пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
19 грудня 2025 року Справа № 903/869/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньбудтех», м. Ковель, Ковильський р-н., Волинська обл.
про стягнення 1 734 956,26 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Мазан О.І.
від відповідача: Шишута Ю.В.
02.09.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява (сформована 01.09.2025) Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньбудтех» про стягнення 1734956,26 грн, з яких: 1209005,26 грн пені та 525951,00 грн штрафу.
Ухвалою суду від 08.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 07.10.2025 о 10:30 год. Встановлено: відповідачу - строк не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, який відповідатиме приписам статті 165 ГПК України. Одночасно копію відзиву з долученими до нього документами надіслати позивачу, докази відправки надати суду; строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання позивачу; позивачу - строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачу.
Відповідач ухвалу суду отримав 09.09.2025, строк для подання відзиву - по 24.09.2025.
22.09.2025 надійшов відзив відповідача, згідно якого у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що товариством не заперечується факт затримки окремих етапів робіт, однак вважає, що затримка у строках виконання робіт сталась не з нашої волі чи внаслідок недбалості, проте - виключно внаслідок об'єктивних та незалежні від нас обставини, які суттєво вплинули на строки реалізації замовлення, тобто не з нашої вини. На території виконання підрядних робіту у Харківській області відбувались постійні повітряні обстріли, постійно оголошувались повітряні тривоги, що спричиняло загрозу життю та здоров'ю наших працівників і безпеці робіт в цілому, ускладнювалась логістика постачання, що суттєво вплинуло на несвоєчасне завершення виконання робіт. Договір підряду не передбачає відповідальність у вигляді стягнення пені згідно вказаних позивачем двох окремих формулювань. Взагалі не зрозуміло чим обумовлений період стягнення останньої пені у 10 днів, а нарахування пені на суму 780434,90 грн. здійснюється на всю договірну ціну, в той час як пеня на суму 428570,36 грн. - лише на частину невиконаних робіт згідно доданого до позову Календарного плану виконаних робіт. Період прострочки по розрахунку «Влаштування першого рубежу загороджень (МПП + Єгоза)» тривав з 17.05.2025 по 12.06.2025, тобто лише 27 днів, а не 35 як у розрахунку, що унеможливлює застосування 7%-вого штрафу взагалі. Прострочка за пунктом 2 розрахунку «Влаштування другого рубежу загороджень (ПТР + Єгоза)» становить 26 днів. Розрахунок містить як арифметичні (неправильно пораховані дні прострочення) так і правові неточності, зокрема - не дотримано вимог договору про нарахування штрафу у сім відсотків від вартості за прострочення завершення виконання робіт понад 30 днів.
Позивач відзив відповідача отримав 23.09.2025, строк для подання відповіді на відзив - по 29.09.2025.
25.09.2025 надійшла відповідь позивача на відзив, у якому вказує, що відповідач володів інформацією про кількість повітряних тривог на місці виконання робіт, яка після підписання договору залишилась на тому ж рівні, що і до дати його підписання. Пеня в розмірі 428570,36 грн нарахована нами згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, норми якого діяли протягом часу наявності зобов'язань між сторонами та були діючі в період, за який позивачем нараховано до відповідача штрафні санкції за невиконання умов договору. Пеня в розмірі 780 414,90 грн нарахована згідно п.13.6 договору, згідно якого пеня нараховується за порушення строків завершення будівництва в цілому по договору у розмірі 0,1 % договірної ціни. Відтак, пеня в розмірі 428570,36 грн нарахована з розрахунку 0,1 відсотка від вартості невиконаних етапів робіт відповідно до Календарного плану виконання робіт, а пеня в розмірі 780 414,90 грн нарахована з розрахунку 0,1 % договірної ціни. Договір між сторонами датовано 09.05.202, у зв'язку з чим дата розірвання договору (30.06.2025) є останньою датою дії договору, тому включно по цей день нами розраховано пеню та штраф.
Відповідач відповідь на відзив отримав 25.09.2025, строк для подання заперечень на відповідь на відзив - по 30.09.2025.
30.09.2025 надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, у яких зазначає, що штрафні санкції у вигляді пені 0,1% ціни договору та 7%-го штрафу, про які зазначено у ст.231 ГКУ і ст.121-1 БКУ, а також ті, про які йде мова у розділі 13 договору підряду, це один і той самий засіб господарсько правової відповідальності, вони просто дублюються (в законі і договорі), а тому вони не можуть застосовуватись як окремі види санкцій паралельно одна з одною, при цьому за одне й теж правопорушення. Їх одночасне застосування, як на тому наполягає позивач, є недопустимим. Також не підлягає до застосування і 7%-вий штраф, з підстав, зазначених у відзиві, враховуючи (співставляючи) Календарний план виконання робіт та усі проміжні підписані позивачем Акти виконаних робіт. Також розрахунок пені складений позивачем некоректно, про що ми теж зазначали у відзиві
У додаткових поясненнях від 06.10.2025 позивач зазначає, що пеня розрахована за різні періоди і такі періоди не накладаються в часі, зокрема частина пені (розрахунок починається з наступного дня, за датою коли повинен бути виконаний певний етап робіт згідно Календарного плану виконання робіт та закінчується датою, коли повністю мали бути завершені всі роботи з будівництва - 20.06.2025). Наступна частина пені (розрахунок починається з наступного дня, за датою коли повністю мали бути завершені всі роботи з будівництва - 21.06.2025 та закінчується датою розірвання Договору - 30.06.2025). Про розбивку періодів нарахування пені та про те, що такі періоди не накладаються один на одний, описано в позові та детальніше конкретизовано у відповіді на відзив, однак не взято до уваги відповідачем при написанні заперечень. Зважаючи на викладене, правомірним є нарахуванням різних видів пені, які передбачені господарським і бюджетним кодексами України та п.13.6 Договору та за різний період, який не накладається у часі.
У судовому засіданні 07.10.2025 представник позивача заперечив долучення додаткових пояснень позивача заперечив.
Представник позивача просив долучити додаткові пояснення до матеріалів справи.
З метою повного та всебічного розгляду справи суд протокольною ухвалою від 07.10.2025 долучив подані додаткові пояснення позивача до матеріалів справи, підготовче засідання відклав на 29.10.2025 о 12:30 год.
22.10.2025 надійшли пояснення відповідача, згідно яких вказує, що згідно офіційно наданої інформації про надзвичайні події, вчасному виконанню своїх зобов'язань по будівництву фортифікаційних споруд за договором підряду товариству перешкоджали об'єктивні перешкоди повітряні тривоги та систематичні обстріли Харківської області в цілому, і прифронтової території (де велось саме будівництво), зокрема.
У судовому засіданні 29.10.2025 представник відповідача просив долучити додаткові пояснення до матеріалів справи.
Представник позивача у вирішенні питання долучення пояснень відповідача до матеріалів справи поклався на розсуд суду.
Заслухавши пояснення учасників справи, метою повного та всебічного розгляду справи суд протокольною ухвалою від 29.10.2025 долучив подані додаткові пояснення відповідача до матеріалів справи, закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 19.11.2025 о 15:00 год.
У судовому засіданні 19.11.2025 оголошено перерву до 11.12.2025 о 14:00 год.
В межах розгляду справи по суті представники сторін дали свої пояснення, доводи, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи з посиланням на заяви по суті спору.
Після стадії судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
На підставі вищевикладеного, суд протокольною ухвалою від 11.12.2025 відклав ухвалення та проголошення судового рішення у справі до 19.12.2025 о 11:00 год.
19.12.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
09.05.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньбудтех» (підрядник) укладено Державний контракт (Договір підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 162/4D (далі - договір).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно умов договору в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами виконати роботи з будівництва об'єкту: “Нове будівництво лінії невибухових інженерних загороджень №3.3 в Харківській області» (об'єкт), а замовник зобов'язується прийняти виконані на умовах договору роботи та оплатити їх вартість. Код ДК 021:2015: 45220000-5 - Інженерні та будівельні роботи (п.1.1).
Вартість робіт по договору визначена за договірною ціною (Додаток № 1) і складає 78043490,40 грн, в тому числі ПДВ 13 007 248,40 грн та є складовою частиною вартості робіт по об'єкту в межах зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва Об'єкту (п.2.1).
Згідно п. 3.1, п. 3.2 договору строки виконання робіт за цим договором визначені Календарним графіком виконання робіт (Додаток 4) та встановлюються до “20» червня 2025 року включно. Підрядник розпочинає виконання робіт згідно з Календарним графіком виконання робіт, але не пізніше 5 календарних днів після підписання договору підряду.
Відповідно до п. 4.1.1 договору Замовник має право, зокрема відповідно до статей 235, 236, 237 Господарського кодексу України, у разі порушення підрядником господарських зобов'язань за договором застосувати в односторонньому порядку оперативно-господарські санкції - заходи оперативного виливу з метою припинення або попередження повторення порушень, а саме: достроково розірвати договір в односторонньому порядку, письмово повідомивши підрядника (цінний лист із описом вкладення), у разі настання однієї з таких обставин: а) підрядник не розпочав будівництво (реконструкцію) об'єкта протягом 10-ти календарних днів з дати підписання договору підряду. У такому випадку підтвердженням прострочення є Акт огляду будівельного майданчика, складений уповноваженими представниками замовника разом із представниками підрядника; б) підрядник більше ніж на 5 днів порушив строк виконання основних робіт, визначених у Графіку виконання робіт, що підтверджується Актом огляду будівельного майданчика, складеним уповноваженими представниками замовника разом із представниками підрядника; в) підрядник порушив будівельні норми/правила або стандарти чи вимоги проєктно-кошторисної документації під час будівництва об'єкта та не усунув їх протягом узгоджених замовником та підрядником строків. Днем виявлення порушень вважається дата складання представниками замовника Акта виявлених порушень, який складається разом із представниками підрядника; г) систематичне порушення підрядником умов даного договору. Договір вважається розірваним через 5 календарних днів з дати отримання підрядником письмового повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку, який направляється замовником на адресу підрядника.
Підрядник зобов'язаний, зокрема виконувати, з використанням власних ресурсів та у встановлені строки, всі роботи, обумовлені Договором у відповідності із затвердженою проєктно-кошторисною документацією, технічними вимогами, будівельними нормами і правилами та забезпечити завершення робіт і передачу Об'єкта за актом у визначений Договором строк (пункт 3.1 Договору); своєчасно забезпечувати Об'єкт будівельними матеріалами, дотримуючись календарного графіка виконання робіт. Усі матеріали, що застосовуються при виконанні робіт, повинні бути сертифікованими і відповідати діючим нормативним вимогам (п.п.4.4.2 та п.п.4.4.5 п.4.4 договору).
Згідно п. 10.1 договору приймання та передача виконаних робіт здійснюється сторонами поступово у міру завершення виконання видів робіт, їх частин, окремих конструктивних елементів тощо, шляхом підписання сторонами акта приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2 та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою №КБ-3.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором, сторони несуть відповідальність передбачену цим договором та чинним законодавством України. Підрядник несе відповідальність за якість і строки виконання робіт по об'єкту, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини (п.п. 13.1, 13.2 договору).
Пунктом 13.3 договору передбачено, що за порушення терміну початку виконання робіт, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни за кожний день не розпочатої роботи.
Згідно п.13.6 договору за порушення строків завершення будівництва по договору, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % договірної ціни, за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 днів з підрядника додатково стягується штраф в розмірі 7 % вказаної вартості.
Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), але не пізніше ніж до 31.12.2025. У частині оплати - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (п.17.2 договору).
Договір може бути розірваний замовником у випадках, зокрема порушення строків виконання робіт. При цьому про розірвання договору замовник письмово повідомляє виконавця. В такому випадку договір вважається розірваним на третій календарний день з дати відправлення письмового повідомлення виконавцю (п. 18.4 договору).
З матеріалів справи вбачається, що невід'ємною частиною договору є:
- додаток № 1 - Договірна ціна;
- додаток № 2 - Підсумкова відомість ресурсів;
- додаток № 3 - Зобов'язання;
- додаток № 4 - Календарний графік виконання робіт.
Календарним планом виконання робіт (додаток 4 до договору) сторони узгодили графік і строки виконання робіт підрядником, кінцевою датою завершення робіт визначено 20.06.2025, зокрема:
- влаштування першого рубежу загороджень (МПП+Єгоза) з 03.05.2025 по 16.05.2025;
- влаштування другого рубежу загороджень (ПТР+Єгоза) з 03.05.2025 по 23.05.2025;
- влаштування третього рубежу загороджень (Піраміди+Трос+Єгоза) з 03.05.2025 по 20.06.2025;
- влаштування четвертого рубежу загороджень (ПТР+Єгоза) з 03.05.2025 по 31.05.2025;
- влаштування п'ятого рубежу загороджень (ПТР+Єгоза) з 10.05.2025 по 14.06.2025;
- влаштування шостого рубежу загороджень (МППх2) з 24.05.2025 по 20.05.2025.
На виконання умов договору, в межах визначеного п. 3.2 договору строку, сторонами підписано Акт приймання-передачі будівельного майданчику від 03.05.2025, згідно якого замовником передано, а підрядником прийнято об'єкт будівництва.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Між сторонами підписано Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми № КБ-3 та Акти приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в від 12.06.2025, 19.06.2025 та 24.06.2025 на загальну суму 59 060 222,51 грн (а.с. 30-41).
Вказані роботи оплачені позивачем повністю на загальну суму 59 060 222,51 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 110 від 15.05.2025, № 489 від 18.06.2025, № 533 від 25.06.2025 та № 694 від 01.07.2025 (а.с. 42-45).
Позивачем направлено відповідачу повідомлення від 23.06.2025 №5/535 про розірвання Державного контракту (Договір підряду) на будівництво фортифікаційних споруд № 162/4D від 09.05.2025, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт.
Повідомлення отримане відповідачем 25.06.2025, що підтверджується відповідною відміткою відповідача на самому повідомленні.
Крім того позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 03.07.2025 №34/250 про сплату штрафних санкцій на суму 1 734 956,26 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
У той же час, в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частинами першою, другою статті 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни, то договірні санкції підлягають нарахуванню за весь період прострочення до дати розірвання договору. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Згідно із частиною четвертою статті 631 ЦК України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Отже, розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду, у тому числі у разі розірвання договору в односторонньому порядку з підстав, передбачених частинами другою-четвертою статті 849 ЦК України, не звільняє сторону від відповідальності за порушення договору, що мало місце під час дії договору, що означає, що договірні санкції підлягають нарахуванню за весь період прострочення зобов'язання та до дати розірвання договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №904/3385/24 від 24.02.2025.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
При цьому щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, передбачених договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Предметом даного спору є стягнення з відповідача 1 734 956,26 грн, з яких:
- 428 570,36 грн пені, нарахованої на підставі ст. 231 ГК України, ст. 121-1 Бюджетного кодексу України, розрахованої на кожен окремий вид (етап) робіт, який не виконаний у передбачений договором строк;
- 525 951 грн 7% штрафу, нарахованого на підставі ст. 231 ГК України, за кожен окремий вид (етап) робіт по яких здійснено прострочення строку виконання понад 30 днів;
- 780 434,90 грн пені, нарахованої у відповідності до п. 13.6 договору, розрахованої на загальну вартість договору.
Дослідивши умови договору підряду, судом встановлено, що у розділі 13 договору сторонами була визначена відповідальність сторін та порядок врегулювання спорів, зокрема:
- за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність передбачену договором та чинним законодавством України (пункт 13.1. договору);
- за порушення терміну початку виконання робіт по договору (пункт 3.1. договору), підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожний день нерозпочатої роботи. У разі якщо підрядник не розпочав роботу протягом 10-ти календарних днів, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, повідомивши підрядника письмово (пункт 13.3. договору);
- за порушення строків завершення будівництва по договору, підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожен день такого прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з підрядника додатково стягується штраф на користь замовника у розмірі 7% вказаної вартості (пункт 13.6 договору).
Позивач просить стягнути з відповідача 780434,90 грн пені, нарахованої у відповідності до п. 13.6 договору, розрахованої на загальну вартість договору 78 043 490,40 грн за період з 21.06.2025 по 30.06.2025.
Календарним планом виконання робіт (додаток 4 до договору) та п. 3.1 договору сторонами узгоджено кінцеву дату завершення робіт - 20.06.2025.
ТОВ «ВОЛИНЬБУДТЕХ» у заявах по суті спору та представник у судових засіданнях не заперечує факт затримки окремих етапів робіт.
Докази своєчасного виконання відповідачем всього обсягу робіт, передбаченого договором підряду, відсутні.
Враховуючи факт порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасного виконання передбачених договором підряду робіт, нарахування позивачем пені у розмірі 0,1% у відповідності до п. 13.6 договору з 21.06.2025 є правомірним.
Оскільки зазначені договори підряду є розірваними в односторонньому порядку з 30.06.2025 (не заперечується сторонами), у зв'язку з чим договірні санкції підлягають нарахуванню позивачем лише до дати розірвання договору, а саме по 29.06.2025 включно.
Суд, здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що підставними та підлягають до стягнення з відповідача 702 391,41 грн пені, нарахованої за період з 21.06.2025 по 29.06.2025 у відповідності до п. 13.6 договору.
У позові на суму 78 043,49 грн слід відмовити у зв'язку з безпідставним нарахуванням позивачем пені у день розірвання договору.
При цьому, нарахування пені у розмірі 0,1% від договірної ціни за кожен день такого прострочення передбачено самими умовами договору, у зв'язку з чим заперечення відповідача щодо безпідставного розрахунку пені від всієї суми договору, не приймається судом.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 428 570,36 грн пені, нарахованої на підставі ст. 231 ГК України, ст. 121-1 Бюджетного кодексу України, розрахованої на кожен окремий вид робіт, який не виконаний у передбачений договором строк; 525 951 грн 7% штрафу, нарахованого на підставі ст. 231 ГК України, за кожен окремий вид робіт по яких здійснено прострочення строку виконання понад 30 днів.
Відповідно до ст.121-1 Бюджетного кодексу України у разі якщо порушення зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту (договору) постачальником товарів, виконавцем робіт та надавачем послуг та/або виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України (чинній на час спірних правовідносин) у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов'язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).
Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Верховний Суд у постанові №911/2269/22 від 19.01.2024 виснував, що розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:
- характером неустойки (договірний або встановлений законом);
- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);
- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;
- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.
Умовами договору, зокрема п. 13.6 договору, сторонами передбачено відповідальність за порушення строків завершення будівництва по договору, зокрема підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожен день такого прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з підрядника додатково стягується штраф на користь замовника у розмірі 7% вказаної вартості.
У постанові №910/8552/23 від 15.05.2025 Верховний Суд виснував, що навіть якщо сторони передбачили неустойку (пеню) за порушення строків виконання одного із договірних зобов'язань, то це не виключає застосування санкцій, передбачених ч.2 ст.231 ГК, у разі порушення контрагентом строків виконання інших зобов'язань. Втім, це мають бути саме основні зобов'язання, тобто такі, що становлять предмет господарського договору (контракту). Санкції, передбачені ч.2 ст.231 ГК, не можуть бути застосовані до проміжних, не основних зобов'язань сторони. У цій справі зобов'язання з постачання обладнання було проміжним, таке обладнання не могло бути використане замовником до завершення виконавцем робіт, які становили предмет контракту. Тоді як самі роботи (предмет контракту) були виконані вчасно, як встановили суди.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.02.2025 у справі № 910/3385/24, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій щодо відхилення посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18 (з огляду на формулювання їх щодо зобов'язань за договором будівельного підряду, а не щодо договору підряду), оскільки як для договору підряду, так і для окремих видів договорів підряду (зокрема, будівельного), спільним є основний предмет договору, а саме результат виконаних підрядником робіт, що свідчить про подібність правовідносин у вказаних справах зі справою, що розглядається. Відтак релевантними є висновки Верховного Суду, викладені у вказаних вище постановах, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення відповідачем виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов'язання.
З системного аналізу викладених норм законодавства та умов договору підряду вбачається, що відповідальність підрядника за умовами укладеного між сторонами у цій справі договору у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення виконання відповідачем основного обов'язку зі здачі завершеного будівництвом об'єкта в експлуатацію, тобто за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих видів робіт, які є проміжними роботами у межах основного зобов'язання.
Таким чином, нарахування позивачем на підставі п. 2 ст. 231 ГК України пені у розмірі 0,1% на вартість окремих видів робіт є безпідставним, у зв'язку з чим позовні вимоги в сумі 428 570,36 грн нарахованої пені не підлягають задоволенню.
Крім того судом враховано, що самим договором (п. 13.6 договору) передбачена відповідальність за порушення строків завершення будівництва, а не його окремих етапів.
Щодо нарахованого позивачем на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України штрафу в розмірі 7%, що становить 525 951 грн, суд зазначає, що відповідно до пункту 4 статті 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.
Державний контракт (договір підряду) на будівництво фортифікаційних споруд №162/40 від 09.05.2025 укладений сторонами з урахуванням положень особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану», що виключає можливість застосування положень ч. 2 ст. 231 ГК України щодо нарахування 7% штрафу на виконання робіт, з яких допущено прострочення виконання зобов'язання за державним контрактом (договором підряду) на будівництво фортифікаційних споруд №162/40 від 09.05.2025.
Крім того, судом встановлено, що порушення строків завершення будівництва відповідачем допущено на 9 днів, що виключає можливість нарахування 7% штрафу, передбаченого ст. 121-1 Бюджетного кодексу України, якою передбачена можливість його нарахування у разі порушення строків виконання зобов'язання понад 30 днів.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 525 951 грн 7% штрафу є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача, що затримка у завершенні виконання підрядних робіт виникла в наслідок об'єктивних та незалежним від товариства обставин, а у зв'язку форс-мажорними обставинами, зокрема постійними повітряними тривогами та обстрілами на території Харківської області, суд зазначає таке.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні триває.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія Російської Федерації проти України) повинен бути у безпосередньому причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на згадані вище обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Приписами ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» обставини непереборної сили визначено як форс-мажорні обставини, що є надзвичайними та невідворотними обставинами, які об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Перелік обставин, які можуть вважатися форс-мажорними, визначено ч. 2 ст. 14-1 цього Закону, однак, такий перелік не є вичерпним.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 зроблено висновок про те, що:
- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Згідно з нормами статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Тобто, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
13 травня 2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків сторін. У разі судового процесу сертифікат ТПП є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами, і лише в їх сукупності на підставі наданих доказів суд приймає рішення.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
В той же час, відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання зобов'язання за договором підряду внаслідок непереборної сили.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивачем не було отримано жодного повідомлення (листа, заяви), а також відповідного сертифіката Торгово-промислової палати від відповідача, який би засвідчував неможливість виконання зобов'язань за умовами договору підряду № 162/40 від 09.05.2025.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи, договір підряду № 162/4D від 09.05.2025 був укладений сторонами вже після введення на території України воєнного стану та початку артилерійських, авіаційних та ракетних обстрілів території міста Харків. Таким чином, укладаючи спірний договір, сторони усвідомлювали наявність військових ризиків, які могли вплинути на виконання ними договірних зобов'язань.
Отже, доводи відповідача щодо наявності в нього обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасного виконання умов договору, спростовуються викладеним вище, та не беруться судом до уваги.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 8 428,70 грн слід віднести на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньбудтех» (вул. Грушевського, буд. 100, м. Ковель, Волинська обл., код ЄДРПОУ 43105538) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 702 391,41 грн пені та 8 428,70 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 710 820,11 грн (сімсот десять тисяч вісімсот двадцять грн 11 коп).
3. У позові на суму 1 032 564,85 грн відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 23.12.2025.
Суддя С. В. Бідюк