Дата документу 23.12.2025 Справа № 335/8190/25
Єдиний унікальний №335/8190/25 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю. В.
Провадження № 22-ц/807/2176/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
23 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Онищенка Е.А., Пантюх Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є дочкою та спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 рік в м. Енергодар.
Після його смерті відкрилася спадщина у виді недоотриманої пенсії. Спадкодавець ОСОБА_2 був пенсіонером та перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувач пенсії на віком. На момент смерті у ОСОБА_2 залишились суми пенсії, які по незалежним від нього причинам не були ним отримані за життя.
Враховуючи вищевказане, 31.10.2024 року вона звернулась до Восьмої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_2 .
10 квітня 2025 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадщина на яку видано свідоцтво, складається з грошової суми (недоотриманої пенсії) у розмірі 22 676, 70 грн.
Звернувшись 10 квітня 2025 року із заявою про виплату недоотриманої пенсії, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 10 червня 2025 року було прийнято рішення №923280125682, яким останній відмовив позивачці у виплаті спадкового майна у вигляді суми недоотриманої пенсії за заявою від 10 квітня №8808. Відмовляючи у задоволенні заяви, відповідач послався на те, що виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.09.2024 року відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.49 Закону №1058 у зв'язку з тривалою неоплатою. Оскільки місце реєстрації померлого ОСОБА_2 є тимчасово окупована територія України, тому за життя він мав подати заяву щодо поновлення виплати пенсії разом з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, як то передбачено п.14-4 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону №1058. Додатково відповідач зазначив, що згідно ст.1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право на пенсію.
З огляду на те, що відповідач незаконно перешкоджає реалізації її права, як спадкоємця, на отримання належного їй спадкового майна, просила суд стягнути з відповідача на свою користь недоотриману пенсію яка увійшла до складу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 у розмірі 22 676, 70 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті нею у порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Енергодар, Запорізької області, у розмірі 22676 гривень 70 копійок.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору в сумі у розмірі 968 гривень 96 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що місцем реєстрації ОСОБА_2 є тимчасово окупована російською федерацією територія України. 23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення", яким пункт 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058 викладено в новій редакції, а саме передбачено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та рф неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.09.2024 року по день смерті, не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 10.04.2025 року №8808. Отже, проводити виплати недоотриманої пенсії немає законних підстав.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Рукавкова Л.Б. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_1 - адвокат Левада Є.Л. шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника апеляційного суду про доставку до їх електронного кабінету судової повістки-повідомлення 21.11.2025 року ( а.с. 91- 99), Векшина І.В. про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки (а.с.107), до апеляційного суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали. На адресу апеляційного від представника ОСОБА_1 - адвоката Рукавкової Л.Б. надійшло клопотання про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та її представника, адвоката Рукавкової Л.Б. просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с.108-109).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, за життя батько позивачки ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , недоотримав пенсію у розмірі 22 676,70 грн, яка увійшла до складу спадщини, а позивачка ОСОБА_1 є його спадкоємцем за законом першої черги та у встановленому законом порядку прийняла спадщину, тому позивачка як спадкоємець набуває право на отримання не виплаченої пенсії свого померлого батька. Право позивачки на одержання недоотриманої пенсії у розмірі 22 676,70 грн грунтується на неоспореному свідоцтві про право на спадщину за законом від 10.04.2025 року.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10 зворот).
Відповідно до копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області 24 вересня 2005 року, 24 вересня 2005 року зареєстрвоаний шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , актовий запис №375, після укладення шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а.с.10).
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 та перемістилася з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 212 червня 2023 року №3002-7001817356 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.7-9).
ОСОБА_2 за життя був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про що зазначено в рішенні відповідача та не заперечується сторонами (а.с.13 зворот-14).
ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після померлого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 71 рік, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис 860 (а.с.11).
Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2025 року, яке було видане державним нотаріусом Восьмої київської державної нотаріальної контори Осипенко П.В., спадкоємцем майна ОСОБА_2 , 1952 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та до складу спадщини входить недоотримана пенсія померлого у сумі 22 676, 70 грн, Спадкова справа №292/2024, зареєстровано в реєстрі за №3-244 (а.с.12), що також підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №80795001 від 10.04.2025 року (а.с.12).
На момент видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус, визначаючи склад спадщини виходив із відомостей, які йому надав відповідач, а саме на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.12.2024 року за №387.
10 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України та подала в електронному вигляді заяву за №8808 про виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 .. До заяви додала: свідоцтво про право на спадщину за законом на грошові кошти (недоотриману пенсію) ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , паспорт громадянина України, РНОКПП та довіку про взяття на облік ВПО (а.с.13).
Відповідно до Рішення заступника начальника відділу опрацювання документації №2 управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області А. Насібова «щодо відмови спадкоємиця ОСОБА_1 в оформлені та виплаті суми недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 10.04.2025 року №8808» від 10 червня 2025 року за №923280125682, повідомлено, що виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.09.2024 року відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.49 Закону №1058 у зв'язку з тривалою неоплатою. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебував на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з дислокацією у м. Енергодар та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058. Згідно паспорту громадянина України, який міститься в електронній пенсійній справі померлого ОСОБА_2 серія НОМЕР_5 , виданого 17.02.2000 року Енергодарським МВ УМВС України в Запорізькій області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Оскільки місце реєстрації померлого ОСОБА_2 є тимчасово окупована територія України, тому за життя він мав подати заяву щодо поновлення виплати пенсії разом з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, як то передбачено п.14-4 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону №1058. Додатково відповідач зазначив, що згідно ст.1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема прав на пенсію. А тому прийнято рішення щодо відмови спадкоємиці ОСОБА_1 в оформлені виплаті суми недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 10.04.2025 року №8808 (а.с.13 зворот-14).
Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої суми пенсії спадкодавця.
Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у неї як спадкоємця першої черги за законом після смерті батька права на спадкування недоотриманої суми пенсії.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що право власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонено законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отримання пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісячно рівними частинами, що не перевищує місячного розміру пенсії.
Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених приписів статті 46 Закону України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів статті 87 Закону України « Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Приписи частини другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості- переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї- спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволить зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми по спадкування за заповітом або за законом, зокрема щодо усунення від спілкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або за законом. Право на перерахування певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом ( зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця бо ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 428/10113/20 (провадження № 61-14299св21, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21).
Також необхідно звернути увагу, що ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
У частині першій, третій статті 12, частини першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Судом установлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначено, що виплата пенсії пенсіонеру ОСОБА_2 призупинена з 01.09.2024 року у зв'язку з тривалою неоплатою, відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону №1058. В подальшому звернень від ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. При цьому відповідач зазначив, що на запит приватного нотаріуса, щодо суми недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 22 676,70 грн, та додатково зазначено, що розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особі, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.09.2024 року по день смерті, не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 10.04.2025 №8808. Отже, проводити виплату недотриманої пенсії немає законних підстав.
Державним нотаріусом Восьмої київської державної нотаріальної контори Осипенко П.В., видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 квітня 2025 року, реєстровий номер № 3-244, у відповідності до якого розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії складає 22 676,70 коп, яку позивачка просила стягнута з відповідача.
Державним нотаріусом встановлена дана сума спадщини у вигляді недотриманої пенсії на підставі Довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.12.2024 року №387, що також не заперечується відповідачем.
Предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Відтак, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до доньки ОСОБА_1 , як його спадкоємця, перейшло право на отримання недоотриманої пенсії, розмір якої згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.12.2024 року №387 становить 22 676,70 грн.
Відповідач не доводив, що нараховані суми пенсії не були виплачені з вини ОСОБА_2 .
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивачка успадкувала право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного Фонду України не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного Фонду України права на обмеження цих виплат. Видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову про стягнення усіх нарахованих сум. Припинення виплат пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь недотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 підлягають задоволенню повністю в заявленому позивачем розмірі.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин положення п.14-4 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п.10 Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не заслуговують на увагу.
23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (далі Закон N 3674), яким пунктом 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" викладено в такій редакції: "Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії".
З огляну на вищевикладену норму закону, як вірно зазначено судом першої інстанції, наведенні положення розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини. Як зазначено в рішенні відповідача виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.09.2024 року. В той же час встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до призупинення виплати йому пенсій. Таким чином, на момент смерті ОСОБА_2 нарахування та виплата йому пенсії продовжувалась, що підтверджується інформацією викладеною відповідачем у рішенні від 10.06.2025 року №9232280125682, але з незалежних від нього причин не отримувалась. Рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 відповідачем не приймалося. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 виплата пенсії за життя не припинялась, то обов'язку про подання передбаченого пунктом 14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058 у нього не виникало.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2025 року, залишити - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 24 грудня 2025 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Кухар С.В. Онищенко Е.А.