Справа № 201/16266/25
Провадження № 1-кп/201/1425/2025
19 грудня 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042130001466 від 24.10.2025 року, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпропетровська, громадянки України, яка має середню освіту, не заміжня, утриманців не має, не працює, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачена ОСОБА_3
захисник ОСОБА_5
Прокурором подане письмове клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , яка проти його задоволення не заперечила.
Захисник ОСОБА_5 підтримав думку своєї підзахисної.
Суд, заслухавши учасників, дослідивши наявні матеріали, вважає, що ОСОБА_3 слід продовжити строк дії запобіжного заходу, виходячи із наступного.
24.10.2025 ОСОБА_3 в порядку п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України затримано.
Ухвалою слідчого судді Соборного районного суду м. Дніпра від 25.10.2025 ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, у зв'язку з наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні злочинів та ризиків, передбачених пунктами 1, 3 частини першою статті 177 КПК України.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.
Суд бере до уваги те, що ОСОБА_3 , є особою, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме: вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Інкриміноване ОСОБА_3 кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за вчинення якого, у разі визнання її винуватою, їй загрожує покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, тому, на думку суду, розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_3 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
У зв'язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».
Тому ризик переховуватися від суду є доведеним.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Маючи можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачена знає зміст наданих ними свідчень на стадії досудового розслідування, а тому може на них впливати з метою з метою викривлення змісту показань (відмови від показань) тощо.
Тому ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконний вплив на свідків є доведеним і продовжує існувати.
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м'яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного клопотання не зможе забезпечити належний розгляд кримінального провадження, а перебування ОСОБА_3 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження їй раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, ані обвинуваченою, ані її захисником будь-яких об'єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для застосування ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Тому, на думку суду, оскільки на цей час продовжують існувати вищевказані ризики, продовження обвинуваченій строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований ОСОБА_3 , продовжити в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.
Суд вважає, що застосований до ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, відповідає характеру та тяжкості інкримінованого діяння, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.
Розглядаючи питання щодо визначення ОСОБА_3 альтернативного запобіжного заходу, суд виходить із того, що частина 3 ст.176 КПК України зобов'язує суддю насамперед розглянути можливість застосування менш суворих заходів, аніж позбавлення волі, але враховує, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Тому на даній стадії кримінального провадження, з урахуванням обставин інкримінованого ОСОБА_3 злочину, суд вважає необхідним скористатися своїм правом не визначати розмір застави, оскільки перебування ОСОБА_3 під дією застави об'єктивно не зможе запобігти встановленим ризикам.
Таким чином клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 177,178, 183, 331 КПК України, суд -
Клопотання прокурора - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави - продовжити на 60 днів, тобто до 17 лютого 2026 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню з моменту її оголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_1