Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/3260/25
Провадження № 2-о/376/206/2025
"28" листопада 2025 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:
Головуючого судді - Коваленка О.М.,
за участю секретаря - Щур Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання дітей до 18 років, а саме свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та своєї дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування своєї заяви заявник вказав, що 07 жовтня 2011 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис 1569. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у заявника з дружиною не склалося через постійні непорозуміння, які виникали внаслідок різниці в поглядах на сімейне життя, ведення господарства та життєві цінності в цілому. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України у 2022 році їхні сімейні відносини фактично припинилися. Вони майже перестали спілкуватися. Ще з 2018 року, після народженням другої дитини ОСОБА_2 неодноразово залишала сина без нагляду, зникаючи на тривалий час і намагаючись облаштувати своє життя деінде. Зустрічі після того часу стали рідкісними, майже випадковими. Увесь цей час, від самого народження доньки ОСОБА_4 діти проживють разом із заявником. Він робить усе можливе, щоб забезпечити дітей турботою, спокоєм і безпекою, навіть попри складні обставини війни, коли кожен день сповнений тривоги та невизначеності. Тривалий час заявник з дружиною проживають окремо та кожен живе власним життям і дбає про свої інтереси. Фактично їх сім'я перестала існувати. Між ними відсутні будь-які сімейні стосунки, зникли почуття любові, взаємної поваги та розуміння. Господарство ведуть окремо, мають окремі бюджети та не пов'язані спільними побутовими справами. Наразі триває підготовка документів для подання до суду позову про розірвання шлюбу. Оскільки заявник з дітьми проживали поруч із стратегічним об'єктом, що регулярно зазнає атак з боку держави-агресора, подальше перебування там стало небезпечним для життя та здоров'я. З цієї причини у липні 2025 року він уклав договір оренди будинку за адресою: АДРЕСА_1 , куди переїхав разом з неповнолітніми дітьми на постійне проживання у серпні 2025 року. Заінтересована особа на даний час проживає за невідомою заявнику адресою, яку постійно змінює. Не виключено, що вона перебуває і закордоном, де намагається отримати дозвіл на проживання та роботу. Крім цього зареєстроване місце проживання заінтересованої особи є відмінне від місця проживання заявника. Участі у вихованні дітей не бере, матеріально їх не забезпечує та жодним чином не сприяє забезпеченню потреб дітей. Заявник зазначає, що працює, має стабільний дохід, є клінічно та соматично здоровий, протипоказань до опіки, виховання та догляду за дітьми не має. Також заявник вказує, що він самостійно виховує малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і дбає про їх здоров'я. Житлове приміщення, яке він винаймає, облаштоване усім необхідним для розвитку та відпочинку дітей. Усі питання щодо навчання, медичного обслуговування та в разі необхідності лікування дітей, вирішує заявник, відвідує сімейного лікаря з сином та дочкою за необхідності, піклується про їх здоров'я. За таких обставин, існує необхідність у встановленні юридичного факту самостійного утримання та виховання дітей, для реалізації різних соціальних цілей без необхідності щоразу звертатися до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення для здійснення за потреби медичних втручань, зокрема щеплень, відповідно до медичного календаря, у медичних закладах та, у майбутньому, за необхідності, здійснити зміну закладу освіти. Також через військову агресію російської федерації на території України введено воєнний стан, проходять бойові дії, війська держави-агресора періодично обстрілюють всю територію України, тому нагальним є питання стосовно переміщення дітей у безпечне місце. Крім того, враховуючи зміну дітей місця проживання, у подальшому необхідно буде обирати місце навчання дітей, що також буде ускладнено без встановлення факту самостійного виховання і утримання дітей. Заявник вказує, що встановлення даного факту має юридичне значення для нього, оскільки, з метою облаштування життя та розвитку дітей в безпечних умовах, йому необхідно оформити відстрочку від призову на військову службу. Для оформлення відстрочки від призову на військову службу, законодавець покладає на військовозобов'язаного обов'язок вчинити відповідні активні дії, зокрема подати заяву про відстрочку з долученням до такої заяви документів, які надають право на відстрочку. Враховуючи, що іншим шляхом неможливо підтвердити факт самостійного виховання дітей заявником як батьком, оскільки законодавство не передбачає можливості встановлення даного факту в позасудовому порядку, він звернувся до суду із даною заявою.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явився. Направив на адресу суду заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, вимоги про встановлення факту підтримав в повному обсязі та просив задовольнити (а.с.43).
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, на адресу суду надіслала заяву, в якій зазначила, що факти, викладені в заяві не оспорює, проти задоволення заяви не заперечує та просить судовий розгляд провести без її участі (а.с.42).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення у справі при проведенні судового засідання на підставі вимог ст. 211, 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про захист прав дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
07 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 07 жовтня 2011 року, актовий запис № 1569 (а.с.23).
ІНФОРМАЦІЯ_5 в заявника та заінтересованої особи народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві 11 грудня 2015 року, актовий запис № 2640 (а.с.24).
ІНФОРМАЦІЯ_6 в заявника та заінтересованої особи народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, 24 січня 2018 року, актовий запис № 226 (а.с.25).
Шлюбні відносини між заявником та заінтересованою особою фактично припинені, вони проживають за різними адресами, ведуть окреме господарство, мають різні бюджети.
ОСОБА_1 проживає разом з дітьми: сином ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , та самостійно їх виховує, що підтверджується копією договору оренди від 28.06.2025 (а.с.30-32) й акта прийому-передачі будинку від 01.07.2025 (а.с.33), згідно з якими будинок наданий в оренду для проживання заявника та його дітей.
Заінтересована особа ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні сина ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 не бере, проживає за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 , що не заперечується останньою та додатково підтверджується копією паспорта громадянина України, у якому наявна відмітка про зареєстроване місце проживання (а.с.20-21) та витягом з реєстру територіальної громади № 2025/014723357 від 07.10.2025 (а.с.22). Мати участі у вихованні не бере та не турбується за здоров'я дітей, що підтверджується копіями довідок від сімейного лікаря, у якихнаявний підпис батька як законного представника дітей, що їх супроводжує (а.с.28,29), а також характеристиками дітей зі школи, у яких зазначено, що батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню сина та доньки, забезпечує всім необхідним для навчального процесу, підтримує зв'язок із класним керівником, цікавиться успіхами сина та доньки в навчанні (а.с. 26,27).
У заявника відсутні хронічні хвороби чи інші показання медичного характеру, які б вказували на неможливість виконання батьківських обов'язків, що підтверджується медичними довідками та висновком про стан здоров'я (а.с. 16,17,18,19).
ОСОБА_1 працює, а саме є директором Адвокатського об'єднання «Правовий офіс», що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10007410400955 від 09.06.2023 (а.с.10-14). Заявник має стабільний дохід та може забезпечувати матеріальні потреби свої та дітей у повному обсязі, що підтверджується копією виписки з банківського рахунку (а.с.15).
Заявнику необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою облаштування дітям безпечного середовища для життя та розвитку, мати можливість належним чином дбати про фізичний розвиток та стан здоров'я дітей, її виховання та навчання, що сприятиме якнайкращому забезпеченню прав дітей, а також для оформлення відстрочки відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Частиною 1 ст. 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Наведений у ст. 315 ЦПК України перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, не є вичерпним. Тому факт самостійного виховання та/або утримання дітей має бути встановлений судом оскільки законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.
Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Статтею 22 вказаного Закону визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком кожного військовозобов'язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.
У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.
У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Разом з тим, в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється [наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо].
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку повністю відповідає правовій меті законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений суддями Великої Палати Верховного Суду в окремій думці у доповнення до постанови Великої Палати від 11.09.2024, ухваленої у справі № 201/5972/22.
Також в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов'язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.
Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Такий правовий висновок наведений у постанові від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з урахуванням висновків викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2025, постановленій у цій же справі.
За таких обставин у даній справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження заявлений факт самостійного виховання та утримання заявником його малолітнього сина ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 , встановлення даного факту не породжує спору між батьками дітей і буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.
За таких обставин, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, слід задовольнити в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 211, 247, 258, 259, 263-265, 293, 315, 316, 318, 319, 351, 352, 354 ЦПК України суд,
Заяву ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), заінтересована особа: ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує дітей віком до 18 років, а саме свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З текстом рішення можливо ознайомитися за електронною адресою: https://reyestr.court.gov.ua.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: О.М. Коваленко