вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
24.12.2025м. ДніпроСправа № 904/5867/25
За позовом Приватного акціонерного товариства "ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УДІМЕТ"
про стягнення боргу за договором поставки
Суддя Юзіков С.Г.
Без участі представників сторін
Позивач просить стягнути з Відповідача неустойку (штраф) в розмірі 96 286, 08 грн та 13 651,52 грн. - 15% річних за користування чужими грошовими коштами, мотивуючи неналежним виконанням Відповідачем Договору поставки № 411.
Господарський суд Дніпропетровської області 20.10.2025 відкрив провадження у справі №904/5867/25 та призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Заперечень щодо порядку розгляду справи від сторін не надходило. Судом зобов'язано: Відповідача, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, надати відзив на позовну заява; Позивача, протягом 5 днів з дня одержання відзиву, надати відповідь на відзив.
05.11.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Специфікація № 3 укладена 25.11.2024. Попередня оплата Позивачем здійснена лише 28.02.2025, майже через 95 днів, що значно перебільшує строк поставки. Тривалий строк здійснення Позивачем попередньої оплати негативно вплинув на динамічність роботи підприємства Відповідача та виконання Відповідачем умов Договору. Поставка була виконана повністю, продукцію Позивач отримав 09.05.2025 та 28.05.2025, тобто із незначним перевищенням строку (близько 26 днів), що підтверджується доказами, наданими самим Позивачем. Про обставини зазначеної вище затримки поставки, Позивача було попереджено листом від 24.04.2025 за вихідним №2205/25-17. Жодної незгоди з зазначеними обставинами від Позивача не надходило. Тому неустойка у вигляді штрафу підлягає зменшенню. Беручи до уваги короткий строк прострочення (менше одного місяця), добросовісну поведінку Відповідача щодо поставки, повне виконання зобов'язання, відсутність доведених заподіяних збитків (в розумінні ст. 22 ЦК України), майнову нерівноцінність сторін та надмірність заявлених санкцій, а саме 109 937, 6 грн, у тому числі неустойку (штраф) в сумі 96 286,08 грн та 15% річних 13 651,52 грн., Відповідач просить суд звільнити Позивача від сплати неустойки, оскільки остання є явно завищеною, та такою, що не відповідає наслідкам порушення. При цьому, поставка товару відбулась 09.05.2025 та 28.05.2025. Оплата поставленого товару була здійснена з простроченням оплати 30.05.2025 на суму 337 492,80 грн., 11.06.2025 на суму 373 138,80 грн., 13.06.2025 на суму 11 520,00 грн. (платіжні інструкції додаються) що перевищує десятиденний строк, як це передбачено Специфікацією № 3. Позивач - є одним із найбільших підприємств гірничо-металургійного комплексу України, що входить до складу промислово-інвестиційного холдингу "Метінвест". Водночас, Відповідач - є суб'єктом господарювання невеликого масштабу діяльності, мікропідприємством, що об'єктивно не має співставних можливостей щодо фінансування судових витрат та забезпечення належного процесуального представництва. З огляду на фінансові показники з відкритих реєстрів, розміщені в мережі "Інтернет" за 2024 рік дохід Позивача склав 15 830 022 000 грн. з них чистий прибуток 3 211 009 000 грн. Натомість, фінансові показники Відповідача суттєво відрізняються, оскільки дохід за 2024 рік склав 10 889 100 з них чистий прибуток 251 900 грн. що майже в 13 разів менше ніж у Позивача (фінансовий звіт мікропідприємства додається). Щодо безпідставного пред'явлення Позивачем до стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн., то Позивачем документально не доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи вищенаведені доводи щодо безпідставності і необґрунтованості позовних вимог.
20.11.2025 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідно до п. 4 Специфікації, строк поставки: 45 календарних днів від дати 40% передплати. Відповідно до виставлено Відповідачем рахунку № 2502211 від 21.02.2025р. Позивач вніс попередню оплату в розмірі 481 430, 40 грн. (40%), що підтверджується платіжною інструкцією № 4500013951 від 28.02.2025р. Тобто, твердження Відповідача про те, що сума попередньої оплати була внесена запізно не відповідає дійсності, оскільки попередня оплата проведена через 7 днів з моменту виставлення Відповідачем рахунку. Щодо зменшення (штрафу) пені Позивач зазначає, що Відповідач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують поважність порушення договірних зобов'язань в частині поставки обладнання. Щодо нарахування 15% річних за користування чужими грошовими коштами, то Сторони у п. 7.6 Договору визначили, що у разі порушення Постачальником строків поставки Ресурсів, передбачених цим Договором, за яке Покупець здійснив повну або часткову попередню оплату, Постачальник за користування коштами Покупця зобов'язаний сплатити Покупцеві 15 % річних від суми коштів, сплачених Покупцем, за період з дня оплати до дня фактичної поставки Обладнання або дня повернення коштів. Даний пункт договору є чинним та сторонами недійсним не визнавався. За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання. Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018р. у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020р. у справі № 912/1120/16, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020р. у справі № 916/4693/15. Отже, Позивач має право нараховувати відсотки за користування чужими грошовими коштами навіть без пред'явлення вимоги про їх повернення, у зв'язку з чим, нарахування 13 651, 52 грн. - 15% річних за користування чужими грошовими коштами є правомірним та вимога підлягає задоволенню.
Відповідач відповіді на письмові пояснення Позивача не надав.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд ,-
16.03.2023 сторони уклали Договір №175-1600-01 (далі Договір), за п.1.1. якого Постачальник (Відповідач) зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити матеріали (надалі - Ресурси) на умовах, передбачених Договором.
Відповідно до умов Договору:
2.1. Кількість, номенклатура Ресурсів зазначаються у специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємною частиною (надалі - "Специфікації").
3.2. Терміни постачання Ресурсів зазначаються у Специфікаціях. У разі постачання Ресурсів згідно з графіком, графік оформлюється як додаток до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.
4.1. Постачання Ресурсів здійснюється за цінами, що визначені відповідно до умов постачання, зазначені у Специфікаціях і включають усі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші витрати Постачальника, пов'язані з постачанням Ресурсів.
5.1. Оплата Покупцем Ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом переказу коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у цьому Договорі.
5.2. Оплата за постачені Ресурси здійснюватиметься у строк, зазначений у специфікації, який розраховується з моменту постачання Ресурсів і надання документів, зазначених у п. 6.4 цього Договору.
5.3. Датою оплати Ресурсів вважається дата списання коштів з поточного рахунку Покупця.
7.3. У разі порушення строків або обсягів постачання Ресурсів Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 8 % від вартості не постачених вчасно Ресурсів.
7.6. У разі порушення Постачальником строків постачання Ресурсів, передбачених цим Договором, за яке Покупець здійснив повну або часткову попередню оплату, Постачальник за користування коштами Покупця зобов'язаний сплатити Покупцеві 15 % річних від суми коштів, сплачених Покупцем, за період з дня оплати до дня фактичного постачання Ресурсів або дня повернення коштів.
Цей Договір дійсний до 28.02.2025. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє Сторони від виконання взятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за цим Договором.
Також, 25.11.2024 Сторони підписали Специфікацію № 3 до Договору (далі - Специфікація), за якою вартість обладнання, що постачається відповідно до цієї Специфікації, загальна вартість з ПДВ становить 1 203 576,00 грн.
Строк поставки: 45 календарних днів від дати 40% передплати.
Умови оплати обладнання: 40% передплата/60% по факту постачання на протязі 10 календарних днів.
21.02.2025 Відповідач Позивачеві виставив рахунок на оплату № 2502211 на суму 1 203 576,00 грн.
28.02.2025 Позивач перерахував Відповідачеві передоплату в розмірі 481 430,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4500013951.
Відповідач поставив Позивачеві товар, що підтверджується видатковою накладною № 2505095 від 09.05.2025 на суму 562 488,00 грн. з ПДВ.
У листі від 24.04.2025 № 2205/25-17 Відповідач повідомив Позивачеві, що постачання товару відповідно до Специфікації № 3 у зв'язку із вимкненням електроенергії буде відвантажена 05.05.2025 у повному обсязі.
28.05.2025 Відповідач відвантажив залишок товару, що підтверджується видатковою накладною №2505281 на суму 641 088,00 грн. з ПДВ.
10.06.2025 Позивач направив Відповідачеві претензію за вих. №70/19 про сплату 111 939,90 грн. неустойки у зв'язку з порушенням строків поставки Ресурсів.
Відповідач 02.07.2025 у відповіді на претензію зазначив, що дана претензія є необґрунтованою та підлягає відхиленню, оскільки початок строку виконання договору пов'язується з домовленістю про отримання попередньої оплати. Специфікація укладена 25.11.2024, а попередня оплата Позивачем здійснена лише 28.02.2025, майже через 95 днів, що значно перебільшує строк поставки, а також негативно вплинуло на динамічність виконання інших замовлень, по іншим договорам. Товар Покупець прийняв без заперечень, та не звертався з вимогою про повернення авансового платежу, що свідчить про відсутність у спірних правовідносинах сторін простроченого грошового зобов'язання. Крім того, обов'язок сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, в силу положень ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України виникає саме у Покупця, а не у Постачальника у разі прострочення оплати товару. Іншого діючим законодавством не передбачено, а п.7.6. Договору суперечить положенням діючого законодавства та створює передумови для безпідставного збагачення.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Предметом доказування у даній справі є виконання договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк поставки, докази поставки, наявність/відсутність підстав для застосування штрафних санкцій за порушення зобов'язань за договором.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст. 662 ЦК України).
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.
Проаналізувавши надані докази, суд частково приймає позицію й доводи Позивача та не погоджується з Відповідачем.
Так, 16.03.2023 сторони уклали Договір №175-1600-01, за п.1.1. якого Постачальник (Відповідач) зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити матеріали (надалі - Ресурси) на умовах, передбачених Договором.
Відповідно до п. 3.2 Договору терміни постачання Ресурсів зазначаються у Специфікаціях. У разі постачання Ресурсів згідно з графіком, графік оформлюється як додаток до цього Договору, який є його невід'ємною частиною.
25.11.2024 Сторони підписали Специфікацію № 3 до Договору (далі - Специфікація), за якою вартість обладнання, що постачається відповідно до цієї Специфікації з ПДВ, становить 1 203 576,00 грн.
Строк поставки: 45 календарних днів від дати 40% передплати.
Умови оплати обладнання: 40% передплата/60% по факту постачання на протязі 10 календарних днів.
21.02.2025 Відповідач Позивачеві виставив рахунок на оплату № 2502211 на суму 1 203 576,00 грн.
28.02.2025 Позивач перерахував Відповідачеві передоплату в розмірі 481 430,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4500013951.
На виконання умов Договору та Специфікації, Відповідач поставив Позивачеві товар на загальну суму 1 203 576,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2505095 від 09.05.2025 на суму 562 488,00 грн. та №2505281 від 28.05.2025 на суму 641 088,00 грн.
За наведених обставин, строк виконання зобов'язання з поставки настав, при цьому, прострочення поставки товару відбулося з 14.04.2025.
Вирішуючи питання щодо заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача 15 % річних, суд бере до уваги, що пунктом 7.6 Договору встановлено наступне: У разі порушення Постачальником строків постачання Ресурсів, передбачених цим Договором, за яке Покупець здійснив повну або часткову попередню оплату, Постачальник за користування коштами Покупця зобов'язаний сплатити Покупцеві 15 % річних від суми коштів, сплачених Покупцем, за період з дня оплати до дня фактичного постачання Ресурсів або дня повернення коштів.
Частиною 3 ст. 693 ЦК України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
У ст. 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, положення ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України передбачають можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер договору купівлі-продажу. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.
Передбачені ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України проценти за своєю правовою природою є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України), та виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.
Отже, підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст.3 ЦК України). За встановлених у справі обставин сторони самостійно, на власний розсуд, використовуючи принцип свободи договору, передбачили відповідну його умову щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами в розумінні ст. 536 ЦК України, що відповідно до положень ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 7.3. Договору Сторони визначили, що у разі порушення строків або обсягів постачання Ресурсів Постачальник сплачує Покупцю неустойку в розмірі 8 % від вартості не постачених вчасно Ресурсів.
Перевіривши розрахунок заявленої Позивачем до стягнення неустойки у розмірі 96 286,06 грн. та суми 15% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 13 651,52 грн. за період з 01.03.2025 по 08.05.2025, суд встановив, що вказаний розрахунок є арифметично правильним.
Дослідивши надані до матеріалів справи докази (Договір, рахунок, платіжне доручення, видаткові накладні, листування), беручи до уваги відсутність заперечень Відповідача щодо несвоєчасної поставки товару, відсутність доказів укладання сторонами додаткової угоди до Договору про перенесення термінів виконання зобов'язань, суд визнає обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи вимоги про стягнення 96 286,06 грн. неустойки та 13 651,52 грн. - 15% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 01.03.2025 по 08.05.2025.
Щодо заперечень Відповідача відносно нарахування річних лише щодо грошових зобов'язань суд зазначає наступне.
Передбачені ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому, до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати, як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість, після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати, у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених ч. 3 ст. 693 ЦК України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима."
Зі змісту постанови Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18 вбачається, що колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування статті 536 України: "Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.
Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд виходить з того, що передбачені ст. 536 та ч. 3 ст. 693 ЦК України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.
Отже, з огляду на різну правову природу проценти, передбачені ч.3 ст.693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими ч. 2 ст.625 ЦК України, оскільки не є штрафною санкцією, відсотками, які нараховуються відповідно до ч. 2 ст.625 ЦК України, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора і передбачають отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, що були отримані ним як попередня оплата, тобто відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 551 ЦК України.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2021 року у справі № 910/14180/18 та постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/639/18.
У постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20) Верховний Суд виклав правову позицію, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Підлягає також врахуванню ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (такі висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення неустойки, суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому, суд об'єктивно оцінивши спірні відносини, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- ступінь виконання зобов'язання Відповідачем: зобов'язання за Договором виконано повністю;
- поведінка винної сторони: Відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, навпаки докази у матеріалах справи вказують на зацікавленість у повному виконанні зобов'язання;
- незначну затримку у поставці (з 15.04.2025 по 09.05.2025, 28.05.2025);
- Відповідач, маючи на меті добросовісну поведінку у спірних правовідносинах, повідомляв Позивачеві про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором у встановлений строк, у зв'язку з вимкненням електроенергії;
- неустойка є лише фінансовою санкцією за невиконання зобов'язання, спрямованою на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення;
- неустойка не є боргом, а тому її зменшення не несе значного негативного наслідку для Позивача на своєму фінансовому становищі;
- неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер;
- в матеріалах справи відсутні докази завдання Позивачеві збитків, внаслідок несвоєчасного виконання Відповідачем умов Договору.
Наявність у Позивача можливості стягувати із Відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Враховуючи, що Позивач мав правомірні очікування поставки товару у повному обсязі та у строки, узгоджені Сторонами та з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшення розміру нарахованої Позивачем неустойки на 50%, що становить 48 143,03 грн.
На думку суду, стягнення з Відповідача такої суми штрафних санкцій компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням Відповідачем строку поставки товару, стягнення ж з Відповідача штрафних санкцій у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення Відповідачем зобов'язання.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, до стягнення підлягає 48 143,03 грн. неустойки та 13 651,52 грн. 15% річних за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України судовий збір слід покласти на Відповідача.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УДІМЕТ" (52042, Дніпропетровська обл., село Любимівка, вул. Томська, буд. 283-А, код 39172320) на користь Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (50066, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, код 00190977) 48 143 грн. 03 коп. -неустойки, 13 651 грн. 52 коп. - 15% річних, 2422,40 грн. - судового збору.
У решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України.
Суддя С.Г. Юзіков