10.12.2025м. СумиСправа № 920/829/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Короленко В.Л., при секретарі судового засідання Виходцевій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/829/25
за позовом Охтирської окружної прокуратури Сумської області (вул. Сумська, буд. 12, м. Охтирка, Сумська обл., 42700),
в інтересах держави в особі позивачів
1)Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Революції Гідності, буд. 32, м Суми, 40003; код за ЄДРПОУ 39765885),
2)Міністерство освіти і науки України (просп. Берестейський, буд.10, м Київ, 01135; код за ЄДРПОУ 28621185),
до відповідачів: 1)Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» (вул. Незалежності, буд. 17, м. Охтирка, Сумська обл., 42700, код за ЄДРПОУ 05537561)
2)фізичної особи-підприємця Куліченко Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ),
про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки
за участю представників сторін:
прокурор: Луцик О.О. (посвідчення від 01.03.2023 №074953),
від позивачів: 1)не прибув,
2)не прибув,
від відповідачів: 1)не прибув,
2)не прибув,
справа розглядається у порядку загального позовного провадження
установив:
12.06.2025 прокурор звернувся з позовом, відповідно до якого просить:
1)визнати недійсним договір № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року, укладений між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти» та фізичною особою-підприємцем Куліченком Олександром Олександровичем;
2)зобов'язати фізичну особу-підприємця Куліченка Олександра Олександровича (рнокпп НОМЕР_1 ) звільнити земельні ділянки загальною площею 41,931 га, а саме: земельні ділянки кадастровий номер 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га, які фізична особа-підприємець Куліченко Олександр Олександрович займає на підставі договору № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року;
3)стягнути з відповідачів на користь Сумської обласної прокуратури (отримувач Сумська обласна прокуратура, код 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) судовий збір, сплачений при поданні даного позову.
12.06.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/829/25 призначено судді Котельницькій В.Л.
26.03.2025 за електронними запитами суду сформовані витяг з ЄДРПОУ за якими:
1) відповідач - Державний навчальний заклад «Охтирський центр професійно-технічної освіти», зареєстрований як юридична особа з ідентифікаційним кодом 05537561 та місцезнаходженням - вул. Незалежності, буд. 17, м. Охтирка, Сумська обл., 42700;
2) відповідач - Куліченко Олександр Олександрович (рнокпп НОМЕР_1 ), з 16.03.2016 зареєстрований як фізична особа-підприємець з місцезнаходженням - АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 17.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/829/25 в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 04.08.2025; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
24.06.2025 позивач - Міністерство освіти і науки України, надіслав додаткові пояснення (вх №3046), за якими позивач підтримує позовні вимоги та просить здійснити розгляд справи за відсутності його представника.
02.07.2025 відповідач - ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти», надіслав відзив на позов (вх №3223), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову прокурора.
07.07.2025 відповідач - фізична особа-підприємець Куліченко Олександр Олександрович, подав відзив на позов (вх №3765/25), відповідно до якого відповідач позовні вимоги прокурора вважає безпідставними та просить відмовити у позові.
16.07.2025 прокурор подав відповідь на відзив ФОП Куліченка О.О. (вх №3410), за яким прокурор позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.
24.07.2025 позивач - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надіслав пояснення по суті справи (вх №4027/25), в якому позивач позовні вимоги прокурора підтримав та просить здійснити розгляд справи за відсутності його представника.
04.08.2025 прокурор подав відповідь на відзив ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» (вх №3656, 4229) в якому прокурор просив поновити строк на подання відповіді на відзив і прийняти, долучивши до матеріалів справи, відповідь на відзив та задовольнити позов прокурора.
Відповідач - ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти», надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх №4166/25).
У підготовчому судовому засіданні 04.08.2025 відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги на території Сумської області, оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні до 08.09.2025, 11:00.
Ухвалою від 05.08.2025 у справі №920/829/25 повідомлено позивачів та відповідачів про оголошену судом у підготовчому судовому засіданні перерву до 08.09.2025, 11:00.
04.09.2025 відповідач - ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти», надіслав заяву про проведення підготовчого судового засідання за відсутності представника позивача (вх №4211).
08.09.2025 відповідач - ФОП Куліченко О.О., електронною поштою надіслав клопотання про проведення підготовчого судового засідання за його відсутності (вх №4696/25).
08.09.2025 підготовче судове засідання, призначене на 11:00, не відбулось у зв'язку із оголошенням на території Сумського району Сумської області повітряної тривоги, що підтверджено актом господарського суду Сумської області від 08.09.2025 у справі №920/829/25.
Ухвалою від 09.09.2025 у справі №920/829/25 призначено підготовче судове засідання на 06.10.2025, 11:00.
29.09.2025 копія ухвали від 09.09.2025 у справі №920/829/25, надіслана відповідачу - ФОП Куліченко О.О., на адресу: АДРЕСА_1 , була повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
06.10.2025 підготовче судове засідання, призначене на 11:00, не відбулось у зв'язку із оголошенням на території Сумського району Сумської області повітряної тривоги, що підтверджено актом господарського суду Сумської області від 06.10.2025 у справі №920/829/25.
Ухвалою від 08.10.2025 у справі №920/829/25 призначено підготовче судове засідання на 11.11.2025, 11:30.
28.10.2025 відповідно до наказу голови Господарського суду Сумської області №16 від 28.10.2025 «Про внесення змін до облікових документів ОСОБА_1 », в зв'язку зі зміною прізвища суддею Вікторією Котельницькою, змінено прізвище « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
У підготовчому судовому засіданні 11.11.2025 відповідно до ч. 5 ст. 232 ГПК України постановлено наступні протокольні ухвали:
1)про задоволення клопотання прокурора про поновлення строку (вх №4229 від 04.08.2025); поновлення прокурору процесуального строку на подання відповіді на відзив; долучено відповідь на відзив (вх №3653 від 04.08.2025) до матеріалів справи;
2)про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті в судове засідання на 10.12.2025, 12:00.
Ухвалою від 12.11.2025 у справі №920/829/25 повідомлено позивачів та відповідачів про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті в судове засідання на 10.12.2025, 12:00.
04.12.2025 копія ухвали від 12.11.2025 у справі №920/829/25, надіслана відповідачу - ФОП Куліченко О.О., на адресу за даними ЄДРПОУ була повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
У судовому засіданні 10.12.2025 встановлено:
Прокурор у судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представники позивачів у судове засідання не прибули, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до поданих пояснень (вх №3046 від 24.06.2025 та вх №4027/25 від 24.07.2025) позовні вимоги прокурора підтримали, просили позов задовольнити та здійснити розгляд справи за відсутності їх представників.
Представники відповідачів у судове засідання не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, про розгляд справи судом повідомлені належним чином, про що свідчать раніше подані відповідачами як клопотання про відкладення розгляду справи так і проведення судового засідання за їх відсутності.
Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неприбуття позивачів та відповідачів у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Під час судового розгляду, відповідно до статей 209, 210 ГПК України були з'ясовані всі обставини, на які сторони у справі посилалися, як на підставу своїх вимог та/або заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
У судовому засіданні в порядку абз. 1 ч. 1 ст. 219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Пунктом 3 статті 1311 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким законом є Закон України «Про прокуратуру», стаття 23 якого передбачає, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на їх захист в суді у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Чинним законодавством визначено дві обов'язкових умови, за обов'язкової наявності яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, а саме, це: 1) порушення або загроза порушення інтересів держави; 2) не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №3- рн/99 із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 зазначив, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Також, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).
Як зазначає прокурор, у даному випадку, порушення інтересів держави полягає у незаконній передачі в оренду майна закладу освіти, щодо якого законодавчо встановлена заборона на відчуження та використання не за освітнім призначенням, у недотриманні встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі землі в користування суб'єкту господарювання. Такі порушення призвели до того, що земельні ділянки загальною площею 41,931 га з кадастровими номерами 5925083900:00:001:0346 (площа 21,931 га) та 5925083900:00:001:0458 (площа 20 га), що є однією з складових частин матеріально-технічної бази навчального закладу - ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» (далі - Охтирський центр ПТО), незаконно перейшли у користування відповідача - фізичної особи-підприємця Куліченка Олександра Олександровича (далі -ФОП Куліченко О.О.).
Таким чином, суд дійшов висновку, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності передачі та використання спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.
Об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про освіту» юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/ або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця). Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 1.1. Статуту Державний навчальний заклад «Охтирський центр професійно-технічної освіти» є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом третього (вищого) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття високого рівня робітничих кваліфікацій з одночасним здобуттям профільної середньої освіти.
Таким чином, суд погоджується, що в даному спорі наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окрім обґрунтування порушень або загрози порушення державних інтересів, прокурор у позовній заяві має вказати орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави, а також довести, що вказані суб'єкти не здійснюють або неналежним чином здійснюють захист цих інтересів.
Прокурор пред'явив цей позов в інтересах держави в тому числі в особі Головного Управління Держгеокадастру в Сумській області з наступних підстав.
Цільове призначення земельних ділянок, що є предметом оспорюваного договору - для дослідних і навчальних цілей. Власником даних земельних ділянок є держава в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
За статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (далі - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
Згідно з п.п.1 п.1 Положення основними завданнями Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Відповідно до п. 1 та 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 №603 в редакції від 22.04.2025 (далі - Положення) Головне управління Держгеокадастру у Сумській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Сумської області.
Таким чином, враховуючи зазначені положення законодавства саме Головне управління Держгеокадастру у Сумській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.
Крім того, цей позов також пред'явлений прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України з наступних підстав.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності здійснюється уповноваженими органами влади з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Частиною 1 статті 4 вказаного Закону визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності, поміж інших, є міністерства (далі уповноважені органи управління) та Фонд державного майна України.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (далі - Положення), Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
За підпунктом 89 пункту 4 Положення Міністерство освіти і науки України здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління; згідно з пп. 3 п. 5 Положення - контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належить до сфери його управління.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки, що є предметом спірного договору є об'єктами державної власності, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, знаходиться у постійному користуванні ДНЗ «Охтирський центр ПТО».
Згідно з п. 1.1 Статуту навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 12.10.2021 № 1087 ДНЗ «Охтирський центр професійно- технічної освіти» є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом третього (вищого) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття високого рівня робітничих кваліфікацій з одночасним здобуттям профільної середньої освіти.
Відповідно з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань засновником навчального закладу є Міністерство освіти і науки України.
Відповідно до п. 7.8 Статуту ДНЗ «Охтирський центр ПТО», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 1087 від 12.10.2021 для забезпечення підготовки кваліфікованих робітників, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів Центр використовує у встановленому законодавством порядку навчально-матеріальну базу та земельні ділянки відповідно до паспортів, технічної документації, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актів на право постійного користування землею, інших правовстановлюючих документів.
Пунктом 7.9 Статуту встановлено, що майно Центру, у тому числі: навчально- виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, гуртожитки, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об'єкти є об'єктами державної власності, що закріплюється за Центром на праві оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплюється за Центром, здійснює Міністерство освіти і науки України.
Майно та земельні ділянки, які закріплюються за Центром, не можуть бути предметом застави, а також не підлягають перепрофілюванню, використанню не за цільовим призначенням, вилученню або передачі у власність, оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків.
Таким чином, позовна заява була подана прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, як органу, уповноваженого державою управляти майном та здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері освіти, тобто є органом, уповноваженим у даних правовідносинах на захист інтересів держави в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх функцій», у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються і висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі здійснення неналежним чином захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Тобто бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.
Охтирською окружною прокуратурою 16.04.2025 за № 52/2-1596 вих25 надіслано лист Головному управлінню Держгеокадастру в Сумській області щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру з метою усунення порушень вимог законодавства при користування земельними ділянками освітнього призначення.
Згідно наданої відповіді від 21.04.2025 Головне управління не мало намір звертатися з позовом про визнання недійсним договору від 12.05.2023, проте не заперечує проти подання відповідного позову прокурором.
Також, Охтирською окружною прокуратурою 08.05.2025 за № 52/2-1937 вих25 надіслано лист Міністерству освіти і науки України щодо вжиття заходів цивільно- правового характеру з метою усунення порушень вимог законодавства при користування земельними ділянками освітнього призначення.
Листом від 09.06.2025 за №1/11974-25 Міністерство освіти і науки України повідомило, що у межах наданих йому повноважень не відмовлялося від права користування та не надавало згоди на передачу земельних ділянок зазначеного у зверненні закладу освіти в користування третіх осіб, ним не погоджуються відповідні договори, оскільки останні суперечать вимогам законодавства. У разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій МОН не заперечує щодо представлення Охтирською окружною прокуратурою інтересів держави в особі МОН.
Зазначене свідчить про нездійснення позивачами як уповноваженими органами у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави у встановленому законом порядку.
Ураховуючи, що уповноваженими органами необхідні заходи цивільно-правового характеру не вживаються, суд погоджується з прокурором, що вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
На виконання абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Охтирською окружною прокуратурою попередньо, до звернення до суду, листами від 09.06.2025 повідомлено Головне управління Держгеокадавстру в Сумській області та Міністерство освіти і науки України про представництво інтересів держави в суді.
Отже, Охтирською окружною прокуратурою прокуратурою виконано приписи ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом направлення позивачам - Головному управлінню Держгеокадавстру в Сумській області та Міністерству освіти і науки України, письмового повідомлення про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом та здійснення представництва прокурором інтересів держави у даній справі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурором при звернені до суду з даним позовом дотримано вимоги ч. 4 ст. 53 ГПК України.
Прокурор у позові просить визнати недійсним договір № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року, укладений між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти» та фізичною особою-підприємцем Куліченком Олександром Олександровичем; зобов'язати фізичну особу-підприємця Куліченка Олександра Олександровича звільнити земельні ділянки загальною площею 41,931 га, а саме: земельні ділянки кадастровий номер 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та 5925083900:00:001:0458 площею 20 га, які фізична особа-підприємець Куліченко Олександр Олександрович займає на підставі договору № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року.
Відповідно до матеріалів справи, Державний навчальний заклад «Охтирський центр професійно-технічної освіти» (далі - ДНЗ «Охтирський центр ПТО») є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом третього (вищого) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття високого рівня робітничих кваліфікацій з одночасним здобуттям профільної середньої освіти.
Центр здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник» з числа випускників закладів загальної середньої освіти, а також загальноосвітню підготовку, професійне (професійно-технічне) навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.
ДНЗ «Охтирський центр ПТО» є державною організацією (установою, закладом), заснованим на державній власності і підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, і є підзвітним йому, що в свою чергу свідчить про певну специфіку регулювання його господарської діяльності, яка здійснюється, зокрема і Законом України «Про управління об'єктами державної власності». Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про освіту» ДНЗ «Охтирський центр ПТО» є закладом освіти, а тому порядок розпорядження майном освітнього призначення регулюється також Законом України «Про освіту».
Зазначене підтверджуються витягом з ЄДРПОУ та статутом ДНЗ «Охтирський центр ПТО», доданими до позову.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ДНЗ «Охтирський центр ПТО» на праві постійного користування має дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 41,931 га з кадастровими номерами 5925083900:00:001:0346 (площа 21,931 га) та 5925083900:00:001:0458 (площа 20 га). Цільове призначення земельних ділянок - для дослідних і навчальних цілей. Власником земельних ділянок є держава в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області.
Зазначені земельні ділянки є державною власністю, передані у постійне користування навчальному закладу для освітніх потреб у порядку статей 22, 24 Земельного кодексу України.
12 травня 2023 року між ДНЗ «Охтирський центр ПТО», як виконавцем та фізичною особою-підприємцем Куліченком О.О., як замовником, укладено договір №2 про надання послуг (далі - договір).
Предметом даного договору є послуги виконавця по розробці, на землях державної власності, що перебувають у нього у постійному користуванні, на території Тростянецької територіальної громади Охтирського району Сумської області, на площі 41,9310 га за завданням замовника, навчально-технічної продукції (НТП) на тему «Модернізація технології вирощування зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряку, гречки та гороху для умов Сумської області», зазначених у додатку № 1 до цього договору, які виконуються технікою, посівним матеріалом та добривами замовника, на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки (п. 1.1. договору).
Загальна вартість навчально-технічної продукції становить 1048275,00 грн за весь час дії договору та відповідно 209655,00 грн щорічно (п. 2.2 договору, додаток № 2 до договору протокол узгодження договірної ціни).
Кінцева оплата вартості за договором замовником здійснюється щорічно до 11 листопада кожного року, починаючи з 2023 по 2028 рік (п.4.2 договору).
Отриманий за наслідками виконання договору продукт у вигляді врожаю сільськогосподарських культур є власністю замовника (п. 4.3 договору).
Відповідно до умов договору виконавець зобов'язується провести силами виконавця та засобами замовника навчально-технічне дослідження по вирощуванню сільськогосподарської продукції в узгоджених сторонами обсягах, передбачених додатком № 1 до цього договору (замовленням-завданням) (п. 5.1.1 договору).
Замовник зобов'язується забезпечити за свій рахунок:
- підготовку площ для виконання навчально-технічні дослідження і повідомити Виконавця про їх готовність;
- виділення сільськогосподарської техніки та іншого транспорту, необхідного для виконання навчальних процесів, на вимогу виконавця, а саме організація й доставка осіб, що задіяні у навчально-технічних дослідженнях, участі у виконанні процесів посіву, оброблення землі, внесення добрив, збирання врожаю;
- стажування майстрів виробничого навчання та учнів виконавця на сучасній сільськогосподарській техніці;
- робочі місця учням для проходження виробничої практики та проведення уроків виробничого навчання протягом всього терміну дії договору;
- дотримання умов безпеки праці та протипожежної безпеки в період проходження виробничої практики та проведення уроків виробничого навчання учнями та стажування майстрів (п. 5.2.1 договору).
Крім того, замовник зобов'язується забезпечити розрахунки за виконані виконавцем послуги в обсягах і на умовах, визначених п. 2.1. цього договору, підписати акти виконаних виконавцем послуг, надавати необхідну допомогу виконавцю в проведенні навчально-технічних досліджень, проводити оновлення матеріально-технічної бази виконавця за окремим письмовим узгодженням (п. 5.2.2-5.2.4 договору).
Пунктом 4 додатку №1 до договору визначено перелік основних послуг:
1) рекомендації щодо визначення сортового асортименту зернової кукурудзи, соняшнику, озимої та ярової пшениці, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, гречки, цукрового буряку та гороху для подальшого вирощування;
2) рекомендації та надання консультацій щодо технологічних заходів з ранньовесняного обробітку ґрунту та проведення посіву зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, цукрового буряку, гречки та гороху (строки робіт, норми висіву та глибина висіву насіння сільськогосподарських культур, інші технологічні прийоми);
3) рекомендації по визначенню фітосанітарного стану посівів сільськогосподарських культур, та заходів по догляду за рослинами на базі визначеного результату (в тому числі і проведення підживлень);
4) рекомендації щодо визначення фаз стиглості зерна та насіння, рівня біологічної врожайності, строків збирання та післязбиральної доробки зернової кукурудзи, озимої пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряку, гречки та гороху;
5) юридичний супровід.
Згідно з п. 5 додатку №1 до договору строк виконання замовлення-завдання: травень - грудень 2023 року, квітень - грудень 2024 року, квітень - грудень 2025 року, квітень - грудень 2026 року та квітень - грудень 2027 року.
Відповідно до п. 6-7 додатку №1 до договору обов'язком виконавця є надати необхідну інформацію, а обов'язками замовника - надати послуги згідно календарного плану, провести розрахунок з виконавцем за надані послуги.
На виконання зазначеного договору сторонами складено акт від 08.11.2024 про те, що роботи виконано якісно та належим чином, сторони претензії з виконання зобов'язань не мають.
06.12.2024 на виконання договору ДНЗ «Охтирський ЦПТО» були перераховані кошти в сумі 209655,00 грн.
Як зазначає прокурор, фактично за вказаним договором відбулася передача земельних ділянок загальною площею 41,931 га від ДНЗ «Охтирський центр ПТО» до ФОП Куліченко О.О., вирощування на вказаних земельних ділянках другим відповідачем сільськогосподарської продукції, отримання у власність врожаю та щорічного перерахування обумовленої договором плати за користування земельною ділянкою навчальному закладу. Вказане підтверджується умовами укладеного договору, а також додатками до нього, даними про перерахування коштів, а також відсутність будь-якого результату виконання договору виконавцем у виді саме навчально-технічної продукції.
Відповідно до статуту ДНЗ «Охтирський центр ПТО» перший відповідач є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом третього (вищого) рівня професійної освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття високого рівня робітничих кваліфікацій з одночасним здобуттям профільної середньої освіти.
Центр здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник» з числа випускників закладів загальної середньої освіти, а також загальноосвітню підготовку, професійне (професійно-технічне) навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про освіту» юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність.
Відповідно до даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти перший Охтирський центр ПТО має ліцензію на здійснення освітніх послуг, пов'язаних з одержанням професійної освіти за професіями: кухар, кондитер; офіціант бармен; муляр, пічник, лицювальник-плиточник, столяр будівельний, монтажник гіпсокартонних конструкцій, штукатур, газозварник, електрозварник ручного зварювання, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій автотранспортних засобів категорії С, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин, тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, кравець, закрійник, візажист, перукар, продавець продовольчих товарів.
Відповідно до ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.
Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом.
Об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 7.8 Статуту ДНЗ «Охтирський центр ПТО», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 1087 від 12.10.2021 для забезпечення підготовки кваліфікованих робітників, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів Центр використовує у встановленому законодавством порядку навчально-матеріальну базу та земельні ділянки відповідно до паспортів, технічної документації, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актів на право постійного користування землею, інших правовстановлюючих документів.
Пунктом 7.9 Статуту встановлено, що майно Центру, у тому числі: навчально- виробничі, побутові, культурноосвітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, гуртожитки, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об'єкти є об'єктами державної власності, що закріплюється за Центром на праві оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплюється за Центром, здійснює Міністерство освіти і науки України. Майно та земельні ділянки, які закріплюються за Центром, не можуть бути предметом застави, а також не підлягають перепрофілюванню, використанню не за цільовим призначенням, вилученню або передачі у власність, оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків.
У силу ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Таким чином судом встановлено, що спірні земельні ділянки передані державному навчальному закладу виключно для освітньої діяльності на підставі права постійного користування земельною ділянкою.
Право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗК України).
Таким чином, особа, яка користується землею на праві постійного користування, на відміну від власника, позбавлена права розпоряджатися землею, тобто укладати будь- які правочини, спрямовані на передачу земельної ділянки чи іншим способом вирішувати подальшу долю землі.
Право розпорядження майном в силу ст. 317 ЦК України є виключно у власника, а не постійного користувача.
Таким чином, суд погоджується з правовою позицією прокурора, що будь-яких повноважень на розпорядження державним майном, закріпленим за закладом на праві користування і наданого йому виключно для здійснення освітньої діяльності ДНЗ «Охтирський центр ПТО» не має.
Водночас, у даному випадку за умовами договору ДНЗ «Охтирський центр ПТО» фактично передав у користування земельну ділянку. Тобто, вчинив правочин, не маючи повноважень на його укладання.
Стаття 95 ЗК України чітко визначає права землекористувачів, які мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Таким чином, саме ДНЗ «Охтирський центр ПТО» як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельних ділянок, належних йому на праві постійного користування.
Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.
Формулювання законодавця «право самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.
Відповідно до договору про надання послуг від 12.05.2023 та додатків до нього обробкою земельної ділянки, збором врожаю на прощі 41,931 га займається ФОП Куліченко О.О. за рахунок власних засобів. Вказане також не оспорюється сторонами. Право власності на врожай належить також другому відповідачу. Відповідно у другого відповідача виникло зобов'язання перерахувати кошти за користування землею.
Судом встановлено, що за 2023-2028 роки ця плата становить 209 655,00грн щорічно та обрахована сторонами з розрахунку 5000 грн за 1 га землі (протокол узгодження договірної ціни додаток № 2 до Договору). Факт перерахування підтверджується платіжними документами від 01.12.2023, 06.12.2023 та 06.12.2024.
Таким чином, наведене вище дозволяє дійти висновку про наступне: право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами спірного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які, згідно ст.92 ЗК України, складають титул права постійного користування.
Укладенням вказаного договору навчальний заклад фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право обробки земельної ділянки і збору врожаю, а також власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію ФОП Куліченку О.О.
Право самостійного господарювання як право, надане ч.1 ст.95 ЗК України саме землекористувачеві, згідно умов спірного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, а ФОП Куліченко О.О., що суперечить вимогам вказаної норми права.
Таким чином, суд дійшов висновку, що умови договору №2 про надання послуг від 12.05.2023 не відповідають вимогам ст.ст. 92, 95 ЗК України.
Уклавши зазначений договір ДНЗ «Охтирський центр ПТО» здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки.
Водночас, повноважень щодо розпорядження землею навчальний заклад не має, оскільки право розпорядження майном в силу ст. 317 ЦК України є виключно у власника, а не постійного користувача.
Крім того, укладаючи договір, сторони зазначили, з посиланням на ст. 901 ЦК України, що мають на меті врегулювати відносини з надання послуги, що споживається в процесі вчинення певної дії.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Зміст договору та його правова природа не залежать від його назви.
В даному випадку, хоча сторони послалися на ст. 901 ЦК України, проте предметом договору визначили послуги виконавця по розробці, на землях державної власності, що перебувають у нього у постійному користуванні, на території Тростянецької територіальної громади Охтирського району Сумської області, на площі 41,9310 га за завданням замовника, навчально-технічної продукції (НТП) на тему: «Модернізація технології вирощування зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшнику, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряку, гречки та гороху для умов Сумської області», указаних у додатку № 1 до цього договору, які виконуються технікою, посівним матеріалом та добривами замовника, на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки (п. 1.1. договору).
Таким чином, суттєвими умовами цього договору є проведення особою, що є фахівцем з тих чи інших питань певного виду робіт (досліджень) і передачу кінцевого результату замовнику та оплата цих робіт.
Тобто умови договору передбачають виготовлення відповідного матеріального продукту на тему «Модернізація вирощування сільськогосподарських культур». Відповідно послуги з виготовлення цієї продукції не можуть бути спожитими в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.
У даному випадку метою укладання спірного договору є не отримання певного продукту, а саме можливість користування замовником конкретними земельними ділянками навчального закладу з можливістю проводити сільськогосподарську діяльність зі сплатою коштів за користування землею.
Вказане підтверджується як самими умовами договору, так і фактичною неможливістю виконати ті його умови, що пов'язані саме з проведенням досліджувальних робіт та виготовленням кінцевого продукту у вигляді навчально- технічної продукції за визначеним замовником завданням.
Фактично навчально-технічні роботи навчальним закладом не можуть бути виконані взагалі.
Так, ДНЗ «Охтирський центр ПТО» відповідно до ст. 17 Закону України «Про професійну (професійно-технічну освіту)» є закладом освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Згідно з ліцензією на здійснення освітньої діяльності забезпечує здобуття учнями професій: кухар, кондитер; офіціант бармен; муляр, пічник, лицювальник-плиточник, столяр будівельний, монтажник гіпсокартонних конструкцій, штукатур, газозварник, електрозварник ручного зварювання, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій автотранспортних засобів категорії С, слюсар з ремонту сільськогосподарських машин, тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, кравець, закрійник, візажист, перукар, продавець продовольчих товарів.
Будь-якої матеріально-технічної бази та фахівців для проведення науково-технічних робіт та виготовлення навчально-технічної продукції за темою: «Модернізація технології вирощування зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшника, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряка, гречки та гороху для умов Сумської області» заклад не має.
Так, згідно штатного розпису ДНЗ «Охтирський центр ПТО» заклад має у своєму штаті посади директора, його заступників, бухгалтерів, водіїв, механіків, майстрів виробничого навчання, викладачів, методистів, вихователів, бібліотекара, кухара, медсестри, секретаря навчальної частини, інспектора по кадрам, електромонтера, комірника, слюсарів, лаборанта, прибиральника, підсобних працівників.
Відповідно до даних сайту ДНЗ «Охтирський центр ПТО» , які є у відкритому доступі за посиланням https://dnzocpto.okht.net/ жоден з працівників закладу не має освіти за спеціальністю «агрономія». Водночас, виготовлення навчально-технічної продукції за темою: «Модернізація технології вирощування зернової кукурудзи, озимої та ярової пшениці, соняшника, сої, ярового ячменю, озимого ріпаку, цукрового буряка, гречки та гороху для умов Сумської області» вимагає наявності спеціальних знань у сфері агрономії та захисту рослин.
Відповідно будь-яка навчально-технічна продукція закладом замовнику у 2023 та 2024 році не передавалась, виконання умов договору бузо зведено до формального підписання акту наданих послуг.
Отже, суд погоджується з прокурором, що оспорюваний договір не може вважатись договором про надання послуг.
Крім того, зазначений договір порушує вимоги ст. 80 Закону України «Про освіту». Зокрема, зазначеними нормами встановлена заборона відчуження, використання не за призначенням майна закладу освіти, до якого належать і земельні ділянки.
Таким чином, аналізом умов спірного договору встановлено, що метою його укладення та основною його ознакою є платне користування земельною ділянкою зі сплатою плати за користування. Досліджуючи правову природу оспорюваного правочину, можна дійти висновку, що укладенням вищезазначеного удаваного договору сторони фактично приховали укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Таким чином, на відміну від договору про надання послуг договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Вказані обставини мають місце у даній ситуації. Фактично сторони мали на меті укладання договору оренди, оскільки за укладеним спірним договором фактично відбулася передача земельної ділянки ФОП Куліченко О.О. та використання її для здійснення підприємницької діяльності зі сплатою коштів навчальному закладу за користування.
Так, за умовами оспорюваного договору сторони погодили, що силами виконавця та засобами замовника, виконавець здійснює навчально-технічне дослідження по вирощуванню сільськогосподарської продукції в узгоджених сторонами обсягах на землях державної власності площею 41,9310 га (п.1.1. та п.5.1.1. договору). Пунктом 4.1 спірного договору встановлюється, що розрахунки за послуги виконавця здійснюються замовником шляхом перерахування на рахунок виконавця грошових коштів безготівковим шляхом. Плата за користування визначена з розрахунку 5000 грн за 1 га землі і складає 209 655 грн щорічно.
Суд погоджується з прокурором, що за змістом договору від 12.05.2023 між сторонами фактично склалися правовідносини з оренди землі, оскільки з умов оспорюваного договору вбачається, що ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» передав замовнику на платній основі земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні освітнього закладу. Тому положення оспорюваного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.
Таким чином, проаналізувавши положення договору №2 про надання послуг від 12.05.2023 та зміст правовідносин, що склалися між ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти» та ФОП Куліченком О.О. суд приходить висновку, що спірний договір є удаваним правочином і приховує під собою факт передачі в користування двох земельних ділянок загальною площею 41,931 га, тобто фактично містить істотні умови договору оренди землі, укладення якого регулюється Законом України «Про оренду землі» та Земельним кодексом України оскільки, у даному ж випадку навчальний заклад передав майно, а саме (земельні ділянки) замовнику та поклав на нього обов'язок вносити плату за користування землею, що суперечить та в цілому не відповідає вимогам Цивільного кодексу України щодо умов укладання та виконання договору про надання послуг, під видом якого укладено оспорюваний договір.
У той же час, відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
З огляду на вказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
За умовами оспорюваного договору ФОП Куліченко О.О. фактично використовує земельні ділянки загальною площею 41,931 га за рахунок власної техніки, обладнання, інвентарю, паливно-мастильних матеріалів, насіннєвих матеріалів, мінеральних добрив, із залученням під час так званого стажування майстрів виробничого навчання та учнів виконавця, а також фактично сплачує грошові кошти за експлуатацію та користування землею навчальному закладу, а саме ДНЗ «Охтирський центр професійно-технічної освіти».
Крім того, зміст погоджених сторонами умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов'язання надати земельну ділянку для вирощування та збирання товарної сільськогосподарської продукції Охтирський центр ПТО фактично усунувся від права самостійного господарювання на землі і надав право обробки та збору врожаю саме ФОП Куліченку О.О., а тому право на обробку земельної ділянки засобами замовника та збір врожаю, передбачене умовами спірного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно ст. 92 ЗК України, складають титул права постійного користування, однак, земельна ділянка, яку використовує ФОП Куліченко О.О. не належать йому на жодному з титулів - праві власності чи праві оренди, отже, землекористування здійснюється даним підприємцем за відсутності жодної законодавчо визначеної підстави.
Отже, укладаючи оспорюваний договір сторони мали намір приховати правовідносини щодо оренди землі, оскільки його умовами передбачено фактичну передачу права користування земельними ділянками з метою здійснення господарської діяльності (виробництво сільськогосподарської продукції), при цьому договір не містить реальної мети, з якою використовується ця земля. Тобто, фактично об'єкт договору - земельні ділянки, які належить навчальному закладу, передані ним у строкове, платне користування замовнику - ФОП Куліченку О.О. Тому, суд дійшов висновку, що вказаний договір укладено в порушення законодавчих вимог ЗК України, ЦК України та Закону України «Про оренду землі».
В силу приписів ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Таким чином, оспорюваний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), тож з урахуванням положень ч. 2 ст. 235 ЦК України, сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі і до оспорюваних правовідносин повинні бути застосовані правила, що регулюють цей правочин. У даному випадку зміст договору та його правова природа не залежать від його назви, а умови укладеного між сторонами договору відповідають змісту договору оренди, визначеному ст. 12 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою договір оренди землі визначений як угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк, та відповідає фактичним правовідносинам сторін, відтак, назва договору не змінює суті останніх, а тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.
Згідно зі ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.
Оспорюваний договір, який фактично є договором оренди землі, укладено з порушенням викладених вище норм чинного законодавства, якими регламентовано порядок укладення договору оренди земельної ділянки державної власності. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/695/17, виклавши його у постанові від 05.04.2018 та у справі №924/263/17 у постанові від 10.05.2018.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, цільове призначення вказаних земельних ділянок - для дослідних і навчальних цілей. Так, відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за її цільовим призначенням.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений ст. 96 ЗК України, означає як обов'язок використання землі в межах основного цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) так і в межах цільового призначення (для дослідних і навчальних цілей чи для ведення господарської діяльності). В контексті раціонального використання земель, необхідно зазначити, що відповідне завдання нормативного регулювання земельних відносин не може бути досягнуто шляхом здійснення землекористування суб'єктом, здатним її раціонально використовувати, а не спеціальним суб'єктом, якому вона була надана. І так само відсутність ресурсів у спеціального суб'єкта землекористування не може компенсуватися внаслідок зміни суб'єкта землекористування без зміни титулу чи цільового використання.
Таким чином, спірний договір суперечить положенням п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України у зв'язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.
За приписами ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Частинами 1, 2 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України , районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Таким чином, чинними нормами земельного законодавства не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.
Отже, в порушення вищенаведених вимог, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду земельної ділянки, що дозволяє стверджувати про укладення удаваного договору про надання послуг із порушенням вимог Закону України «Про оренду землі».
Статтею 95 ЗК України не передбачено права землекористувачів передавати земельну ділянку у користування третім особам.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 Закону України «Про освіту» (яка регулює державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки) передача приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється.
Відповідно до п. п. 2, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: визнання правочину недійсним.
Згідно з п. «в» ч. 3 ст. 152 ЗК України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання угоди недійсною.
Ураховуючи, що за спірним договором від 12.05.2023 відбулось розпорядження земельною ділянкою неуповноваженим суб'єктом, а саме, Охтирським центром ПТО, при цьому, спірний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст. 95, 96, 122-124 ЗК України, ст. 6, 14-16 Закону України «Про оренду землі», а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі ч. 1, 2, 5 ст. 203, 215 ЦК України.
Отже, суд дійшов висновку, що прокурором доведено та матеріалами справи підтверджено, що є належні та правові підстави для визнання спірного договору недійсним.
Щодо другої позовної вимоги прокурора про зобов'язання звільнити земельну ділянку, господарський суд зазначає наступне.
Дана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, яка судом задовольняється.
Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Приймаючи до уваги те, що другий відповідач не має законної підстави для користування земельними ділянками загальною площею 41,931 га, а саме: земельною ділянкою кадастровий номер 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та земельною ділянкою кадастровий номер 5925083900:00:001:0458 площею 20 га, які фізична особа-підприємець Куліченко Олександр Олександрович займає на підставі договору № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року, суд доходить висновку про обґрунтованість, доведеність та наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги прокурора щодо звільнення земельних ділянок.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд дійшов висновку, що відповідно до матеріалів справи прокурором доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, з огляду на що, позовні вимоги задовольняються як законні та обґрунтовані.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Прокурором заявлено до стягнення з відповідача судовий збір. Як доказ сплати судового збору до матеріалів справи додана платіжна інструкція від 09.06.2025 №2715 в сумі 4844,80 грн.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України прокурору відшкодовується по 2422,40 грн судового збору за рахунок кожного з відповідачів.
Керуючись статтями 123, 129, 130, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року, укладений між Державним навчальним закладом “Охтирський центр професійно-технічної освіти» та фізичною особою-підприємцем Куліченком Олександром Олександровичем
3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Куліченка Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) звільнити земельні ділянки загальною площею 41,931 га, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 5925083900:00:001:0346 площею 21,931 га та земельну ділянку 5925083900:00:001:0458 площею 20 га, які фізична особа-підприємець Куліченко Олександр Олександрович займає на підставі договору № 2 про надання послуг від 12 травня 2023 року.
4. Стягнути з Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти» (вул. Незалежності, буд. 17, м. Охтирка, Сумська обл., 42700, код за ЄДРПОУ 05537561) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; код ЄДРПОУ 03527891; р/р №UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.
5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Куліченко Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; код ЄДРПОУ 03527891; р/р №UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 24.12.2025.
СуддяВ.Л. Короленко