ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2025Справа № 910/987/23 (910/16006/24)
За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
Товариства з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум» (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, прим. 823)
ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )
про визнання договорів недійсними та витребування майна
В межах справи № 910/987/23
За заявою ОСОБА_2
про неплатоспроможність
Суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін:
Від позивача Федько Т.В. - представник
Відповідач 1 ОСОБА_2 , Антоненко А.Ю. - представник
В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/987/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 на стадії процеудри реструктуризації боргів боржника, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023.
25.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум» та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та витребування майна.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.01.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум» та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та витребування майна до розгляду в межах справи № 910/987/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.03.2025.
17.03.2025 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача 1 на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.03.2025 розгляд справи відкладено на 19.05.2025.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.2025 розгляд справи відкладено на 28.07.2025.
У судових засіданнях 28.07.2025 та 13.10.2025 оголошувались перерви.
Крім того, протокольною ухвалою задоволено клопотання позивача про залишення без розгляду позовних вимог в частині витребування у відповідача спірного транспортного засобу.
У судовому засіданні 08.12.2025 представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав їх в повному обсязі.
Відповідач 1 щодо задоволення позову заперечив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
В ході проведення процедури реструктуризації боргів ОСОБА_2 (відповідач 1), кредитору боржника - ОСОБА_1 (позивач) стало відомо, що боржник починаючи з 11.09.2019 був власником транспортного засобу, а саме: причіпу марки HUMBAUR, модель - НА 132513, тип - загальний/причіп загальний/-ПР-бортовий, колір - сірий, 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
В свою чергу, як слідує з матеріалів справи, 17.12.2019 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір безпроцентної позики грошей, згідно з умовами якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 6 152 864,00 грн. (еквівалент 235 000 євро) та зобов'язався повернути позику до 28.02.2020.
Оскільки позичальник взяті на себе зобов'язання з повернення грошових коштів у встановлений договором строк не виконав, позикодавець звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд стягнути із останнього суму боргу за договором позики грошей від 17.12.2019.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28.05.2020 відкрито провадження у справі № 758/5742/20.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 05.06.2020 у справі № 758/5742/20 частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на належні ОСОБА_2 частки у статутному капіталі у ТОВ «Група компаній «ВАССМА», ТОВ «Аграрна компанія «ВАССМА» та ТОВ «СІМЕЙНИЙ САД».
В подальшому, 18.06.2020 між ОСОБА_2 (відповідач 1, комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум» (відповідач 2, комісіонер) було укладено договір комісії № 7746/20/000931, відповідно до умов якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки HUMBAUR, модель - НА 132513, тип - загальний/причіп загальний/-ПР-бортовий, колір - сірий, 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 за ціною не нижче узгодженої Сторонами, а саме: 1 000,00 грн.
В той же день, 18.06.2020, між комісіонером (продавець) та ОСОБА_3 (відповідач 3, покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7746/20/000931.
Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві транспортний засіб: марки HUMBAUR, модель - НА 132513, тип - загальний/причіп загальний/-ПР-бортовий, колір - сірий, 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 .
Згідно пункту 3.1. договору, за домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 1 000,00 грн.
В свою чергу, як стверджує позивач, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі починаючи з 06.11.1986 по 01.04.1999, про що свідчить відповідна відмітка в паспорті ОСОБА_2 , а наразі фактично проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За твердженнями позивача, спірний транспортний засіб був реалізований відповідачем 1 на користь відповідача 3 за заниженою вартістю, що підтверджується висновком експерта № 337/03.2024 від 04.03.2024, складеного судовим експертом Власовим Андрієм Юрійовичем за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи.
За переконанням позивача, договір комісії № 7746/20/000931 від 18.06.2024, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум», а також договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7746/20/000931 від 18.06.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум» та ОСОБА_3 вчинені боржником на шкоду кредитора, у період існування непогашеної кредиторської заборгованості, між заінтересованими особами, а також за заниженою вартістю, що свідчить про наявність ознак фраудаторності, у зв'язку з чим оспорювані правочини підлягають визнанню недійсними.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.02.2023 відкрито провадження у справі № 910/987/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 та введено процедуру реструктуризації боргів боржника.
Суд погоджується з доводами позивача щодо того, що він є заінтересованою особою, чиїх прав та інтересів безпосередньо стосуються вчинені відповідачами оспорювані правочини, оскільки позивач являється кредитором боржника у справі про неплатоспроможність останнього, а отже в силу ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України має право на пред'явлення даного позову.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/896/2011 (№ 913/45/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу, укладеного між відповідачем 2 та відповідачем 3, позивач вказує про відчуження причепу за ціною у сімдесят разів меншою за реальні ринкові ціни, які існували станом на 18.06.2020. На підтвердження вказаного позивачем надано висновок експерта № 337/03.2024 від 04.03.2024, складений судовим експертом Власовим Андрієм Юрійовичем за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи.
Як вбачається із висновку експерта, ринкову середньоринкову вартість причепу марки HUMBAUR, модель - НА 132513, тип - загальний/причіп загальний/-ПР-бортовий, колір - сірий, 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 станом на 18.06.2020 встановити не можливо, але враховуючи, що строк експлуатації на 18.06.2020 становив 2 роки, то станом на дату проведення експертизи 01.03.2024 середньоринкова варість причепу HUMBAUR НА 132513 становить 81 634,00 грн. В той же, час причеп був проданий за 1000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, вказана вартість причепу була обумовлена його технічним станом та відсотком зносу, що становив 73%. Згідно Акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер 7746/20/000931 від 18.06.2020 на підставі Договору комісії №7746/20/000931 від 18.06.2020 був проведений огляд технічного стану, комплектності та оцінка причепа марки HUMBAUR, модель - НА 132513, тип - загальний/причіп загальний/-ПР-бортовий, колір - сірий, 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .
Із вказаного Акту вбачається, що за результатами дослідження зовнішнього стану, ходової частини, карданного валу, комплектності, стану шин, гальмової системи, укомплектованості зроблено висновок про незадовільний технічний стан вказаного транспортного засобу, відсоток зносу - 73%. Саме технічний стан транспортного засобу зумовив визначення його вартості в розмірі 1000,00 грн.
При цьому, вказана вартість транспортного засобу була визначена не безпосередньо ОСОБА_2 як власником, а комісіонером - Товариством з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум».
Як вбачається із висновку експерта, аналогічного середньостатистичного уживаного неушкодженого причепа НЦМВАІЖ НА 132513, 2018 року випуску, відсутня в Бюлетені автотоварознавця, випуск №128, 2023 р., у зв'язку з цим, визначити середньоринкову вартість причепу HUMBAUR НА 132513 станом на 18.06.2020 - неможливо.
Експертом при визначенні вартості причепу був використаний порівняльний підхід з урахуванням вартості трьох причепів HUMBAUR НА 132513 (2019, 2024, 2024 років випуску), при цьому здійснено коригування на рік випуску, враховуючи строк експлуатації 2 роки та виведено усереднене значення вартості причепу.
Як вбачається з таблиці 1. Експертного висновку у графі «коригування на технічний стан» зазначено 0%. Тобто не зважаючи на те, що в розпорядженні замовника експертизи була наявна копія Акту, згідно якого відсоток зносу причепу становить 73%, коригування вартості причепу з урахуванням його технічного стану, проведено не було.
З огляду на викладені обставини, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували продаж спірного транспортного засобу за заниженою вартістю.
Щодо доводів позивача про укладення оспорюваних правочинів між заінтересованими особами, судом враховано наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2020 між ОСОБА_2 (відповідач 1, комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум» (відповідач 2, комісіонер) було укладено договір комісії № 7746/20/000931, відповідно до умов якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки HUMBAUR, модель - НА 132513, тип - загальний/причіп загальний/-ПР-бортовий, колір - сірий, 2018 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 за ціною не нижче узгодженої Сторонами, а саме: 1 000,00 грн.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум» є торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами.
Положеннями п. 2.1.1., 2.1.3 договору комісії, до обов'язків комісіонера за цим договором, зокрема, належить: вивчення ринку з метою пошуку покупця, який бажає придбати транспортний засіб на умовах, визначених в цьому договорі; укладення від свого імені договору купівлі-продажу з покупцем на придбання останнім транспортного засобу.
Таким чином, пошук покупця та укладення з ним договору купівлі-продажу належало до повноважень комісіонера - Товариства з обмеженою відповідальністю “Темпус Претіум».
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі до 1999 року, з того часу спільно не проживають, спільних прав та обов'язків не мають, тому в розумінні положень ч. 1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства ОСОБА_3 не є заінтересованою особою щодо ОСОБА_2 .
Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника, вчинених ним після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (ч. 2 ст. 42 КУзПБ).
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника (п. 25 постанови Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 906/43/22 (906/366/22)).
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто, правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.
Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність правових підстав з якими Закон пов'язує можливість визнання оспорюваних правочинів недійсними, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.12.2025.
Суддя П.П. Чеберяк