Справа №295/18075/25
2-з/295/78/25
24.12.2025 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м. Житомира Воробйова Т.А.,
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Українець Оксани Леонідівни про забезпечення позову
у цивільній справі за позовною заявою
ОСОБА_1 ,
від імені якого діє представник - адвокат Українець Оксана Леонідівна,
до ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба (управління) у справах дітей Житомирського міської ради,
про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком - ОСОБА_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовано тим, що 20.01.2025 рішенням Богунського районного суду міста Житомира у справі №295/16801/24 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 09.04.2025 у справі №295/17350/24 визначено місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання її батька - ОСОБА_1 . Згідно з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №448 від 02.04.2025, інтересам дітей відповідає визначення місця проживання дитини із батьком. За змістом висновку спеціалістами встановлено, що 20.01.2025 шлюб між батьками ОСОБА_3 розірвано. У висновку вказується, що після того, коли остання дізналась про плани батьків розірвати шлюб, її психоемоційний стан погіршився настільки, що дитина не могла перебувати з матір'ю в одній кімнаті, користуватись спільними з нею речами та предметами побуту. ОСОБА_1 був змушений переїхати з дочкою на постійне місце проживання до знайомих за адресою: АДРЕСА_1 . Додано, що за відповідним місцем проживання для дитини створено належні умови для виховання та розвитку дитини. Також, зауважено, що методистом з психологічної служби науково-методичного центру департаменту освіти міської ради після спілкування із дитиною зазначено, що в дитини дійсно спостерігається загострення психоемоційного стану, з матір'ю ОСОБА_2 спілкуватись остання категорично відмовляється. Водночас, згаданим висновком встановлено, що у матеріалах справи щодо розгляду питання визначення місця проживання ОСОБА_3 відсутні докази неналежного виконання ОСОБА_1 батьківських обов'язків чи аморальної поведінки, відомості щодо вад його здоров'я, неможливості утримувати дитину чи приділяти достатню увагу її вихованню, навчанню і духовному розвитку. З огляду на зазначене, орган опіки та піклування виснував, що вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Окрім того, згідно з довідкою Ліцею №12 міста Житомира ім. С.Ковальчука від 11.11.2024 №611 ОСОБА_3 з 02.09.2024 переведена на сімейну форму навчання за ініціативою батька, ОСОБА_1 , у зв'язку з тяжким психологічним станом доньки. З виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №123786724 від 17.09.2025 вбачається, що дочка позивача - ОСОБА_3 має серйозні психіатричні хвороби та стани, у зв'язку із чим періодично проходить стаціонарне лікування в спеціальних медичних закладах, а також перебуває на постійному лікуванні відповідними медичними препаратами та під спостереженням дитячого психіатра за місцем проживання для моніторингу психічного стану і з метою корегування підтримуючого лікування. Зокрема, у розділі «Сімейний анамнез» вказаної вище медичної виписки зазначено, що станом на день її оформлення ОСОБА_3 проживає з батьком. Крім того, відповідно до психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_3 від 19.09.2024, наданої Ліцеєм №12 міста Житомира ім. С.Ковальчука, емоційно близькою людиною для ОСОБА_4 є її батько; він займає значущу роль у житті дівчинки; будь-які питання та розмови, пов'язані з її матір'ю, викликають у дитини надмірну збудливість і негативні емоційні реакції. У характеристиці також вказано, що батько приділяє належну увагу вихованню й розвитку дитини, співпрацює з класним керівником, відвідує батьківські збори. При цьому, мати не цікавиться успіхами доньки, зв'язок з класним керівником не підтримує. Враховуючи вищевикладене, вбачається, що позивач самостійно виховує та утримує дитину - ОСОБА_3 , водночас, мати дівчинки ухиляється від її виховання. У позові зазначено, що встановлення факту самостійного виховання доньки позивачем зумовлене необхідністю захисту прав та інтересів дитини без потреби щоразу звертатися до її матері для отримання відповідної згоди, у тому числі, щодо переміщення, реєстрації місця проживання, на здійснення лікування, навчання, а також реалізації ОСОБА_1 , як одиноким батьком, передбачених соціальних цілей, інших прав і обов'язків, які можуть виникати з приводу самостійного виховання дитини, що буде забезпечувати якнайкращі інтереси ОСОБА_3 . Окрім того, встановлення факту самостійного виховання надасть позивачу можливість виконати вимоги ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. У вказаних нормативно-правових актах вказано однією з підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації: «коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду». Так, 07.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача було повідомлено про відмову йому в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протоколом №55 від 05.12.2024, у зв'язку із тим, що останнім не надано підтверджуючих документів, зокрема, рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини, що передбачено, у тому числі, додатком 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024. При цьому, згідно інформації з особистого кабінету ОСОБА_1 в електронному застосунку «Резерв+» активним є статус «Розшук». Отже, враховуючи вищевикладене, позивач вважає за необхідне звернутися до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Одночасно з позовом, представник позивача подала заяву про забезпечення позову, у якій просить заборонити службовим/посадовим особам Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби до військової частини (навчального центру) - до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заява обґрунтована тим, щовчинення дій щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації суттєво ускладнить ефективний захист його прав та інтересів, а найголовніше - існує загроза порушення прав дитини - ОСОБА_3 , яку самостійно виховує та утримує позивач та яка має вагомі особливості стану психологічного здоров'я, що зумовлюють необхідність перебування її з батьком.Враховуючи викладене, вбачається, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ТЦК мобілізувати позивача, може спричинити для позивача негативні наслідки, оскільки надання відстрочки особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд доходить наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечуєтьсязабороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS №005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно роз'яснень даних в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам.
При цьому єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі.
Представник позивача ОСОБА_5 не довела, що невжиття заходів забезпечення позову запропонованим способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Встановлення заборони службовим/посадовим особам Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби будь - яким чином не впливає на можливість чи неможливість виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.
Не наведені позивачем і доводи про існування обставин, які можуть бути підставою для забезпечення такого позову, зокрема, доводи про те, чому без забезпечення позову шляхом вжиття зазначених у заяві заходів буде неможливо виконати рішення у разі задоволення позову.
При вирішенні цієї заяви суд виходить з того, що правовий інститут забезпечення позову не може вирішувати усі правовідносини між сторонами або захищати усі без виключення права сторін від їх можливого порушення. Єдиною метою для забезпечення позову є не захист усіх прав і інтересів сторін, а виключно забезпечення можливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, за таких умов забезпечення позову застосовується у разі потенційного ризику неможливості виконання рішення суду, в незалежності від волі боржника.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заяви про забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку, що відсутня реальна загроза невиконання судового рішення у випадку прийняття його на користь позивача, тому заявлені вимоги про забезпечення позову задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Українець Оксани Леонідівни про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Т.А. Воробйова