Справа № 158/1492/25 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л.
Провадження № 22-ц/802/1416/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
23 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Данилюк В. А., Здрилюк О. І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2 , на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 серпня 2025 року,
У травні 2025 року ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 09 січня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7457755, відповідно до умов якого відповідач отримав у позику грошові кошти , які зобов'язався повернути та сплатити відсотки за користування ними.
Вказує, що 27.09.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 27092024, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 7457755 від 09.01.2024 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 27.09.2024 року позивач набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 у сумі 50960 грн, з яких 14000 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 36960 грн - сума заборгованості за відсотками.
На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у вказаній сумі, а також суму понесених судових витрат.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 7457755 від 09.01.2024 року в розмірі 50960 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 3028 грн 00 коп судового збору.
Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази перерахування кредитних коштів за спірним кредитним договором позичальнику відповідно до вимог ст.ст.526, 1054, 1088 ЦК України. Розрахунки заборгованості, на які покликається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем у позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Разом з тим, зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у справі відсутні належні докази передачі права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача, оскільки не надано підтвердження сплати первісному кредитору коштів за договором факторингу, як того вимагає закон.
Вважає, що суд першої інстанції також залишив поза увагою той факт, що відповідач є військовослужбовцем, а тому на нього поширюються норми Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого забороняється застосування до військовослужбовців нарахування процентів та штрафних санкцій за користування кредитом з початку і до закінчення особливого періоду.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду у даній справі законним та таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Посилається на те, що для укладання договору апелянтом вчинено ряд дій, без здійснення яких договір не був би укладеним, що підтверджує укладання договору в електронній формі. Жодних заперечень з приводу того, що апелянт не погодився з умовами та правилами надання кредиту під час укладення та підписання вищезазначеного договору апелянтом висловлено не було. Зазначає, що в даному випадку, якщо боржник не погоджується з відповідними розрахунками заборгованості за договором, він має право подати контррозрахунок. Однак, будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги позивача, зокрема контррозрахунку заборгованості, апелянтом не надано. Отже, зазначена заборгованість підтверджуються з огляду на наявні докази в матеріалах справи, які не спростовані належним чином. З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що вони є чіткими, зрозумілими та узгоджуються з умовами договору.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, оскільки справа є малозначною (ціна позову - 50960 грн).
Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Задовольняючи повністю позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний кредитний договір укладений між відповідачем та відповідною фінансовою установою, в якому міститься сума основного зобов'язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування. Оскільки встановлено, що ОСОБА_1 не виконував належним чином умови договору, тому має непогашену заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у загальному розмірі 50960 грн, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд не у повній мірі погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено, що 09 січня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 7457755 про надання споживчого кредиту.
Як видно зі змісту кредитного договору, за цим договором позичальник ОСОБА_1 отримав строковий кредит у розмірі 13000 грн строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,20 % в день.
За умовами договору, а саме згідно з пунктами 1.3.,1.4. сума кредиту (загальний розмір) складає 13 000 грн. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 360 дні.
За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до п. 1.5.1 договору за стандартною процентною ставкою, яка становить 2,20 % в день та застосовується в межах строку кредиту.
Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора С5607 09.01.2024 15:13:12 (а.с.13).
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем укладено договір про надання кредиту у формі електронного документу з електронними підписами сторін та що із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився.
Відповідно до листа ТОВ «Пейтек Україна» від 02.10.2024 р. за №20241002-1/1 на підставі зазначеного кредитного договору було проведено успішний переказ коштів на картку клієнта в сумі 13000,00 грн на картковий рахунок позичальника НОМЕР_1 о 15:14:16 09.01.2024 року (а.с.18 зворот).
Доказів, які би спростовували факт перерахування кредитором коштів ОСОБА_1 , останнім не надано. Також відповідачем не надано доказів повернення отриманих у кредит коштів кредитору.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не доведено факт перерахування йому суми кредитних коштів за договором № 7457755 від 09.01.2024 в розмірі 13000 грн, спростовано вказаними доказами.
27 вересня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 27092024, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належне йому право вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, у тому числі за договором № 7457755 від 09.01.2024 року.
Суд не бере до уваги доводи апелянта щодо відсутності права вимоги у позивача, оскільки вказаний договір факторингу є належно оформлений, підписаний сторонами, додано акт прийому-передачі Реєстру боржників, на даний час є дійсним, ніким не оскаржений і не скасований.
Як зазначено у витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 50960 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині розміру заборгованості, належним чином не перевіривши наданий позивачем розрахунок, з урахуванням змісту договору та норм чинного законодавства щодо споживчого кредитування.
З розрахунку заборгованості вбачається, що такий проведений за період з 09 січня 2024 року по 08 травня 2024 року та містить у собі заборгованість за тілом кредиту в розмірі 14 000 гривень, та 36960 гривень - заборгованість за відсотками за користування кредитом за вказаний період.
Колегія суддів звертає увагу, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем не може бути взятий до уваги судом з огляду на те, що всі нарахування здійснені позивачем із суми кредиту 14 000 грн, яка безпідставно застосована ним. Водночас, згідно з умовами кредитного договору № 7457755 від 09 січня 2024 року та наведеній довідці про фактичне перерахування позичальнику кредитних коштів сума кредиту, надана ОСОБА_1 , становить 13 000 грн. Тому саме ця сума кредиту береться до уваги при обчисленні судом апеляційної інстанції розміру тіла кредиту та відповідних процентів, що підлягають до стягнення.
Крім того, слід врахувати, що згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Вищезазначену статтю було доповнено ч. 5 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року.
Вищезазначений Закон набрав чинності 24 грудня 2023 року, а спірний договір був укладений 09 січня 2024 року.
Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою, визначеною у ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в договорі.
Згідно із п.1.5.1 даного кредитного договору № 7457755 від 09 січня 2024 року денна процентна ставка, розрахована у процентах у розмірі 2,20%, що також застосована в доданому розрахунку заборгованості. Тобто, з огляду на зазначене, фактично позивач нараховував проценти за ставкою, що перевищує законодавчо встановлений максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.
Отже, суд на наведені норми Закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині щодо стягнення процентів у повному обсязі.
Наведене свідчить, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 36960 грн не можуть бути задоволені, оскільки є зайво нарахованими за денною ставкою, більшою ніж 1%, що суперечать зазначеним нормам Закону.
Разом з тим, заперечуючи стягнення складових заборгованості, відповідач також посилається на те, що він є військовослужбовцем, а тому проценти не підлягають нарахуванню та стягненню.
З приєднаного до апеляційної скарги військового квитка серії НОМЕР_2 вбачається, що відповідач має статус учасника бойових дій. Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.
Відповідно до довідки № 830 від 11 червня 2025 року ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_3 Національної гвардії України з 11 червня 2024 року і по теперішній час.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30 березня 2021 року № 1357-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції: « Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
Останніми змінами, які набрали чинності 19 серпня 2022 року пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
На підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і також є особливим періодом.
Згідно із роз'ясненнями Національного банку України у листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Відповідно до роз'яснень Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (лист від 01.02. 2019 №321/722) зазначено, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем з початку і до закінчення особливого періоду, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.
З огляду на те, що відповідач перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, він має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, на звільнення від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов'язань за кредитним договором.
При цьому, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду від 26 грудня 2018 року справа № 522/12270/15, від 14 травня 2021 року справа № 502/1438/18, від 24 лютого 2022 року справа № 591/4698/20, від 12 травня 2022 року справа № 336/512/18, від 18 січня 2023 року справа № 642/548/21.
Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов'язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.
Отже, доводи заперечення на апеляційну скаргу ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» про те, що поведінка відповідача є суперечливою в частині неповідомлення кредитодавця про наявність у нього пільги, не можуть бути взяті до уваги, оскільки від сплати процентів він звільнений в силу вимог закону, що не може бути проігноровано апеляційним судом.
Однак, апеляційний суд виходить із того, що позивачем застосовано в розрахунку заборгованості нарахування процентів за ставкою 2,2 % на день за період з 09 січня 2024 року і до 08 травня 2024 року. Після цієї дати сума заборгованості була сталою і проценти не нараховувались.
А документи, надані суду відповідачем, свідчать про те, що він перебуває на військовій службі в ЗСУ з 11 червня 2024 року, тобто, в період набуття відповідачем статусу військовослужбовця ЗСУ позивачем проценти за користування кредитом вже не нараховувались і позивач такі суми не включив до своїх позовних вимог.
Таким чином, наведені норми Закону, які діють щодо відповідача ОСОБА_1 як військовослужбовця ЗСУ, в даній справі до застосування не підлягають.
Здійснивши самостійно розрахунок процентів за денною відсотковою ставкою 1%, колегія суддів вважає, що до стягнення підлягають тіло кредиту - 13000 грн та проценти в розмірі 15780 грн із розрахунку: 13000 грн х 1% в день :100% х 121 днів (за період з 09 січня до 08 травня 2024 року, виходячи із меж позовних вимог), а всього заборгованість в сумі 28780 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 3028 гривень, а відповідачем за подання апеляційної скарги 4542 гривень.
Зважаючи на часткове задоволення позову, а саме 56,48% (із заявлених 50960 грн, задоволено 28780 грн) та з урахуванням норм ст. 141 ЦПК України у відповідному відсотковому співвідношенні підлягає і стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1710,21 гривень.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1976,68 гривень.
Як передбачено ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму витрат, сплатити різницю іншій стороні, то у такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, виходячи з вимог даної статті, з позивача в користь відповідача належить до стягнення 266,47 грн понесених витрат зі сплати судового збору.
Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 23 грудня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 368, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану його представником Зачепіло Зоряною Ярославівною, задовольнити частково.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 серпня 2025 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 7457755 від 09.01.2024 у розмірі 28780 (двадцять вісім тисяч сімсот вісімдесят) гривень, що складається із тіла кредиту в сумі 13000 гривень та заборгованості за відсотками в сумі 15730 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» в користь ОСОБА_1 266 (двісті шістдесят шість) гривень 47 копійок судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді