17 грудня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 672/91/25
Провадження № 22-ц/820/2399/25
№ 22-ц/820/2459/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П'єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.,
секретар судового засідання Демчук В.М.
за участю: представників учасників справи ОСОБА_1 , Іваницького А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 09 вересня 2025 року та ОСОБА_2 , яка подана її представником ОСОБА_4 , на ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2025 року про відмову в ухваленні додаткового рішення (суддя Шинкоренко С.В.).
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позову зазначала, що 14 серпня 2024 року близько 19:00 години ОСОБА_5 , рухаючись на транспортному засобі марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі сторони селища міського типу Закупне, Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області по автошляху Т2312, рухаючись по лівій смузі для руху, помітив як на зустріч в попутному напрямку рухається транспортний засіб марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Вказувала, що ОСОБА_5 , рухаючись із допустимою швидкістю 40 км/год, помітив як водій транспортного засобу марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_3 , виїжджаючи із заокруглення дороги, розпочав екстрене гальмування та виїхав на смугу для руху, по якій рухався транспортний засіб марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_5 .
Як наслідок, водій транспортного засобу марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 допустив зіткнення із транспортним засобом марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_5 , внаслідок чого транспортному засобу було завдано механічних ушкоджень.
На місці дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 та ОСОБА_3 дійшли згоди щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди та спільно склали відповідне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду - Європротокол від 14.08.2024. Згідно з зазначеним повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 14.08.2024 відповідач визнав, що дорожньо-транспортна пригода відбулась з його вини.
Позивачка є власником транспортного засобу FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а в момент дорожньо-транспортного пригоди 14.08.2024 вказаним транспортним засобом керував чоловік позивачки ОСОБА_5 .
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ТДВ «СК «ГАРДІАН» відповідно до полісу № ЕР-217894866. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у АТ «СК «КРАЇНА» відповідно до полісу № СА /0040373.
В подальшому, представником ТДВ «СК «ГАРДІАН» було проведено огляд транспортного засобу марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , за результатами якого складено протокол огляду транспортного засобу від 22.08.2024, у якому зазначено детальний перелік механічних пошкоджень, які отримав вищевказаний транспортний засіб.
Внаслідок повторного огляду транспортного засобу марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 складено протокол огляду від 03.09.2024.
Зазначала, що провела ремонт належного їй та пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 . Вартість такого ремонту становить 338570 грн.
Оскільки на місці дорожньо-транспортної пригоди було складено Повідомлення про ДТП, тому страхове відшкодування є додатково лімітованим, відповідно до постанови Правління НБУ від 30.05.2022 №108, такий ліміт становить 80000 грн.
Також відповідно до страхового полісу відповідача №ЕР-2178944866 франшиза становить 3200 грн.
Згідно зі страховим актом №G-38584-1 ТДВ «СК «ГАРДІАН» визначено суму страхового відшкодування позивачці у розмірі 76750 грн. Вказана сума була виплачена позивачці 11.10.2024, що є частковим відшкодуванням завданих збитків. Невідшкодованими залишилися 265020 грн (338 570, 00 - 76 750, 00 + 3 200, 00), які, на думку позивачки, повинні бути стягнуті з особи, винної в дорожньо-транспортній пригоді.
Враховуючи викладене вище, просила суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду в розмірі 265020 грн.
Рішенням Городоцького районного суду від 09.09.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду в сумі 231714 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1853,65 грн судового збору.
11.09.2025 ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подала заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з ОСОБА_3 понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Відповідач через свого представника ОСОБА_1 подав до суду заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення. Вказує, що позивачем не доведено поважності неподання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу перед ухваленням судового рішення у справі, просив у задоволенні заяви відмовити.
Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2025 року заяву про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому, посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вказує, що суд першої інстанції неправильно встановив загальні обставини справи на підставі тих доказів, що надані позивачем, та неналежно оцінив їх, а тому його висновки не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи, інші істотні обставини, які мають значення для справи позивачем не доведені, однак суд не звернув увагу на недостатність як аргументації позивача так і на доказову складову справи.
Звертає увагу суду на те, що зважаючи на рік випуску належного позивачці автомобіля та надані документи проведення ремонтних робіт цього автомобіля, визначений розмір вартості такого ремонту як і доцільність його проведення викликає у відповідача неспростовний сумнів, а тому було заявлено клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи автомобіля. Проте, суд першої інстанції залишив вказане клопотання без розгляду, що позбавило сторону відповідача надати суду докази, які мають відношення до справи.
Також апеляційна скарга містить заперечення щодо ухвал, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, а саме ухвал суду від 01.09.2025 та від 02.09.2025 щодо відмови в задоволенні заяви про відвід головуючого, оскільки, на думку скаржника, при їх постановленні судом допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції є законними, обґрунтованими та винесеними з дотриманням норм процесуального права у відповідності до обставин справи.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове додаткове рішення, яким вимогу позивачки про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн в суді першої інстанції задовольнити у повному обсязі.
Посилається на порушення судом норм процесуального права.
Вказує, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення без задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення від 25.09.2025, не зважив на той факт, що позивачка виконала всі вимоги, передбачені частиною 8 статті 141 ЦПК України, а положення статті 246 ЦПК України, в цьому випадку, не може бути застосовна як необхідність обов'язкового зазначення поважних причин неподання доказів до закінчення судових дебатів у справі.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що у позовній заяві по справі № 672/91/25 позивачка зробила відповідну заяву про намір подати докази витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, внаслідок чого, вважає, що позивачка, дотрималася всіх вимог, передбачених частиною 8 статті 141 ЦПК України.
Відзив на апеляційну скаргу на ухвалу суду до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Гаджук В.О. підтримав апеляційну скаргу, подану ОСОБА_3 , апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити без задоволення.
Представник позивачки - адвокат Іваницький А.М. в судовому засіданні просив подану ним апеляційну скаргу на ухвалу суду задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Сторони в судове засідання не з'явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів вважає, що апеляційна ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що 14.08.2024 близько 19.00 год ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_4 , на 4 км автодороги Т-2312 допустив зіткнення з транспортним засобом під керуванням ОСОБА_5 марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався у зустрічному напрямку, у результаті чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Дані обставини підтверджуються копією повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 14.08.2025 (європротокол) та фотознімками з місця пригоди (а.с. 13-26).
По факту даної ДТП учасниками на місці пригоди було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (євро протокол), у якому вони дійшли згоди щодо обставин події, а водій ОСОБА_3 визнав себе винним у ДТП.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_4 , на момент ДТП застрахована у ТДВ «СК «Гардіан», що підтверджено копією полісу ОСЦПВВТЗ. Відповідно до страхового полісу відповідача №ЕР- 217894866 франшиза становить 3200 грн (а.с. 54)
Власником транспортного засобу марки FORD KUGA, державний номерний знак. НОМЕР_1 є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_5 від 04.06.2024.
Згідно з протоколами огляду транспортного засобу - автомобіля FORD KUGA державний номерний знак НОМЕР_1 , від 22.08.2024 (первинний протокол) та від 03.09.2024 (додатковий протокол) представником страхової компанії «Гардіан» було проведено опис пошкоджень транспортного засобу (а.с. 27-29).
15.08.2024 законний користувач автомобіля FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_5 звернувся до ТДВ «СК «Гардіан» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.30).
Згідно з копією квитанції від 11.10.2024, ОСОБА_2 отримала від ТДВ «СК «Гардіан» страхову виплату в сумі 76750 грн у межах ліміту відшкодування та з врахуванням франшизи (а.с. 31).
Також на підтвердження факту виплати страхового відшкодування страховою компанією, на вимогу суду, було надано копію страхового акту та платіжну інструкцію (а.с.136-137).
ОСОБА_2 здійснила ремонт свого пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу марки FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується актом виконаних робіт ФОП ОСОБА_6 від 27.12.2024 та фіскальним чеком №3kXi8k7X_HO від 04.10.2024 на суму 49800 грн, фіскальним чеком №c_Ji_6cV3ws від 04.10.2024 на суму 48900 грн, фіскальним чеком BPPjSimqipU від 14.11.2024 на суму 47600 грн, фіскальним чеком №uC60BWG4RHg від 17.12.2024 на суму 45000 грн, фіскальним чеком №kXi_2aBwX08 від 20.12.2024 на суму 49700 грн, фіскальним чеком №SuX9odQhLac від 23.12.2024 на суму 43200 грн, фіскальним чеком №kac2yhYaBkg від 23.12.2024 на суму 46800 грн, фіскальним чеком №r_X6-vtTP08 від 27.12.2024 на суму 7570 грн, згідно з якими вартість такого ремонту становить 338570 грн.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за шкоду, не покриту страховою сумою, має бути покладена на особу, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом на час її спричинення. Розмір цієї шкоди визначено судом в межах заявлених позивачкою позовних вимог та з врахуванням витрат фактично понесених на ремонт автомобіля та вартості використаних деталей під час такого ремонту.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. А тому, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів понесення нею фактичних витрат на проведення відновлювального ремонту.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
За змістом частин першої та другої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить інші обов'язкові складові цивільно-правової відповідальності, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправність поведінки,в)причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. (ч. 1 ст. 1188 ЦК України)
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду Україниз розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»(далі Пленум) роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є виназазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач, як особа винна у вчинення ДТП, зобов'язаний відшкодувати позивачці різницю між розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Слід зауважити, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу, передбаченого ст. 12 ЦПК України. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини (в даному випадку в підтвердження своїх заперечень), то суд робить висновок про її недоведення.
Заперечуючи розмір заподіяної матеріальної шкоди, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування розміру заподіяних збитків.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявлялось клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, проте, таке клопотання було заявлено поза межами процесуальних строків та клопотання про поновлення процесуального строку не заявлялось. Як наслідок, ухвалою суду від 08.09.2025 клопотання залишено без розгляду.
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на викладене вище, правильним є висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про упередженість та заінтересованість судді Шинкаренка С.В. у розгляді справи є безпідставними та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, а судом першої інстанції у відповідності до норм процесуального законодавства розглянуто заявлений стороною відповідача відвід судді першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 , поданою її представником ОСОБА_4 , на ухвалу суду першої інстанції, слід зазначити.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не подано суду доказів понесення витрат на правничу допомогу до ухвалення судового рішення та не обґрунтовано поважності причин їх неподання у вказаний строк.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 3 ст. 259 ЦПК України, суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
На підставі ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частин п'ятої-шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Апеляційним судом встановлено, що у позові позивачкою зазначалось про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн, а також вказувалось про те, що докази понесення вказаних витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення по суті спору.
До заяви про ухвалення додаткового рішення представником позивачки було надано договір про надання правничої допомоги від 10 січня 2025 року, укладений між адвокатом Іваницьким А.М. та ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору, адвокат за дорученням клієнта, зобов'язується надавати правничу допомогу клієнту на умовах і в порядку визначених цим договором щодо представництва інтересів клієнта, а також надання останньому інших видів правничої допомоги, під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась 14.08.2024, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 4.1 визначено, що гонорар адвоката встановлюється на основі фіксованого розміру та становить 20000 грн. Вказаний розмір гонорару адвоката враховує час, який буде витрачений адвокатом на надання правничої допомоги згідно з цим договором. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Квитанцією до прибуткового касового ордера №10012025 від 10.01.2025 підтверджено прийняття від ОСОБА_2 20000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги від 10 січня 2025 року.
В свою чергу, відповідач/його представник клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами в суді першої інстанції не подавав, про їх не співмірність не заявляв, вважаючи, що підстави для відшкодування таких витрат взагалі відсутні.
Колегія суддів вважає, що витрати позивачки в розмірі 20000 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Разом з тим, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають понесені в суді першої інстанції витрати на правничу допомогу у розмірі 17486 грн (87,43%), пропорційно розміру задоволених судом першої інстанції вимог.
А тому, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про часткове задоволення заявлених вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 09 вересня 2025 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач І.В. П'єнта
Судді: А.П. Корніюк
О.І. Талалай