23 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 572/333/25
Провадження № 22-ц/4815/1513/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В.
секретар судового засідання - Маринич В. В.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , в інтересах якої діє
адвокат Редзель Микола Миколайович,
заінтересована особа - Військова частина НОМЕР_1 ,
заінтересована особа - Міністерство оборони України,
заінтересована особа -
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
заінтересована особа - Управління Пенсійного фонду України у Рівненській області
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Редзеля Миколи Миколайовича на ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року у складі судді Березня Ю.В., постановлену в м. Сарни Рівненської області,
ОСОБА_1 , а інтересах якої діє адвокат Редзель Микола Миколайович, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні. Заява обґрунтована тим, що заявниця є бабусею ОСОБА_2 . Дочка заявниці ОСОБА_1 . ОСОБА_3 - мати ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли ОСОБА_2 було 14 років. Батька онука - ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав щодо дитини, ОСОБА_1 було призначено піклувальником дитини, позбавленої батьківського піклування. Із 21 листопада 1996 року ОСОБА_2 був зареєстрований і постійно проживав разом із своєю бабою ОСОБА_1 та дідом ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 . Вони разом вели спільне господарство, після досягнення повноліття ОСОБА_2 почав заробляти гроші, зароблене витрачав на оплату комунальних послуг, проведення ремонтних робіт в оселі та на подвір'ї, купував продукти харчування, ліки. Основним і постійним джерелом засобів для існування ОСОБА_1 були доходи її онука, весь цей час і до його зникнення безвісти вона перебувала на його утриманні. 15 липня 2022 року ОСОБА_2 було призвано до лав Збройних Сил України, військову службу проходив у в/ч НОМЕР_1 , під час проходження служби він продовжував дбати про бабу - матеріально підтримував, регулярно переказував грошові кошти на картковий рахунок, який відкрив у банківській установі на своє ім'я, а картку віддав для ОСОБА_1 , ніс витрати на купівлю речей для спільного використання, утримання домоволодіння, ліків, продуктів харчування, одягу, речей першої необхідності, оплати комунальних послуг та послуг мобільного зв'язку. Оскільки встановлення факту породжує юридичні наслідки, чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення вказаного факту, а встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, просила суд встановити факт перебування ОСОБА_1 на повному утриманні її онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зник безвісти 20 липня 2024 року. Метою встановлення факту є отримання грошового забезпечення, що передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року вказану заяву залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції вмотивована передбаченим законом обов'язком суду залишити без розгляду заяву, що розглядається в порядку окремого провадження, якщо під час розгляду буде встановлено, що виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, та обґрунтована тими обставинами справи, які вказують, що встановлення факту перебування ОСОБА_1 на повному утриманні внука ОСОБА_2 пов'язане з вирішенням спору щодо виплати грошового забезпечення, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а відтак не може бути встановлений в порядку окремого провадження.
Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою за невідповідності фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Редзель Микола Миколайович оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони, військовою частиною НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не може бути спору про право на отримання щомісячного грошового забезпечення, що виплачується сім'ям військовослужбовців безвісно відсутніх, оскільки вказані заінтересовані особи не є суб'єктами отримання такого грошового забезпечення. Додає, що тлумачення наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Вважає висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтвердженим. Доводить, що ОСОБА_1 звернулася до суду не з вимогою про присудження їй виплати грошового забезпечення або вирішення спору про те, чи має вона право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, а з вимогою встановити юридичний факт - перебування на утриманні онука, зниклого безвісти. Зазначає, що факт перебування на утриманні є однією з умов, визначених Порядком №884, задля отримання виплати грошового забезпечення, передбаченого цим Порядком, чи пенсії у зв'язку з втратою годувальника, відповідно, встановлення такого факту саме по собі не є вирішенням спору про право, а є встановленням юридичної передумови для можливого звернення до уповноважених органів. Наголошує, що суд не повинен і не має повноважень у межах цієї справи вирішувати, чи має ОСОБА_1 право на виплату допомоги - він лише має встановити юридичний факт, що входить до його компетенції за нормами цивільного процесуального законодавства. Зазначає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення заяви без розгляду, послався на наявність спору про право, однак не зазначив, між ким саме існує такий спір, не окреслив предмету такого спору, не навів конкретних доказів чи обставин, які б вказували на наявність вже існуючого спору, що має вирішуватися в позовному провадженні. Така абстрактна та загальна вказівка суперечить вимогам статей 263 та 294 ЦПК України та не може вважатися належним обґрунтуванням рішення. Покликаючись на те, що встановлення юридичного факту не є спором про право, а лише створює підставу для звернення до уповноваженого органу, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві Міністерство оборони України вважає її необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без зміни.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Із заявою до суду про встановлення факту перебування на утриманні онука ОСОБА_2 звернулася ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Редзель Микола Миколайович, визначивши заінтересованими особами Військову частину НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
Звернення до суду про встановлення факту, як вбачається із заяви, має на меті отримання грошового забезпечення, що передбачене Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».
Згідно із ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження №14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
За приписами частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз'яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.
За наведеного, розгляд цієї справи в порядку окремого провадження є недопустимим та підлягає розгляду в порядку позовного провадження із дослідженням доказів, на які покликається апелянт в апеляційній скарзі як на підтвердження своїх вимог.
Згідно ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Оцінюючи встановлені обставини справи, доводи заяви у сукупності із процесуальними нормами, які регулюють порядок розгляду справ у порядку окремого провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги заявниці ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні свого внука, ОСОБА_2 , пов'язуються з наступним вирішенням спору про отримання грошового забезпеченняі потребують звернення до суду з відповідним позовом в порядку позовного провадження. Апеляційний суд також враховує, що заінтересована особа - Міністерство оборони України - вважає, що в цій справі наявний спір про право, адже встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця напряму пов'язане із виникненням суб'єктивного права на отримання грошового забезпечення, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти», а тому такий спір має врішуватися в порядку позовного провадження, в якому суд здійснює повноцінне дослідження доказів, аргументів сторін та оцінює правові позиції.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим ухвала підлягає залишенню без змін, як постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Редзеля Миколи Миколайовича залишити без задоволення.
Ухвалу Сарненського районного суду Рівненської області від 25 вересня 2025 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2025 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В. Боймиструк С. В.