печерський районний суд міста києва
Справа № 760/12355/25-ц
пр. № 2-7512/25
"11" грудня 2025 р. м. Київ
Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Сіренко С. О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Чучковської А. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та зобов'язання витини дії, -
У провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та зобов'язання витини дії.
Ухвалою суду від 30.06.2025 провадження у справі відкрито, та вирішено розгляд проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
03.12.2025 позивачем подана до суду заява про зміну предмету позову, та відповідно уточнені позовні вимоги.
З урахування заяви про зміну предмету позову, позивач просить суд:
1) Поновити позивача на роботі в ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» на посаді директора;
2) Стягнути з ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати незаконного звільнення до дня поновлення на роботі. На дату подання позову сума складала 37829 (тридцять сім тисяч вісімсот двадцять дев?ять) гривень?30 (тридцять) копійок. На 01.12.2025 ця сума складає 56852 (п?ятдесят тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 52 (п?ятдесят дві) копійки;
3) Компенсувати відповідачем завдану позивачу моральну шкоду через моральні і матеріальні страждання внаслідок незаконного безпідставного звільнення з роботи з особистих мотивів, що була єдиним джерелом заробітку, а також через обмеження в доступі до особистих речей- в тому числі ноутбуків, що залишились на підприємстві, до яких Відповідачем свідомо було обмежено доступ, на яких містилась важлива інформація, в розмірі 140 000 (сто сорок тисяч) гривень.
4) Компенсувати Відповідачем вартість двох особистих ноутбуків, що залишились на підприємстві (MacBook Air 13 серійний номер: FVFYXSCNJ1WK вартістю 20923 грн. та MacBook Pro 13 серійний номер: C02F53UEML7H вартістю 40095 грн.). В загальному розмірі вартість обох ноутбуків складає 61018 (шістдесят одна тисяча вісімнадцять) гривень.
Представником відповідача ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» Чучковською А. В. до суду подано відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, та клопотання про закриття провадження у справі, адже на думку представника відповідача в даному випадку підґрунтям звільнення є рішення одноосібного засновника товариства, що унеможливлює розгляд спору судом загальної юрисдикції. ОСОБА_1 взято на посаду директора та наділено повноваженнями з управління товариством. Підставою звільнення - припинення трудового договору (контракту) між ОСОБА_1 як директором та ТОВ «ДОКТОР ДОРОФЄЄВА БЬЮТІ КЛІНІК» є рішення засновника, а не положення трудового законодавства (зокрема, КЗпП). При цьому, рішення засновника, як і в подальшому відповідний наказ, були спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існували між ОСОБА_1 як директором та товариством.
Посилаючись на те, що спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого, як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів.
З огляду на зазначене, представник відповідача клопоче про закриття провадження у справі з тих підстав, що дана справа відноситься до юрисдикції господарських судів.
Позивач у судовому засіданні проти задоволення клопотання, та визначення юрисдикції даної справи господарському суду заперечував. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно інформації з електронного реєстру Пенсійного фонду України 29.12.2023 позивач був звільнений з посади директора ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» згідно зі ст. 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням), хоча такого бажання він не мав, і відповідно заяви такого змісту не писав. Вважає, що підстави звільнення сфальсифіковані. Та оскільки, на думку позивача, він був звільнений з посади з особистих мотивів, це призвело до його моральних страждань та матеріальних втрат.
Суд, заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, встановив наступне.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19 та інші).
За загальним правилом, встановленим частиною шостою статті 30 ГПК України, спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 у контексті вирішення питання чи розглядати за правилами цивільного судочинства спір за позовом особи, яка звільнена з посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом), й оскаржує рішення органу, уповноваженого здійснювати управління цією юридичною особою, про звільнення з посади, та просить поновити її на роботі і стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, був зроблений висновок, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), яка кореспондується з ч. 3 ст. 99 ЦК України, за якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
До юрисдикції господарського суду за п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).
З доданих до відзиву на позовну заяву документів встановлено, що ОСОБА_1 взято на посаду директора та наділено повноваженнями з управління товариством. Підставою звільнення є припинення трудового договору (контракту) між ОСОБА_1 як директором та ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» є рішення засновника від 26.12.2023, а не положення трудового законодавства на які посилався позивач в позові.
В даному випадку підґрунтям звільнення слугують корпоративні відносини, тому корпоративна природа повноважень директора унеможливлює розгляд спору судом загальної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією судів загальної юрисдикції, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, Велика Палата зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, підстави звільнення, виходячи з положень статуту відповідача та положень чинного законодавства, спір у межах справи відноситься до юрисдикції господарських судів, а тому відсутні підстави для його розгляду Печерським районним судом м. Києва.
Керуючись статтями 4, 11, 30 ГПК України, ч. 3 ст. 43, ст. 182 ЦПК України, суд -
Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Доктор Дорофєєва Бьюті Клінік» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та зобов'язання витини дії, закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ятнадцять днів з дня проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, ухвала набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду у 15-денний строк з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії.
Суддя Ю. Г. Головко