Постанова від 24.12.2025 по справі 916/3630/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3630/23(916/643/25)

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мегері Ангеліни Юріївни

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2025 (складено та підписано 30.04.2025, суддя Райчева С.І.)

у справі №916/3630/23(916/643/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ»

до Фізичної особи-підприємця Мегері Ангеліни Юріївни

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: 1) Акціонерного товариства «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО»; 2) розпорядника майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» арбітражного керуючого Литвиненка С.С., 3) Акціонерного товариства «Херсонобленерго»

про стягнення 21 927, 11 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю “Херсонська обласна енергопостачальна компанія» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до фізичної особи-підприємця Мегеря Ангеліни Юріївни про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 21 927, 11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг у частині оплати вартості спожитої електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.04.2025 по справі №916/3630/23(916/643/25) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 17 469 грн. 97 коп. - основного боргу, 1 930 грн. 00 коп. - судового збору, в задоволенні решти позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору, позивачем було здійснено постачання електричної енергії до об'єктів відповідача, однак останнім у порушення взятих на себе договірних зобов'язань не було сплачено грошові кошти за отриману електричну енергію.

Разом з цим, як встановлено місцевим господарським судом, заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних збитків та відсотків річних вже було сплачено відповідачем на користь позивача у відповідності до Угоди про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості.

Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить змінити рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2025 по справі №916/3630/23(916/643/25) виключивши з загального розміру заборгованості за спожиту електроенергію вартість розміру електроенергії, який позивач врахував в період з 24 лютого 2022 року по 29 листопада 2022 року.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного:

- відповідно до встановленої судом інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у частину спірного періоду часу, а саме в жовтні - листопаді 2022 року місцезнаходженням отримувача електричної енергії за вказаним договором є місто Херсон, яке з 24 лютого 2022 по 11 листопада 2022 року перебувало у тимчасовій окупації військ рф;

- тобто у період, за який позивач просить суд стягнути заборгованість за поставлену ним електричну енергію відповідачу (за жовтень - листопад 2022 року), місцезнаходженням відповідача була тимчасово окупована територія України;

- позивач в період з 24 лютого 2022 року по листопад 2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання електричної енергії відповідачу, а тому враховуючи відсутність у позивача права на отримання заявлених до стягнення грошових коштів та відсутність у відповідача кореспондованого зобов'язання їх сплачувати, підстави для задоволення позовних вимог за вказаний період відсутні.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що обсяги електричної енергії спожитої відповідачем у заявлений період підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, зокрема відомостями наданими АТ «Херсонобленерго» до повноважень якого належить збір показів з лічильників щодо спожитої електроенергії, а також її наступна передача постачальнику електроенергії для здійснення розрахунків. У свою чергу відповідно до ПРРЕЕ Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" формує платіжні документи, відповідно зазначає суму до сплати за спожиту електричну енергію споживачем, виключно на підставі отриманих сертифікованих даних і не має права визначати, скасовувати (або списувати), перераховувати обсяги спожитої електричної енергії за певні періоди, адже це компетенція оператора системи розподілу.

Позивач наголошує на тому, що відповідачем не надано доказів оскарження визначеного обсягу електричної енергії в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, чи в судовому порядку, а отже, відповідач не звертався до ОСР щодо перевірки даних комерційного обліку, що свідчить про відсутність у відповідача сумнівів у правильності показів засобів вимірювальної техніки та/або обсягів споживання електричної енергії, на підставі яких здійснювались нарахування позивачем у пред'явленому до оплати документі.

Крім того, як відзначає позивач, Фізична особа-підприємець Мегеря Ангеліна Юріївна уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» Угоду про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості, яка утворилась станом на 01.12.2023 у сумі 32 033,96 грн. - за активну електроенергію, 3 141,26 - інфляційні нарахування; 1 315,88 - 3 % річних. Згідно з вказаною Угодою, відповідач визнав у повному обсязі заборгованість за спожиту електричну енергію перед позивачем.

Також, як стверджує позивач, на виконання вказаної Угоди, відповідачем здійснено відповідні оплати, а тому Фізична особа-підприємець Мегеря Ангеліна Юріївна підтвердила факт споживання нею електричної енергії у період з березня 2022 року по грудень 2023 року як фактом підписання Угоди про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості, яка утворилась станом на 01.12.2023 у сумі 32 033,96 грн, так і проведеними оплатами за відповідною угодою.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вже було вказано вище, відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з жовтня по листопад 2022, а тому з урахуванням приписів ст. 269 ГПК України, судом апеляційної інстанції оскаржуване рішення переглядається лише в цій частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 14 червня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю “Херсонська обласна енергопостачальна компанія» (далі - ТОВ “Херсонська обласна ЕК») отримано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу (постанова НКРЕКП № 429 від 14.06.2018 р.), яка видана державним Регулятором - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України (далі - НКРЕКП).

Відповідно до Постанови НКРЕКП № 1268 від 26 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Херсонська обласна енергопостачальна компанія» є постачальником універсальних послуг у Херсонській області.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» у відповідності із Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії постачає електричну енергію споживачам та виконує функції постачальника універсальних послуг на території Херсонської області.

Публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг розміщений на офіційному сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Херcонська обласна енергопостачальна компанія» - https://khoek.ks.ua/.

Відповідно до Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, а саме п. 2.1., Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами укладеного Договором.

Відповідно до п. 5.1. Договору Споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком №3 до цього Договору.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 5.8. Договору).

Згідно з п. 5.9. Договору розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. При цьому, Споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим Договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Постачальника, та в інший не заборонений чинним законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок Постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни.

У відповідності до п. 5.10. Договору Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються Постачальником Споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені Сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних вебсайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Пунктом 9 ч. 6.1. Договору встановлено, що Договір може бути достроково розірваний відповідно до процедури, встановленої цим Договором.

Підпунктом 1 п. 6.2. укладеного правочину закріплено, що Споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.п. 1 п. 7.1. Договору Постачальник має право отримувати від Споживача плату за поставлену електричну енергію.

Згідно з п. 8.4. Договору, якщо за ініціативою Споживача необхідно припинити постачання електричної енергії на об'єкт Споживача для проведення ремонтних робіт, реконструкції чи технічного переоснащення тощо, Споживач має звернутися до оператора системи та проінформувати Постачальника.

Пунктом 13.1. Договору визначено, що цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набуває чинності з дати подання Споживачем заяви-приєднання. Умови цього Договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної Споживачем у заяві-приєднанні.

Відповідно до п. 13.5. Договору, Сторони мають право розірвати цей Договір у встановленому законом порядку.

Дія Договору також припиняється у встановленому законом порядку у таких випадках, зокрема, зміни власника об'єкта Споживача та отримання від нового власника (користувача) або оператора системи розподілу документального підтвердження щодо укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з новим власником (користувачем) - у частині постачання (п. 13.6 Договору).

Згідно п. 13.8. Договору, Сторони зобов'язуються у місячний строк повідомити Постачальника про зміну будь-якої інформації та даних, зазначених у заяві-приєднанні.

У відповідності до Комерційної пропозиції (ПУП - Інші (онлайн)), яка є додатком № 3 до договору про постачання електроенергії постачальником універсальних послуг, Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги діє до 31.12.2019 р. та подовжується на кожен наступний рік якщо не пізніше ніж за 20 днів до закінчення дії цього Договору жодна із сторін не ініціює його розірвання, але не більше ніж до моменту припинення постачальником виконання функцій постачальника універсальних послуг. Припинення дії Договору не звільняє Сторони від виконання зобов'язань, що виникли під час його дії.

Вказаною вище Комерційною пропозицією визначено ціни (тарифи) на універсальні послуги, порядок та терміни надання та оплати рахунків за спожиту електричну енергію.

Згідно з умовами Комерційної пропозиції Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії очікуваного на розрахунковий період за формою попередньої оплати (100 % авансування). Сума попередньої оплати визначається на основі відомостей по обсяги очікуваного споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий період (які надаються Споживачем Оператору системи розподілу) та розраховується як добуток обсягу очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період та діючого тарифу на електричну енергію. В разі ненадання Споживачем обсягу очікуваного споживання електричної енергії, попередня оплата визначається на підставі фактичних значень обсягу спожитої електричної енергії за відповідний попередній період.

Попередня оплата здійснюється до 3-го числа розрахункового місяця. Остаточний розрахунок за спожиту електричної енергію, та інших платежів згідно з умовами цього Договору, з врахуванням сум попередньої оплати, здійснюється на підставі рахунків, сформованих в електронному вигляді через веб - сервіс “Особистий кабінет», який розміщений на сайті Постачальника, що підтверджується належним повідомлення споживача на його e-mail адресу (електронну поштову скриньку). Дата належного повідомлення споживача є днем отримання рахунку. Рахунок формується 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, та має бути сплачений (будь-яким зручним способом) протягом 5-ти робочих днів з моменту отримання. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.

За даним наданими АТ «Херсонобленерго», як оператором системи розподілу, відповідачем за період з жовтня по листопад 2022 було спожито наступні об'єми електричної енергії: жовтень 2022 - 567 кВт*год, листопад 2022 - 775 кВт*год.

Постачальником даної електричної енергії виступало ТОВ «Херсонська обласна ЕК».

Крім того, зазначені обсяги електричної енергії підтверджуються наданими ОСР щомісячними Звітами щодо звітного корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживачів постачальника ТОВ «Херсонська обласна ЕК» в розрізі EIC-кодів по споживачам у вигляді реєстрів.

На підставі вказаних даних стосовно спожитої відповідачем електричної енергії, позивачем було складено Акти прийому-передачі електричної енергії та виставлено рахунки, зокрема:

- Рахунок та Акт № 10 від 31.10.2022 на суму 3 138,59 грн, споживання: 567 кВт/год;

- Рахунок та Акт № 11 від 30.11.2022 на суму 4 502, 49 грн, споживання: 775 кВт/год.

Несплата відповідачем, у тому числі, вказаних рахунків стала підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, зокрема в частині стягнення заборгованості за жовтень та листопад 2022 та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимог сторін дійшла наступних висновків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відповідно до частини 1 ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Як вже було вказано вище та не заперечується сторонами, між ТОВ “Херсонська обласна енергопостачальна компанія» та ФОП Мегерею А.Ю. було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на виконання якого позивачем було поставлено електричну енергію у жовтні 2022 на суму 3 138,59 грн, споживання: 567 кВт/год та у листопаді 2022 на суму 4 502, 49 грн, споживання: 775 кВт/год.

Відповідно, у даному випадку, предметом позову є зокрема стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію у жовтні та листопаді 2022.

При цьому, судова колегія зауважує, що як станом на спірний період, так й на теперішній час, місцезнаходженням відповідача є м. Херсон.

Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф».

Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих рф територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території рф в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене у постанові по справи № 908/1162/23, Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові зі справи №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень частини четвертої статті 236 ГПК України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасового окупованих територій України №309 від 22.12.2022, Херсонська міська територіальна громада була тимчасово окупованою у період з 01.03.2022 по 11.11.2022.

Аналогічні відомості містяться у наказі Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф».

Крім того, колегія суддів вважає, що факт тимчасово окупації Херсонської міської територіальної громади у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загальновідомою обставиною.

Відповідно до статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Таким чином, враховуючи те, що факт окупації міста Херсон у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 є загально відомим фактом, то враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у позивача були відсутні підстави для надання послуг (постачання електричної енергії) на тимчасово окуповану територію у цей період, зокрема з жовтня по листопад 2022.

Дані обставини, на переконання колегії суддів, є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за надані у жовтні та листопаді 2022 послуги з електропостачання у сумі 7641,08 грн.

Колегією суддів відхиляються твердження позивача про те, що між сторонами було укладено угоду про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості за активну електроенергію, якою відповідач визнав у повному обсязі заборгованість за спожиту електричну енергію перед позивачем у сумі 36 491, 10 грн, яка утворилась станом на 01.12.2023, з огляду на таке.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2024 у справі №904/6691/20, серед іншого, зазначив, що реструктуризація боргу за кредитним договором - це одна з форм реорганізації умов боргу, під час якої боржник і кредитор домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту і за відсотками, термін яких повинен наступити в певний період часу, а також про новий графік таких платежів.

Так, згідно п. 2.1. Угоди, відповідач зобов'язався починаючи з 18.12.2023 щомісячно протягом 12 місяців перераховувати позивачу платіж з реструктуризованої суми, за яким наступив строк оплати, з обов'язковим перерахуванням коштів за поточне споживання активної електроенергії - 100%.

Отже в даному випадку сторони лише змінили строки виконання відповідачем відповідного зобов'язання, а не саме зобов'язання позивача з оплати поставленої електричної енергії.

А тому, наявність такої угоди жодним чином не змінює факту наявності заборони позивачу надавати послуги (постачати електричну енергію) на тимчасово окуповану територію у спірний період, та відповідно відсутності у відповідача обов'язку з оплати таких послуг.

Відхиляються судом апеляційної інстанції й посилання позивача на те, що у період, за який він заявляє вимоги щодо стягнення заборгованості, а саме жовтень та листопад 2022 не було затверджено та визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, оскільки як вже було вказано вище та узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суд від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, факт тимчасової окупації міста Херсон у спірний період є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Тому інші доводи учасників справи, що викладені у заявах по суті справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених апеляційним судом, не впливають на вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту електричну енергію за період з жовтня по листопад 2022 у сумі 7641,08 грн скасуванню, із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено з урахуванням положень ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 30.04.2025 по справі №916/3630/23(916/643/25) в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиту електричну енергію за період з жовтня по листопад 2022 у сумі 7641,08 грн та розподілу судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мегері Ангеліни Юріївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі - 9828,89 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мегері Ангеліни Юріївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» 1085,23 грн судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні решти позову - відмовити».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» на користь Фізичної особи-підприємця Мегері Ангеліни Юріївни 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою складання та підписання даної постанови є 24.12.2025.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.