липня 2024 року у ВП № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України залишено
без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року в частині щодо визнання неправомірним перерахунку заборгованості за аліментами задоволено частково, змінено в цій частині ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області
від 17 червня 2025 року залишено без змін.
12 листопада 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Сампара Н. М., через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 жовтня
2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення скарг.
Підставою касаційного оскарження ухвал Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., вказує пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17 (провадження № 61-6899св19),
від 26 лютого 2025 року у справі № 693/1218/20 (провадження № 61-12271св24),
та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 176/1715/23 (провадження
№ 61-13883сво24).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що державним виконавцем під час виконання рішення суду про стягнення аліментів допускається порушення прав заявника.
Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження
у цій справі.
Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Виходячи з матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд доходить висновку, що скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним
і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Суди встановили, що 15 березня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано судовий наказ № 607/3260/19, яким стягнуто
із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 (п'ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08 лютого
2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
12 червня 2019 року старшим державним виконавцем Ростовським Р. В. ухвалено постанову, якою відкрите ВП № НОМЕР_1 на підставі пред'явленого
до примусового виконання судового наказу № 607/3260/19, який виданий
18 березня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
31 липня 2024 року старшим державним виконавцем Ростовським Р. В.
у ВП № НОМЕР_1 ухвалено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
31 липня 2024 року старшим державним виконавцем Ростовським Р. В.
у ВП № НОМЕР_1 ухвалено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
31 липня 2024 року старшим державним виконавцем Ростовським Р. В. ухвалено постанову про арешт коштів боржника.
21 серпня 2024 року старшим державним виконавцем Ростовським Р. В. ухвалено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
За розрахунком заборгованості зі сплати аліментів така заборгованість станом
на 01 квітня 2024 року становить 588 991,71 грн.
Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи постанову старшого державного виконавця Ростовського Р. В. від 31 липня 2024 року
у ВП № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, суд першої інстанції, з висновком якого правильно погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, а також те, що у зв'язку із його посадовими обов'язками він зобов'язаний керувати транспортними засобами підприємства
або власними транспортними засобами (за попереднім погодженням)
для виконання службових обов'язків. Проте щодо вимоги про визнання вказаної постанови неправомірною, суд зауважив, що на дату її ухвалення у старшого державного виконавця були підстави, передбачені статтею 71 Закону України
«Про виконавче провадження», для її прийняття. Однак в подальшому, в силу частини десятої статті 71 «Про виконавче провадження» тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортним засобом не може бути застосовано
у випадку використання боржником транспортного засобу у зв'язку з інвалідністю.
Відмовляючи у задоволені скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Тернопільського ВДВС у ВП № НОМЕР_1, з приводу виконання судового наказу
№ 607/3260/19, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо здійснення перерахунку заборгованості, суд першої інстанції виходив з того,
що подана скарга є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки натепер державним виконавцем у виконавчому провадженні здійснені запити з метою отримання достовірної інформації про доходи боржника ОСОБА_1 .
Змінюючи мотивувальну частину ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 20125 року в частині вирішення вимог скарги на бездіяльність Тернопільського ВДВС у виконавчому провадження щодо зобов'язання здійснити перерахунок суми грошових коштів, які підлягають стягненню як аліменти, суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2024 року у справі
№ 209/3260/13-ц, та зазначив, що додаткова винагорода військовослужбовця враховується під час визначення розміру аліментів. Тому апеляційний суд не взяв до уваги доводи заявника про те, що державним виконавцем неправильно враховано при розрахунку заборгованості за аліментами на утримання неповнолітньої дитини додаткової винагороди, а саме премії, яка виплачується на період воєнного стану та не має постійного характеру.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку
у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються
у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами першою та другою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду
за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи законних інтересів. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню
у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України
«Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів
і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться
на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Старший державний виконавець Ростовський Р. Р., діючи на виконання положень Закону України «Про виконавче провадження», 12 червня 2019 року, ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі заяви стягувача щодо примусового виконання судового наказу № 607/3260/19, виданого 18 березня 2019 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів.
За частинами першою, третьою та восьмою статті 71 Закону України
«Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості
із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості
із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;
5) закінчення виконавчого провадження.
Згідно із частиною дев'ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та оголошеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними
за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, -
до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;
4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання -
до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Отже, при встановленні державним виконавцем наявності заборгованості
зі сплати аліментів і того, що її сукупний розмір перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, застосування вказаних обмежень прямо передбачено частиною дев'ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Разом із тим, ця стаття не зобов'язує державного виконавця перевіряти наявність таких прав у боржника, а містить припис у вигляді імперативного обов'язку виконавця винести постанови, перелік яких визначено у цій статті, адже застосування заходів, прямо передбачених частиною дев'ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» слугують належному захисту прав дітей
та сприяють встановленню механізму притягнення до відповідальності осіб
за несплату аліментів та ухилення боржників у подальшому від виконання призначеного обов'язку із стягнення за несплату аліментів, зменшенню заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Водночас за частиною десятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами, не може бути застосовано в разі, зокрема: 1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування; 2) використання боржником транспортного засобу у зв'язку
з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю
I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією
або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права
чи свободи.
За частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Судами встановлено, що 31 липня 2024 року старшим державним виконавцем Ростовським Р. В. у ВП № НОМЕР_1 з приводу виконання судового наказу
№ 607/3260/19, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області від 18 березня 2019 року, ухвалено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами
та постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Матеріали справи не містять доказів направлення боржнику та отримання останнім копій вказаних постанов.
Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, подаючи скаргу 30 грудня
2024 року на дії/бездіяльність органу примусового виконання рішення представник ОСОБА_1 адвокат Сампара Н. М. просила визнати неправомірною
та скасувати постанову старшого державного виконавця Ростовського Р. В.
у ВП № НОМЕР_1 від 31 липня 2024 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Щодо скасування постанови старшого державного виконавця Ростовського Р. В. від 31 жовтня 2024 року у ВП № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами суд першої інстанції правильно взяв до уваги:
- акт огляду МСЕК від 30 жовтня 2024 року № 1810/5, на підставі якого
ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з «травма,
пов'язана із захистом Батьківщини» довічно;
- довідку від 22 січня 2025 року № ПГ 0000001 про те, що ОСОБА_1 , працює в ТОВ «Полімерна група «Терполімергаз» на посаді директора
з виробництва;
- посадову інструкцію директора з виробництва від 21 жовтня 2014 року № 8,
в якій у пункті 2.18 зазначено про те, що директор з виробництва зобов'язаний керувати транспортними засобами підприємства або власними транспортними засобами (за попереднім погодженням) для виконання службових завдань, а саме: перевезення працівників, доставка вантажів та документів, виконання службових доручень, забезпечення дотримання правил дорожнього руху, безпечну експлуатацію автомобіля та ефективне виконання поставлених завдань, -
та дійшов правильного висновку про те, що відповідно до пункту 1, 2 частини десятої статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» на даний час відсутні підстави для обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами, оскільки таке обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування.
Апеляційний суд погодився з таким висновком місцевого суду та залишив апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення в частині вимог щодо скасування постанови старшого державного виконавця Ростовського Р. В.
від 31 жовтня 2024 рокуу ВП № НОМЕР_1 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
Достатньою підставою для скасування постанови про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами є те, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано у випадку використання боржником транспортного засобу у зв'язку
з інвалідністю.
Щодо скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Тернопільського ВДВС
у виконавчому провадженні щодо зобов'язання здійснити перерахунок суми грошових коштів, які підлягають стягненню, як аліменти, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого
не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Частиною другою статті дев'ять Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад
за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
У пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується,
що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися
як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються
при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
Вказана позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18) та від 28 лютого
2024 року у справі № 209/3260/13-ц (провадження № 61-11541св23).
Пунктом 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб чітко визначено,
що аліменти справляються з усіх видів заробітку і додаткової винагороди
за основним місцем роботи.
Таким чином, з аналізу вказаних норм випливає, що аліменти мають стягуватися
в частці від усіх видів доходу боржника. Тому фактично, навіть до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року, виконавець мав враховувати всі види доходів боржника для визначення розміру аліментів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 122
«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого
1993 року № 146» встановлено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ тощо - утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263 внесені зміни до пункту 8 переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, доповнено його після слів «з усіх видів грошового забезпечення» словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується за період воєнного стану».
Таким чином, апеляційний суд виснував, що законодавець міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов'язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану, а саме щомісячні премії, які заявник отримував в період з квітня до листопада 2022 року. Внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань
при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким
не визнавав.
Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263 лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди, в даному випадку премії, оскільки раніше законодавство просто
не містило норми про отримання додаткової винагороди, яка виплачується
на період воєнного стану. Тому з урахуванням змін у законодавстві, законодавець лише узгодив між собою всі нормативно-правові акти.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 209/3260/13-ц (провадження
№ 61-11541св23).
Тому посилання у касаційний скарзі на те, що державним виконавцем
неправильно враховано при розрахунку заборгованості за аліментах на утримання неповнолітньої дитини додаткову винагороду, а саме премію, яка виплачується
на період воєнного стану та не має постійного характеру, є безпідставними
та спростовуються встановленими обставинами.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі, зокрема, Верховного Суду від 26 лютого 2025 року
у справі № 693/1218/20 (провадження № 61-12271св24), від 28 жовтня 2020 року
у справі № 331/8536/17 (провадження № 61-6899св19) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня
2025 року у справі № 176/1715/23 (провадження № 61-13883сво24), оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.
У зазначених справах суди керувалися конкретними обставинами та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи
їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовими рішеннями про часткове задоволення скарги на дії державних виконавців і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржених рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення
у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді
на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині
та постанова апеляційного суду є достатньо мотивовані.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання
та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій,
то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції
не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій законодавства України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо його застосування
чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав
для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга на ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року є необґрунтованою
та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Надія Миронівна, на ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 червня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду
від 13 жовтня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1
на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби в м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ростовського Романа Вікторовича та Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська