ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.12.2025Справа № 910/11708/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/11708/25.
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОК ГМБХ» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 3/15, кв. 125)
До Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9-А)
про стягнення 180 199, 23 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОК ГМБХ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 180 199, 23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором-купівлі продажу, що укладений сторонами у спрощений спосіб.
23.09.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, залишив її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 23.09.2025 для усунення недоліків позовної заяви.
23.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 23.09.2025.
09.10.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/11708/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.10.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, просив закрити провадження у справі.
30.10.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
12.11.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема, просив закрити провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача, які викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив про закриття провадження у справі.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, встановлені судом.
06.08.2021 Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» (продавець) виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «ДОК ГМБХ» (покупець; позивач) рахунок на оплату №335 від 06.08.2021 товару (лісоматеріали) у розмірі 2 733 651, 20 грн.
Позивач зазначає, що укладенню договору у спрощений спосіб передувало проведення аукціону №7857 від 04.08.2021, організатором якого було Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» (надалі - біржа).
Позивачем було сплачено на рахунок біржі гарантійний внесок за участь в електронному аукціоні в розмірі 139 472,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №381 від 03.08.2021.
10.08.2021 біржа перерахувала продавцю частину гарантійного внеску в сумі 63 599, 23 грн для зарахування в рахунок оплати товару.
Позивачем також було частково перераховано попередню оплату за товар відповідно до рахунку на оплату №335 від 06.08.2021, що підтверджується платіжними дорученнями №388 від 11.08.2021 на суму 36 600,00 грн, №396 від 17.08.2021 на суму 30 000,00 грн, №410 від 31.08.2021 на суму 50 000,00 грн.
Зі слів позивача, передана продавцем деревина виявилась бракованою, у зв'язку з чим позивач відмовився від купівлі товару. Жодної поставки за оплаченим позивачем рахунком з боку як продавця, так і відповідача здійснено не було.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №939 від 28.10.2022 «Про припинення Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» було припинено Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання його до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (відповідач).
Пунктом 8 вказаного наказу встановлено, що ДСГП «Ліси України» є правонаступником ДП «Вищедубечанське лісове господарство».
03.09.2025 позивач направив відповідачу засобами поштового зв'язку претензію, в якій просив здійснити поставку товару належної якості, зазначеного в рахунку №335 від 06.08.2021 або повернути суму попередньої оплати та відшкодувати збитки за гарантійний платіж.
Однак, заходи досудового врегулювання спору бажаного результату для позивача не принесли.
З огляду на те, що ДСГП «Ліси України», як правонаступник продавця, не поставив товар та не повернув суму попередньої оплати, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 180 199, 23 грн попередньої оплати.
ІI. Предмет та підстави позову.
Предметом позову у справі є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 180 199, 23 грн.
Юридичною підставою позову є частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України
Фактичними підставами позову є неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань в частині поставки обумовленого товару, який був оплачений позивачем.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позивач здійснив часткову переплату за поставку обумовленого товару у розмірі 116 600, 00 грн та біржа перерахувала продавцю частину гарантійного внеску у сумі 63 599, 23 грн. Відповідач в свою чергу передав позивачу деревину, яка виявилась бракованою та від якої позивач відмовився.
Станом на 2025 рік, відповідач не поставив позивачу оплачену деревину та не повернув грошові кошти.
IV. Заперечення відповідача у справі.
Відповідач стверджує, що між ним та позивачем був укладений договір купівлі-продажу лісоматеріалів у письмовій формі, який був направлений позивачу та не повернутий останнім.
Відповідач не заперечує, що позивач здійснив попередню оплату у розмірі 180 199, 23 грн, однак відповідач стверджує, що поставив позивачу деревину за договором на суму 167 930, 57 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними №242086 від 13.08.2021, №242099 від 25.08.2021, №412880 від 25.08.2021, №600505 від 06.09.2021.
Відтак, відповідач зазначає, що у нього перед позивачем значилась заборгованість у розмірі 12 268, 66 грн, проте, позивач не вжив дій спрямованих на включення кредиторських вимог до передавального акту.
З огляду на зазначене, відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
V. Оцінка доказів судом та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи підтверджується факт існування між сторонами договірних зобов'язань та в якій формі вони були узгоджені?
- чи підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати?
- чи підтверджується факт, що відповідач поставив позивачу товар не в повному обсязі?
- чи є заперечення відповідача обґрунтованими?
- чи підлягають позовні вимоги задоволенню з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 1, пункт 2 частини 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 1, 2 стаття 202 Цивільного кодексу України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 стаття 203 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (частина 1 стаття 207 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 стаття 205 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 стаття 639 Цивільного кодексу України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 стаття 638, частина 1 стаття 640, частина 1 стаття 641, частина 1-2 стаття 642 Цивільного кодексу України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 стаття 173 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (частина 1 стаття 179 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 181 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 2, 3 стаття 180 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (частина 7 стаття 180 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 2 стаття 184 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).
Отже, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання, здійснення та отримання коштів попередньої оплати). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що укладені в письмовій формі.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №335 від 06.08.2021 із зазначенням номенклатури товару на загальну суму 2 733 651, 20 грн, таким чином, здійснивши пропозицію позивачу укласти господарський договір.
Позивач, в свою чергу, здійснив попередню оплату у розмірі 116 600, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №388 від 11.08.2021, №396 від 17.08.2021, №410 від 31.08.2021, копії яких знаходяться в матеріалах справи, таким чином, позивач вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.
Крім того, до укладенню договору передувало проведення аукціону №7857 від 04.08.2021, організатором якого було Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа».
Згідно пункту 2.8. Регламенту з організації та проведення з організації та проведення аукціонів необробленої деревини на товарній біржі, затверджено рішенням Біржового комітету ТОВ «Українська енергетична біржа» №981 від 14.06.2021 (надалі - Регламент), для участі в аукціоні юридичні особи (заявники) зобов'язані сплатити реєстраційний та гарантійний внески за участь в аукціоні в розмірах та порядку, визначеному в оголошенні про проведення аукціону.
Позивач виконав вимоги Регламенту на сплатив на рахунок біржі гарантійний внесок у розмірі 139 472, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №381 від 03.08.2021.
Пунктом 8.5. Регламенту передбачено, що після підтвердження продавцем факту укладення договорів купівлі-продажу з покупцем біржа перераховує продавцю, як оплату за товар, кошти в розмірі гарантійного внеску за вирахуванням суми комісійного збору та збору за обробку інформації.
Біржа на виконання пункту 8.5. Регламенту перерахувала відповідачу частину гарантійного внеску у розмірі 63 599, 23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1252 від 10.08.2021.
Таким чином, сума попередньої оплати становить 180 199, 23 грн, що не заперечується, а навпаки підтверджується відповідачем.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договору в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 1, 2 стаття 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 655 Цивільного кодексу України).
З огляду на фактичні обставини та вищезазначені приписи законодавства, судом встановлено, що між сторонами було укладено в спрощений спосіб договір поставки, шляхом надання відповідачем позивачу рахунку на оплату та здійснення останнім на користь відповідача попередньої оплати.
Окрім цього, матеріалами справи не підтверджуються твердження відповідача, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу у письмовій формі із фіксацією умов такого договору в паперовому або електронному вигляді.
Отже, з моменту прийняття пропозиції (попередньої оплати) позивачем між сторонами укладено господарський договір поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов'язальні відносини.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 стаття 662 Цивільного кодексу України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (пункт 1, 2 частина 1 стаття 664 Цивільного кодексу України).
В подальшому, як стверджує позивач, що останній до поставки за місцезнаходженням продавця перевірив якість деревини, пропонованої відповідачем. Деревина виявилась бракованою, тому позивач від купівлі такої деревини відмовився. Іншої деревини відповідач не пропонував.
Оскільки, договір поставки між сторонами укладений між сторонами в спрощений спосіб, інших умов здійснення поставки товару сторони не передбачили.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 стаття 693 Цивільного кодексу України).
03.09.2025 позивач направив відповідачу засобами поштового зв'язку претензію, в якій просив здійснити поставку товару належної якості, зазначеного в рахунку №335 від 06.08.2021 або повернути суму попередньої оплати протягом трьох робочих днів з моменту отримання претензії.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 стаття 530 Цивільного кодексу України).
Зазначену претензію відповідач отримав 09.09.2025, але товар не поставив та суму попередньої оплати позивачу не повернув.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).
Відповідач заперечуючи проти мотивів та доводів позивача стверджує, що він здійснив поставку позивачу деревини на загальну суму 167 930, 57 грн, що за твердженнями відповідача підтверджується чотирма товарно-транспортними накладними, а саме: №242086 від 13.08.2021, №242099 від 25.08.2021, №412880 від 25.08.2021, №600505 від 06.09.2021.
Суд зазначає, що в товарно-транспортній накладній №242086 від 13.08.2021 вантажоодержувачем вказаний не позивач, а ТОВ «КРОНОСПАН УА».
Крім того, за усталеною позицією Верховного Суду товарно-транспортна накладна не є первинним документом, який підтверджує факт придбання товару та виконання робіт, проте, слід зазначити, що у спорах, що стосуються встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення може бути додатковим свідченням того, що господарська операція дійсно мала місце. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики. Отже, за наявності відповідних доводів сторін наявність та належність складення товарно-транспортної накладної може свідчити у сукупності з іншими доказами на користь висновку про реальність досліджуваної господарської операції, і навпаки.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 стаття 74, частина 1 стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 стаття 77, частина 1 стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеної практики Верховного Суду, відповідач не надав до матеріалів справи інших доказів, які у свою чергу у сукупності з долученими товарно-транспортними накладними могли підтвердити факт часткового здійснення відповідачем господарської операції, а саме поставки деревини позивачу.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 180 199, 23 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
VI. Розподіл судових витрат.
(1) Щодо судового збору.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви в сумі з урахуванням зменшення позовних вимог на відповідача
(2) Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача.
Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
30.10.2025 у відповіді на відзив, позивач повідомив, що витрати на професійну правничу допомогу у даній справі склали 23 200, 00 грн.
Відповідач у відзиві від 24.10.2025 заперечував щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 2-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5).
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
З метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:
- копію ордера серії АА №1513933 від 18.09.2025;
- копію договору про надання правової допомоги №б/н від 12.03.2024;
- копію звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги від 28.10.2025;
- копія видаткового касового ордера.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
12.03.2024 між адвокатом Кобилецьким В'ячеславом Вікторовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОК ГМБХ», як клієнтом укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта, які узгоджуються сторонами у письмовій форм; адвокат приймає на себе обов'язки представляти права та інтереси клієнта в судових, інших органах державної влади та місцевого самоврядування в т.ч. правоохоронних органах з приводу вирішення справи щодо стягнення боргу з ДП «Вищедубеченське лісове господарство».
Згідно пункту 6 та 11 договору №б/н від 12.03.2024, гонорар адвоката визначається з розрахунку 2 900, 00 грн за годину роботи адвоката. Якщо протягом 10-ти днів після відправлення звіту про виконання доручення на адресу клієнта або іншу адресу, вказану клієнтом, не одержані мотивовані заперечення у прийнятті виконаного доручення, воно вважається виконаним та підлягає оплаті.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
28.10.2025 адвокатом складений звіт про виконання доручення за договором про надання правової допомоги, відповідно до якого за період ведення справи №910/11708/25 адвокатом були виконані наступні роботи:
- підготовка та направлення адвокатських запитів щодо правонаступництва відповідача, щодо гарантійного внеску за участь в аукціоні, підготовка та направлення претензії правонаступнику відповідача (2 години);
- підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів (3 години);
- аналіз відзиву на позовну заяву та доданих доказів, підготовка відповіді на відзив на позовну заяву (3 години).
Отже, загальна вартість наданої правової допомоги склала 23 200, 00 грн (8 годин * 2 900, 00 грн).
28.10.2025 керівник ТОВ «ДОК ГМБХ» видав адвокату Кобилецькому В. В. видатковий касовий ордер на 23 200, 00 грн.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
Для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у статті 126 Господарського процесуального кодексу України та у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
В розумінні положень згаданих норм законодавства (зокрема, частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України), зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Вивчивши надані позивача докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії частини 4 статті 126 та на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх зменшення.
Так, послуги з підготовка та направлення адвокатських запитів щодо правонаступництва відповідача, щодо гарантійного внеску за участь в аукціоні, підготовка та направлення претензії правонаступнику відповідача на яку представник позивача витратив 2 годину на суму 5 800, 00 грн, на переконання суду є необґрунтованою, оскільки стосується надання правничої допомоги в досудовому порядку, а не безпосередньо під час судового розгляду справи №910/11708/25.
Щодо послуги з аналізу відзиву на позовну заяву та доданих доказів, підготовка відповіді на відзив на позовну заяву на яку представник позивача витратив 3 години на суму 8 700, 00 грн.
На переконання суду зазначена сума є неспівмірною щодо наданих послуг, оскільки не потребувала надмірного аналізу доданих відповідачем доказів (чотири товарно-транспортні накладні), зміст і суть відповіді на відзив зводиться до мотивів, доводів та аргументів, які викладені в тесті позовної заяви, нових доказів щодо суті справи відповідачем не додано.
Таким чином, щодо зазначеної послуги суд відмовляє в стягненні 5 800, 00 грн.
Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи документи та зважаючи на зазначені вище положення законодавства, суд прийшов до висновку, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним зі складністю даної справи та ціною позову, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на надання цих послуг.
Підсумовуючи все вищезазначене щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку задовольнити заяву позивача про розподіл судових витрат частково і покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 600, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОК ГМБХ» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 180 199, 23 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9-А; ідентифікаційний код: 44768034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОК ГМБХ» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 3/15, кв. 125; ідентифікаційний код: 41289377) борг у розмірі 180 199 (сто вісімдесят тисяч сто дев'яносто дев'ять) грн 23 коп., судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу 11 600 (одинадцять тисяч шістсот) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких