Справа № 161/7986/25 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/1398/25 Доповідач: Киця С. I.
18 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Прядун Ю. В.,
з участю:
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача адвоката Василюка І. М.,
третіх осіб приватних нотаріусів Валянської Т. П., Пастухової Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Валянська Тетяна Петрівна, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Пастухова Наталія Володимирівна, ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою представником адвокатом Кінах Яною Валеріївною, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2025 року,
Позивач ОСОБА_2 в квітні 2025 року звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов мотивовано тим, що 11 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:2050, яка виділена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Лище, Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, укладений між позивачем та ОСОБА_5 , право власності якого підтверджувалось Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №487584, що виданий на ім'я ОСОБА_6 Лищенською сільською радою Луцького району Волинської області 02.06.2010. Позивачем як покупцем не було проведено державної реєстрації права власності на набуте майно шляхом внесення відомостей до державного реєстру речових прав. 21 вересня 2023 року позивач звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Луцької міської ради Гейзера С. А. про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку. Рішенням № 69439648 від 25 вересня 2023 року державним реєстратором відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі п. 12 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 січня 2025 року у справі № 161/17960/24 ухвалено визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер - 0722883600:01:001:2050, що розташована за адресою: с. Лище, Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, яка виділена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Рішення суду набрало законної сили 11.02.2025. 3 метою проведення державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса, однак їй було повідомлено, що право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за іншою особою. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна шодо об'єкта нерухомого майна, а саме спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722883600:01:001:2050 наявний запис про речове право: 56437720, внесений 28.08.2024 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Тетяною Петрівною на підставі договору купівлі-продажу від 28.08.2024, власником земельної ділянки є ОСОБА_1 . Просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер - 0722883600:01:001:2050, що розташована за адресою: с. Лище, Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, яка виділена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 через представника адвоката Кінах Я. В. подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не досліджував та не встановлював факту вибуття спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_2 поза її волею. Суд не встановив обставин, які свідчать про недобросовісність відповідачки, натомість її добросовісність не ставиться під сумнів. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив із того, що витребування спірної земельної ділянки призведе до непропорційного втручання у право власності добросовісного набувача. Позивач в апеляційній скарзі вказує, що суд протокольною ухвалою визнав передчасною вимогу про визнання явки ОСОБА_4 обов'язковою та відмовив в її задоволенні. На другому судовому засіданні 01.10.2025 суд першої інстанції не з'ясував думку учасників справи щодо можливості продовження з'ясування обставин справи без участі третіх осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_4 . Стороною позивача повторно заявлено клопотання про визнання явки ОСОБА_4 обов'язковою, однак, суд визнав таке клопотання безпідставним та відмовив в його задоволенні. Суд відмовляв в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та оголошення перерви. Суд повернув заяву позивача про відвід, у зв'язку з сумнівами в неупередженості та об'єктивності, головуючого судді. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
Відповідач ОСОБА_1 через представника адвоката Кушнірук Ю. П. подала відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що в якості доказів на підтвердження позовних вимог стороною позивача надано договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено 11.10.2011 нотаріусом Ходачинською Н. І., і відповідно до якого ОСОБА_8 від імені ОСОБА_4 відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 0722883600:01:001:2050. У договорі зазначено, що відповідно до ст. 182 ЦК України право власності на земельну ділянку підлягає державній реєстрації у управлінні Держкомзему у Луцькому районі Волинської області. Позивач не здійснила державну реєстрацію права власності ні в Держкомземі, ні в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності 03.08.2004, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки позивачем не були вчинено державної реєстрації права на земельну ділянку, вона не набула прав власника, а тому ОСОБА_4 (колишнє прізвище ОСОБА_9 ) залишився титульним власником земельної ділянки та міг розпорядитись належним йому майном на власний розсуд, що він і зробив, уклавши 04.04.2024, посвідчений приватним нотаріусом Пастуховою Н. В. договір купівлі-продажу, за яким він відчужив земельну ділянку ОСОБА_3 . Під час реєстрації приватним нотаріусом перевірено право власності ОСОБА_4 про що є відомості в матеріалах справи. В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.08.2024 посвідченого приватним нотаріусом Валянською Т. П., ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку на її користь. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Крім того, відповідач є добросовісним набувачем земельної ділянки у розумінні положень ст. 388 ЦК України, оскільки майно придбано за відплатним договором в особи, яка мала право його відчужувати. Вказане в апеляційній справі щодо ухвал суду першої інстанції не спростовують законність рішення суду в цій справі. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. На виконання вимог ст. 178 ЦПК України повідомляє, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести в зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, становить 10000,00 грн. Докази обґрунтованості зазначених витрат будуть надані суду не пізніше п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Кушнірук Ю. В. апеляційну скаргу не визнали та просили залишити її без задоволення.
Треті особи - приватні нотаріуси Валянська Т. П., Пастухова Н.В., кожен зокрема, апеляційну скаргу не визнали, просили відмовити у її задоволенні.
Інші учасники справи, їх представники в суд апеляційної інстанції не з'явились. Представник позивача Матвіїв В.М. подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням у відпустці. Представник позивача ОСОБА_10 подала заяву про відкладення судового засідання, оскільки вона бере участь в інших судових засіданнях.
Заслухавши думку учасників справи, апеляційний суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи, визнати неявку представників позивача у судове засідання без поважних причин, виходячи з таких підстав. Представник позивача ОСОБА_11 жодних доказів перебування у відпустці і не можливості з'явитися в судове засідання суду не надав. Представник позивача ОСОБА_10 не зайнята в інших судових засіданнях на вказаний час і дату розгляду цієї справи в апеляційному суді. Позивач ОСОБА_2 не подавала клопотання про відкладення розгляду справи.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 2 статті 372 ЦПК України).
Відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду, і основною умовою для відкладення розгляду справи є неможливість вирішення спору у відповідному засіданні.
Апеляційний суд ухвалив проводити розгляд справи у відсутності учасників справи, їх представників, які не з'явилися, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Ходачинською Н.І. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:2050, яка виділена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Лище, Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, укладений між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем.
Відповідно до свідоцтва про зміну імені ОСОБА_2 17 березня 2012 року змінила ім'я на ОСОБА_2 .
Земельна ділянка, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:2050, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Лище, Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ N°487584, що виданий Лищенською сільською радою Луцького району Волинської області 02.06.2010 року.
Відповідно до свідоцтва про зміну імені від 30 листопада 2010 року, ОСОБА_6 змінив ім'я на ОСОБА_4 .
За умовами укладеного 11 жовтня 2011 року договору купівлі-продажу, а саме п. 4.3 покупець зобов'язаний зареєструвати право власності на земельну ділянку у органі, який здійснює державну реєстрацію. Відповідно до п. 5.1 договору право власності на земельну ділянку у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього права в порядку, встановленому чинним законодавством.
04 квітня 2024 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н. В., відчужив земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:2050, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Лище, Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області, ОСОБА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 серпня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Т. П., ОСОБА_12 відчужила земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:2050, ОСОБА_1 . Перехід права власності на нерухоме майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав.
Зі змісту правочинів від 04 квітня 2024 року та від 28 серпня 2024 року випливає, що перед посвідченням вказаних вище договорів нотаріусами здійснено перевірку підстави набуття продавцями права власності на спірну земельну ділянку.
Частина 1, 2 ст. 78 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За пунктом а частини 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
Власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність (пункт а частини 1 статті 90 ЗК України).
Відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).
За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 1 ст.388 ЦК України (в редакції чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Встановлено, що записи про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 в Поземельній книзі відсутні, позивач ОСОБА_2 всупереч вимогам закону та умовам договору купівлі-продажу не здійснила державної реєстрації права власності у управлінні Держкомзему у Луцькому районі Волинської області.
Відповідач ОСОБА_1 заперечує можливість витребування спірної земельної ділянки, зазначаючи, що вона є добросовісним набувачем.
Позивачем ОСОБА_2 не були вчинено державної реєстрації права на земельну ділянку, вона не набула прав власника, так як за умовами договору купівлі - продажу земельної ділянки від 11.10.2011р. (пункт 5.1) право власності на земельну ділянку у покупця - ОСОБА_2 , виникає з моменту державної реєстрації цього права в порядку, встановленому чинним законодавством, а тому ОСОБА_4 (колишнє прізвище ОСОБА_9 ) залишився титульним власником земельної ділянки та міг розпорядитись належним йому майном на власний розсуд, що він і зробив уклавши 04.04.2024, посвідчений приватним нотаріусом Пастуховою Н. В. договір купівлі-продажу, за яким він відчужив земельну ділянку ОСОБА_3 . Під час реєстрації приватним нотаріусом перевірено право власності ОСОБА_4 , про що є відомості в матеріалах справи.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.08.2024 посвідченого приватним нотаріусом Валянською Т. П., ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 у цій справі. Дані договори є чинними і ніким не оспорені.
За відсутності у державному реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно і відсутності даних про те, що добросовісний набувач майна знав або міг знати про існування таких прав, цей набувач, покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб.
Апеляційний суд вважає, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки. Добросовісним набувачем була і третя особа ОСОБА_3 , яка придбала її, набула права на цю земельну ділянку, зареєструвала право власності на неї, не знала і не могла знати про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 11 жовтня 2011 року, як на час її придбання так і на час відчуження.
Судом першої інстанції встановлено, що на спірній земельній ділянці відповідач ОСОБА_1 , отримавши відповідні дозвільні документи, розпочала будівництво житлового будинку.
Предметом спору у даній справі є витребування земельної ділянки, а не фіктивність правочинів і суд першої інстанції розглядав справу у межах позовних вимог.
Обставини, встановлені судом при ухваленні заочного рішення від 09 січня 2025 року у справі №161/17960/, не мають значення для цієї справи і не могли бути враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення, оскільки саме рішення було скасоване постановою Волинського апеляційного суду від 01 липня 2025 року.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволення заявлених позовних вимог фактично призведе до позбавлення відповідача права власності не лише на законно придбану земельну ділянку, а розпочате будівництво, відшкодовувати вартість якого ОСОБА_1 не буде з кого, що є недопустимим та потягне собою пряме невиправдане втручання в її право на мирне володіння майном.
Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, на які є посилання в апеляційній скарзі.
Вказане в апеляційній справі щодо ухвал суду першої інстанції не спростовують законність рішення суду в цій справі.
Згідно п.5 ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи, якщо визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи у її відсутності, дала особисті пояснення. Згідно ч. 3 цієї ж статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Сторонами у справі відповідно до ч.1 ст. 48 ЦПК України є позивач і відповідач.
ОСОБА_13 у цій справі має статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача; жодних позовних вимог до третьої особи ОСОБА_4 не заявлялося, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для визнання його явки в судове засідання обов'язковою.
Не встановлено судом апеляційної інстанції і порушення норм цивільно-процесуального законодавства при відмові у клопотанні представника позивача ОСОБА_14 про відкладення судового засідання для проведення подальшого судового засідання за участю іншого представника ОСОБА_10 .
Так, відповідно до п. 4 ч.3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.
Цивільно-процесуальний кодекс не передбачає такої підстави для оголошення перерви у судовому засіданні за клопотання представника сторони, як для узгодження позиції з клієнтом.
Крім того, представник позивача адвокат Кінах Я.В. неодноразово заявляла клопотання про відкладення розгляду справи у суді першої інстанції через неявку у судове засідання (02.06.2025, 11.06.2025), представник ОСОБА_14 24 вересня 2025 року заявляла клопотання про відкладення розгляду справи через поважні причини неявки в судове засідання і неможливість з'явитися в судове засідання іншого представника ОСОБА_10 через участь у інших судових засідання, які судом задовольнялися. В чергове представник ОСОБА_10 подала клопотання про відкладення розгляду справи на 01 жовтня 2025 року. При цьому в жодне судове засідання суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_10 не з'явилася.
В судовому засіданні 01 жовтня 2025 року суд першої інстанції перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголосив, що судове рішення буде проголошене 10 жовтня 2025 року о 11 год. Після проголошення рішення, яким закінчено розгляд справи, позивачем ОСОБА_2 та представником позивача ОСОБА_10 були подані заяви про відвід судді. Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року заяви були повернуті без розгляду.
Доводи апеляційної скарги не свідчать про існування обставин, які викликають сумніви у неупередженості та об'єктивності судді, а вказують лише на незгоду з процесуальними діями судді.
Суд першої інстанції провів справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи з дотриманням основних принципів цивільного судочинства, забезпечив право позивача користуватись правничою допомогою, забезпечив здійснення учасниками справи їх процесуальних прав та виконання обов'язків.
Рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , подану представником адвокатом Кінах Яною Валеріївною, залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24 грудня 2025 року.
Головуючий - суддя
Судді