вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" грудня 2025 р. Справа№ 911/3284/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті» про ухвалення додаткової постанови в межах розгляду апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктивні технології» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті»
на ухвалу Господарського суду Київської області
від 28.10.2025
у справі № 911/3284/25 (суддя П.В. Горбасенко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктивні
технології»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті»
про стягнення 7 866 198, 42 грн,
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі №911/3284/25 постановлено передати позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктивні технології» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті» про стягнення 7 866 198, 42 грн разом з доданими до неї документами, а також заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктивні технології» про забезпечення позову б/н від 27.10.2025 за виключною підсудністю до Господарського суду Черкаської області (18005, Черкаська область, місто Черкаси, бульвар Шевченка, 307).
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Конструктивні технології» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.
З оскаржуваною ухвалою також не погодилось Товариство з обмеженою відповідальністю «Беті», яке звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктивні технології» на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі №911/3284/25 задоволено. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті» на ухвалу Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі №911/3284/25 задоволено. Ухвалу Господарського суду Київської області від 28.10.2025 у справі №911/3284/25 скасовано. Матеріали справи №911/3284/25 скеровано до Господарського суду Київської області для розгляду справи по суті.
23.12.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистема «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті» надійшла заява про ухвалення додаткової постанови та вирішення питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 45 000, 00 грн.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статі 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (частина 2 статті 244 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті» про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі відповідач вказав попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які очікує понести апелянт у зв'язку з розглядом судом апеляційної скарги - 45 000, 00 грн, й зазначив, що докази судових витрат будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
23.12.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистема «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті» надійшла заява про ухвалення додаткової постанови та вирішення питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 45 000, 00 грн, керуючись положеннями частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підтвердження понесення зазначених витрат Товариством з обмеженою відповідальністю «Беті» подано копії:
- публічний договір-оферта №13/20 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 02.06.2020;
- додаткова угода №6 від 13.12.2025 до договору-приєднання (доручення) №121/23 від 31.08.2023 до публічного договору-оферти №13/20 про надання правової (професійної правничої) допомоги;
- акт №6/1 від 22.12.2025 про виконання додаткової угоди №2 від 05.08.2025 до договору-приєднання (доручення) від 31.08.2023 №121/23 до публічного договору-оферти №13/20 про надання правової (професійної правничої) допомоги.
Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 наведеної норми).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Попереднє визначення суми судових витрат врегульовано статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина 1). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина 2). Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина 3). Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Порядок розподілу судових витрат визначено у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1). Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 4). У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 11). Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, порядок розподілу судових витрат відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України здійснюється судом за результатами вирішення спору.
Відповідно до частини 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України, статей 13, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма права, є обов'язковим для застосування судами.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначено, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується, зазвичай, при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору з ухваленням рішення суду.
Відповідно до частини 2 статті 232 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених ГПК, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Разом із тим за частиною 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Приписами пункту 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно частини 3 статті 233 Господарського процесуального кодексу України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Отже, Господарським процесуальним кодексом України, а саме положеннями статті 233 Господарського процесуального кодексу України, обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні ухваленням рішення за результатами розгляду справи по суті (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №914/201/19, в ухвалах Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №903/834/20, від 03.08.2022 у справі №907/418/21).
Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Отже, зміст статті 221 (ухвалення рішення про судові витрати) та статті 244 Господарського процесуального кодексу України свідчить про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема про судові витрати саме після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог (після розгляду по суті) якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується судом при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом це питання не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №904/4380/21, від 11.05.2023 у справі №910/4631/22, від 07.06.2023 у справі №910/15830/20, від 27.03.2023 у справі №910/25118/15, в ухвалі Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №907/418/21).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20 зазначено, що зі змісту статті 244 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Водночас розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується ухваленням постанови (частина 4 статті 232 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі під час апеляційного, а в подальшому і касаційного перегляду ухвали суду першої інстанції (у цьому випадку ухвали про передачу справи за виключною підсудністю) може бути предметом судового дослідження під час вирішення питання про розподіл судових витрат за результатами вирішення спору по суті (близька за змістом позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №905/671/19, від 18.11.2021 у справі №910/4862/21, від 09.02.2022 у справі №904/4380/21, від 27.07.2022 у справі №907/418/21, ухвалах від 22.02.2022 у справі №910/5257/21, від 03.08.2022 у справі №907/418/21, від 27.03.2023 у справі №910/25118/15).
Застосування підходу, за якого розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із переглядом ухвал суду, ставиться у залежність від результату вирішення спору по суті, додатково свідчить про те, що до такого розподілу застосовується загальне правило, передбачене частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №910/15830/20).
У даній справі оскаржувана ухвала була прийнята з процесуальних питань та не є остаточним рішенням суду, ухваленим після закінчення судового розгляду.
Апеляційним господарським судом спір по суті не розглядався, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 не є остаточним рішенням суду, ухваленим після закінчення судового розгляду.
Таким чином, враховуючи те, що вирішення питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції, якою вирішено процесуальне питання про передачу справи за виключною підсудністю, не відповідає положенням статті 129 Господарського процесуального кодексу України і на цьому етапі судового провадження є передчасним, колегія суддів вважає, що відповідач не дотримався встановленого процесуальним законом порядку подання заяви про розподіл судових витрат, встановлених статтями 233, 237, 244 Господарського процесуального кодексу України, тому у задоволенні відповідної заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №911/3284/25 слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами у зв'язку з переглядом ухвали Господарського суду Київської області від 28.10.2025 в апеляційному суді, підлягають вирішенню судом за результатами вирішення спору по суті.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 123, 129, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Беті» про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до статей 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська