65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4255/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/4255/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» (04119, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, буд. 83д, оф. 800, код ЄДРПОУ 41427859)
до відповідача: Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Берегова, буд. 13, код ЄДРПОУ 04704790)
про стягнення 140 459,03грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» про стягнення 140 459,03грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.10.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4255/25. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Згідно ч.5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 5.8 розділу І Положення про ЄСІТС передбачено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.
Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.06.2022 у справі №761/21436/20.
У пункті 5.6. Положення про ЄСІТС визначено, що користувач ЄСІТС - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень.
Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (пункт 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС).
Згідно з п. 37 наведеного розділу підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя.
Таким чином, особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в Електронному суді та має власний кабінет в Електронному суді.
Так, згідно Довідки суду про доставку електронного документа вих. № 916/4255/25/62113/25 від 28.10.2025 Документ в електронному вигляді "Ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене)" від 27.10.2025 по справі № 916/4255/25 (суддя Погребна К.Ф.) було надіслано одержувачу - Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» в його електронний кабінет, та документ доставлено до електронного кабінету 27.10.25р о 19:18.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Таким чином, Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» повідомлено про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
11.11.2025р. за вх. №35817/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв'язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.
19.11.2025р. за вх. №36837/25 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої останній вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
19.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" ( Позивач, Виконавець) та Державним підприємством "Морський торговельний порт "Південний" ( Відповідач, Замовник) було укладено за Договір про надання послуг № Т/ВРР-215/21
Відповідно до п.1.1 Договору виконавець зобов'язався надати послуги з виконання маневрової роботи двома локомотивами на залізничних коліях ДП "Морський торговельний порт "Південний" (надалі - послуги), а Замовник - прийняти та оплатити такі послуги на умовах цього Договору.
Як вказує позивач, в межах виконання договору про надання послуг № Т/ВРР-215/21 від 19.01.2025р. позивачем було надано відповідачу послуги відповідно до його умов. Факт надання послуг позивачем підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт № 217 та № 218 від 31 грудня 2021 року на загальну суму 835 809,35 грн, у тому числі податок на додану вартість - 139 301,56 грн.
За посиланнями позивача, оскільки оплата від Замовника за надані послуги не надходила, Виконавець 12.01.2023 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом, за результатом розгляду якого було винесено Рішення від 13 квітня 2023 року по справі № 916/216/23, яким суд вирішив стягнути: з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" суму коштів в розмірі 835 809,35 грн. як суму боргу; а з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" суму коштів в розмірі 139 301,56 грн. збитків, які поніс останній в зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних №13 від 31.12.2021, №14 від 31.12.2021 та не можливістю віднести дану суму ПДВ до податкового кредиту.
Позивач зазначає, що 19 травня 2023 року Рішення Господарського суду Одеської області від 13 квітня 2023 року по справі № 916/216/23 було повністю виконано сторонами: Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" оплатило послуги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" в розмірі 835 809,35грн., а Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" компенсувало Державному підприємству "Морський торговельний порт "Південний" суму збитків в розмірі 139 301,56 грн., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 19 травня 2023 року за № 101.
Як зазначає позивач, оскільки не реєстрація податкових накладних № 13 та № 14 від 31.12.2021 виникла по причині протиправних дій органу Державної податкової служби України, а не через його дії чи бездіяльність, останній що під час розгляду справи № 916/216/23 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання протиправними рішень податкового органу та про зобов'язання зареєструвати податкові накладні № 13 та № 14 від 31.12.2021 в Єдиному реєстрі податкових накладних за датою їх фактичного подання на реєстрацію.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 року у справі № 320/7107/23, яке залишено без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" задоволено повністю, рішення ДПСУ про відмову в реєстрації податкових накладних визнано протиправними та зобов'язано зареєструвати податкові накладні № 13 та № 14 від 31.12.2021 за датою їх фактичного подання - 15.07.2022 року.
За посиланнями позивача, 24.07.2025 року на виконання судового рішення № 320/7107/23 податкові накладні № 13 та № 14 були зареєстровані ДПСУ в ЄРПН, що підтверджується квитанціями № 2 від 24.07.2025 року.
Отже, як вважає позивач внаслідок реєстрації податкових накладних № 13 та № 14 від 31.12.2021 року право відповідача на податковий кредит у сумі 139 301,56 грн було повністю відновлено.
Позивач наголошує, що відповідач фактично отримав подвійну вигоду, а саме відшкодування яке він отримав від позивача в сумі 139 301,56 грн. та право на податковий кредит у тій самій сумі після реєстрації накладних, що на переконання позивача є безпідставним збагаченням, та підлягає поверненню позивачу.
Крім того, позивач зазначає, що 06.12.2025р він направив відповідачу письмову вимогу про добровільне повернення безпідставно отриманих коштів. Проте відповідна вимога була залишена відповідачем був відповіді та задоволення.
Також в зв'язку з неповерненням відповідачем безпідставно отриманих коштів позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 1 019грн. та інфляційні витрати в розмірі 138.47грн.
Отже, посилаючись на вищенаведені, обставини Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» в порядку ст. 1212 ЦК України звернувся до Господарського суду з відповідними позовом.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» направлені на стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 139 301,56грн.
При цьому підставою відповідного позову позивач вказує факт виконання ним рішення Господарського суду Одеської області від 13 квітня 2023 року по справі № 916/216/23 в частині компенсації відповідачу збитків в розмірі 139 301,56 грн., які поніс останній в зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних №13 від 31.12.2021, №14 від 31.12.2021 та не можливістю віднести дану суму ПДВ до податкового кредиту та подальшу реєстрацію відповідних накладних на виконання судового рішення № 320/7107/23, що в свою чергу на думку позивача свідчить що правова підстава набуття права на грошові кошти у відповідача відпала оскільки йому відновлено право на податковий кредит, а тому він зобов'язаний повернути відповідні кошти позивачу.
Так, як встановлено судом Господарським судом Одеської області розглядалась справа №916/216/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № Т/ВРР-215/21 від 19.01.2021р. в сумі 835 809 грн. 35 коп. та за зустрічним позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" про стягнення збитків у сумі втраченого податкового кредиту в розмірі 139 301,56 грн.
За результатом розгляду якого справи було винесено Рішення від 13 квітня 2023 року яким вирішено стягнути: з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" суму коштів в розмірі 835 809,35 грн. як суму боргу; а з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" суму коштів в розмірі 139 301,56 грн. збитків, які поніс останній в зв'язку з відсутністю реєстрації податкових накладних №13 від 31.12.2021, №14 від 31.12.2021 та не можливістю віднести дану суму ПДВ до податкового кредиту.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 19 травня 2023 року Рішення Господарського суду Одеської області від 13 квітня 2023 року по справі № 916/216/23 було повністю виконано сторонами: Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" оплатило послуги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" в розмірі 835 809,35грн., а Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" компенсувало Державному підприємству "Морський торговельний порт "Південний" суму збитків в розмірі 139 301,56 грн., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 19 травня 2023 року за № 101.
В подальшому, як вбачається з матеріалів справи Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 року у справі № 320/7107/23, яке залишено без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2025 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська вантажна локомотивна компанія" задоволено повністю, рішення ДПСУ про відмову в реєстрації податкових накладних визнано протиправними, зобов'язано зареєструвати податкові накладні № 13 та № 14 від 31.12.2021 за датою їх фактичного подання - 15.07.2022 року та 24.07.2025 року на виконання судового рішення № 320/7107/23 податкові накладні № 13 та № 14 були зареєстровані ДПСУ в ЄРПН, що підтверджується квитанціями № 2 від 24.07.2025 року.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Подібний висновок щодо суті, підстав та тлумачення ч.1 ст.1212 ЦК України щодо зобов'язання з безпідставного набуття коштів, викладений в постанові Верховного суду від 15 березня 2023 року у справі № 394/893/20.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, грошові кошти в сумі 139 459,03грн. були сплаченні позивачем відповідачу на виконання рішення суду від 13 квітня 2023 року по справі № 916/216/23.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що з урахуванням того, що належним виконанням зобов'язання щодо компенсації збитків у сумі втраченого податкового кредиту є сплата ТОВ «Українська Вантажна Локомотивна компанія» 139 301,56 грн. а рішення суду, на підставі якого визначено розмір і спосіб компенсації збитків на користь ДП «Морський торговельний порт «Південний», не скасовано й не змінено, суд вважає, що між сторонами у справі не виникло кондиційне зобов'язання (адже підстава не відпала і кошти сплачувалися з наявністю правової підстави).
Тобто, відсутні умови, які необхідні для виникнення кондикційного зобов'язання, а оскільки кондикційне зобов'язання між сторонами не виникло, то підстави для застосування до відносин сторін норм глави 83 ЦК України відсутні.
Отже, вказане унеможливлює висновок суду про те, що відповідач набув або зберіг у себе грошові кошти в сумі 139 301,56 грн., перерахованих на виконання рішення Господарського суду Одеської області, яке набрало законної сили, за рахунок позивача (потерпілого) без достатньої правової підстави і, як наслідок, що вказані кошти на підставі ст. 1212 ЦК України він зобов'язаний повернути позивачу, з урахування чого позові вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 139 301,56грн. задоволенню не підлягає.
Разом з тим, оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів не підлягає задоволенню, то не підлягають задоволенню і похідні від неї позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 019 грн - 3% річних та 138,47грн. - інфляційних втрат за період липень 2022 - жовтень 2024.
Послання позивача на подальшу реєстрацію за рішенням суду податкових накладних податкових накладених, не спростовує підстави отримання відповідачем відповідних грошових коштів 139 301,56 грн. та того що відповідна підставі не скасована й не змінена.
При цьому посилання позивача на той факт, що відповідачем отримав подвійну вигоду, оскільки отримав від нього відшкодування та право на податковий кредит, суд оцінює критично оскільки доказів на підтвердження факту отримання останній подвійної вигоди, а саме реалізації відповідачем права на включення податкового кредиту за відповідними накладними матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» (04119, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, буд. 83д, оф. 800, код ЄДРПОУ 41427859) до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Берегова, буд. 13, код ЄДРПОУ 04704790) - відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Вантажна Локомотивна компанія» (04119, м. Київ, вул. Ю. Іллєнка, буд. 83д, оф. 800, код ЄДРПОУ 41427859)
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24 грудня 2025 р.
Суддя К.Ф. Погребна