Постанова від 18.12.2025 по справі 450/1613/18

Справа № 450/1613/18 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/1589/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Хоцяновича О. В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Друга Львівська державна нотаріальна контора, орган опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсною заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності подружжя,

ВСТАНОВИВ:

у травні 2018 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом, який після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 підтримав ОСОБА_4 , залучений до участі у справі як її правонаступник, уточнивши позовні вимоги заявою від 07 жовтня 2020 року (а.с. 26-30 т. 2), в якій просив:

1) визнати недійсним правочин - заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину № 693 18 червня 2015 року, в частині відмови ОСОБА_6 від права власності на частку у спільному майні подружжя;

2) визнати недійсним договір про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, укладений між ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною та зареєстрований в реєстрі за № 1-568, в частині зміни розміру частки у спадщині та поділу спадщини - наступного майна: садового будинку АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, та гаража № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 ;

3) визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 20 червня 2015 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною на ім'я ОСОБА_7 та зареєстровані в реєстрі за:

№ 1-595 про право власності на гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 ;

№ 1-593 про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0, 0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області;

№ 1-591 про право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, у спадковій справі №73 за 2015 рік;

4) скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксани Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу):

індексний номер 22249229 від 20.06.2015 про реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-593, виданого 20 червня 2015 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною у спадковій справі № 73 за 2015 рік;

індексний номер 22247981 від 20.06.2015 про реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на садовий будинок АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-591, виданого 20.06.2015 державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною у спадковій справі №73 за 2015 рік;

індексний номер 22250633 від 20.06.2015 про реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про на спадщину № 1-595, виданого 20.06.2015 державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною у спадковій справі № 73 за 2015 рік;

5) визначити, що розмір частки померлого ОСОБА_8 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у праві спільної сумісної власності подружжя на:

садовий будинок АДРЕСА_1 , становить ;

земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0, 0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, становить ;

гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 , становить ;

6) визначити, що розмір частки ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності подружжя на:

садовий будинок АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, становить ;

земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0, 0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, становить ;

гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 , становить .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 07 вересня 1957 року ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкова справа після смерті ОСОБА_8 заведена Другою Львівською державною нотаріальною конторою.

Спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 , є: його дружина - ОСОБА_6 та двоє синів - ОСОБА_4 і ОСОБА_7 .

При спадкуванні майна 18 червня 2015 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 вчинено правочин, а саме, укладено договір про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, який посвідчено державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною та зареєстровано в реєстрі за № 1-568, а також кожним з них подано заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину на визначене договором майно.

Відповідно до цього договору, спадкове майно померлого ОСОБА_8 складалося з: 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 ; земельної ділянки, площею 0, 1877 га, що розташована в с. Містки на території Містківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області; земельної ділянки, площею 0,0400 га, та садового будинку АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області; гаража № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований по АДРЕСА_2 .

Внаслідок поділу між спадкоємцями вказаного майна, відповідно до умов договору від 18 червня 2015 року, ОСОБА_7 у спадкування передано в цілому земельну ділянку, площею 0,0400 га та садовий будинок АДРЕСА_1 , та гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований по АДРЕСА_2 .

Однак, позивач зазначає, що будівництво садового будинку АДРЕСА_1 та гаража здійснювалось ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_8 в період шлюбу спільними силами та засобами, а тому вказані об'єкти є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, відтак, частка ОСОБА_6 в цьому майні становила і не підлягала спадкуванню.

За позицією позивача, ОСОБА_6 при укладенні договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, будучи особою похилого віку та маючи тяжкі хронічні захворювання, вона була введена в оману з боку іншої сторони - сина ОСОБА_7 , внаслідок чого помилилася щодо обставин, які існували на момент вчинення правочину, і дані обставини мають істотне значення. Зокрема, має місце невідповідність між внутрішньою волею ОСОБА_6 , яка полягала у розподілі спадкового майна її померлого чоловіка, та її зовнішнім волевиявленням, яке через обман сина ОСОБА_7 та, як наслідок, помилкове сприйняття обставин правочину, виразилось у фактичному незаконному позбавленні ОСОБА_6 будь-яких прав на частину майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя, тобто волевиявлення ОСОБА_6 не відповідало її справжньому наміру, а зміст правочину суперечив закону, що є підставами для визнання такого правочину недійсним.

Також зазначалось, що всупереч вимогам закону, нотаріусом не видано ОСОБА_6 свідоцтво на половину спільного спадкового майна, натомість, цю частину майна незаконно включено до загального обсягу спадкового майна для спадкування усіма спадкоємцями.

При цьому, наголошувалось, що оскільки ОСОБА_6 належить частина садового будинку, то в силу вимог статті 120 ЗК України, їй належить відповідна частина земельної ділянки, на якій знаходиться цей будинок.

Відтак, позивач вважає, що ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , не мав права на спадкування садового будинку, земельної ділянки для садівництва та гаража в цілому, тому всі видані йому свідоцтва про право на спадщину за законом та проведена на їх підставі державна реєстрація права власності підлягають визнанню недійсними та скасуванню в частині цього майна.

Таким чином, позивачем оспорюється договір про зміну розміру частки у спадщині та поділ спадщини, укладений між ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та видані на його підставі свідоцтва про право на спадщину і скасування державної реєстрації такого майна лише за ОСОБА_7 та в частині майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_4 , просить його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що при спадкуванні майна 18 червня 2015 року ОСОБА_6 вчинено правочин - подано заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, згідно якої ОСОБА_6 вказала, що зміст статей 60, 63 СК України їй нотаріусом роз'яснено і на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя вона не претендує. Також, 18 червня 2015 року спадкоємцями ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір про зміну розміру частки у спадщині та поділ спадщини, згідно умов якого, садовий будинок та гараж в цілому були передані у спадкування ОСОБА_7 без врахування прав дружини спадкодавця - ОСОБА_6 на частку в такому майні.

Позивач підсумовує, що до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_8 увійшло майно, яке належало йому та його дружині ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, в повному обсязі без виокремлення частки дружини у спільному майні подружжя.

Наголошує, що ОСОБА_6 не вчиняла відмови від своєї частки у спільному майні подружжя, яка б підлягала державній реєстрації у встановленому законом порядку, і, всупереч вимогам частини першої статті 71 Закону України «Про нотаріат», їй не було видано свідоцтво про право на половину спільного спадкового майна, натомість, належну їй частку включено до загального обсягу спадкового майна, чим незаконно позбавлено її будь-яких прав на частину майна, яке перебувало у спільній сумісній власності.

Вказує, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки цим доводам позовної заяви.

На переконання позивача, суд не врахував положень статті 67 СК України, згідно з якою, право розпорядження часткою у майні, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, не передбачає такого виду розпорядження, як відмова від частки на користь інших осіб під час оформлення спадщини на іншу частку в спільному майні подружжя.

Позивач наголошує, що не має права в договорі про поділ спадкового майна відмовитись від своєї частки у спільному майні той із подружжя, який пережив, на користь інших спадкоємців, оскільки його частка не входить до складу спадкового майна.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що законним є спадкування ОСОБА_7 після смерті свого батька усього майна, яке включає частку майна, що належало ОСОБА_6 як його дружині, оскільки було набуте у шлюбі, відповідно належить до спільного майна подружжя, а не до особистого майна померлого ОСОБА_8 .

Вказує, що суд в оскаржуваному рішенні посилався лише на відсутність обману та помилки при вчиненні правочину ОСОБА_6 , в жодний спосіб не давши оцінки відповідності правочину вимогам закону.

Наголошує, що фактично у спадок ОСОБА_7 передано майно, яке в цілому померлому батькові не належало, а було спільно набуте з дружиною у шлюбі.

12 листопада 2024 року відповідач ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта.

Зокрема, вказує на суперечливість поведінки ОСОБА_6 та правонаступника ОСОБА_4 , яка суперечить добрій совісті, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці, а інший суб'єкт розумно покладався на них.

Наголошує, що ОСОБА_6 добровільно висловила як прямо (у заяві від 27 жовтня 2021 року), так і своєю подальшою поведінкою протягом двох років дала зрозуміти, що відмовляється від належних їй майнових прав.

За таких обставин, майнові права припинилися, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 11, 135). За життя ОСОБА_8 заповіту не складав. ОСОБА_8 пережила його дружина - ОСОБА_6 , з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 07 вересня 1957 до дня смерті (т. 1 а.с. 8, 10).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_8 заведена Другою Львівською державною нотаріальною конторою 17 лютого 2015 року за № 73/2015 (т. 1, а.с. 132-218).

Спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 є: його дружина - ОСОБА_6 та двоє їхніх синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які 17 лютого 2015 року подали спільну заяву про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 136).

Згідно цієї заяви усі спадкоємці прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 . На день його смерті залишилось таке спадкове майно:

1. 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_4 , виданого Львівською міською адміністрацією згідно з розпорядженням від 10 лютого 1994 року. Вказана квартира набута у власність спадкодавця ОСОБА_8 та членів його сім'ї: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в процесі приватизації житла (т. 1 а.с.146 (зворот));

2. Гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 і належав спадкодавцю на підставі довідки кооперативу індивідуальних гаражів «Аерофлот» м. Львова від 19 травня 1994 року за № 27 (т. 1 а.с. 160-162).

3. Садовий будинок АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_5 , виданого 15 березня 2004 року ( т. 1 а.с. 158).

4. Земельна ділянка, площею 0,1877 га, яка надана для будівництва житлового будинку, що розташована в с. Містки на території Містківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія ЛВ № 10422, виданого 10 квітня 1997 року (т. 1 а.с. 149);

5. Земельна ділянка, площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що розташована на території Пустомитівської міської ради, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія ІІІ-ЛВ № 050695, виданого 24 липня 1995 року (а.с. 153-154 т. 1).

Одночасно цією заявою спадкоємці повідомили, що договір про зміну форми власності між співвласниками квартири АДРЕСА_3 не укладався, а також дали свою згоду на визначення за померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 права власності на 1/3 ідеальну частину квартири АДРЕСА_3 .

На підставі спільної заяви спадкоємців від 18 червня 2015 року між ними у цей же день було укладено договір про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною, відповідно до якого переходить у власність спадкоємців наступне майно (т. 1 а.с. 199-200):

ОСОБА_6 - 2/25 часток у спадщині, що становить 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 , оцінка майна - 24 704 грн 67 коп.;

ОСОБА_4 - 47/100 часток у спадщині, що становить земельну ділянку, площею 0,1877 га, яка надана для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що розташована в с. Містки на території Містківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, оцінка майна - 150 649 грн 41 коп.;

ОСОБА_7 - 9/20 часток у спадщині, що становить: земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області; садовий будинок АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 , оцінка майна - 145 754 грн 00 коп.

За наслідками укладеного договору 18 червня 2015 року усі троє спадкоємців звернулись до нотаріуса, кожен із окремою заявою, про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_7 просив видати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_8 на:

- земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в селі Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області;

- садовий будинок АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області;

- гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_6 », що розташований на АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 197 зворот).

ОСОБА_4 просив видати свідоцтво про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_8 на:

- земельну ділянку, площею 0,1877 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована в с. Містки на території Містківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (т. 1 а.с. 198 зворот).

ОСОБА_6 просила видати свідоцтво про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_8 на:

- 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 (т. 1 а.с.198).

У цій же заяві вказано, що зміст статей 60, 63 СК України ОСОБА_6 нотаріусом роз'яснено, на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя вона не претендує, оскільки майно є особистою власністю спадкодавця.

Відповідно до вказаного договору від 18 червня 2015 року та поданих спадкоємцями заяв про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 197 зворот - 198 ), державним нотаріусом 18 червня 2015 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 201, 205, 209, 211, 214).

Так ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 201).

ОСОБА_7 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в селі Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області; садовий будинок АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області та гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_6 », що розташований на АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 197 зворот).

ОСОБА_4 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 0,1877 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована в с. Містки на території Містківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Таким чином, виходячи з логічної послідовності вчинених нотаріусом дій, судом апеляційної інстанції безспірно встановлено, що як до, так і під час укладення оспорюваного договору ОСОБА_6 не роз'яснювався зміст вимог сімейного законодавства щодо права на частку у спільному майні подружжя, остання не вчиняла відмови від своєї частки у спільному майні подружжя (садовому будиночку і гаражі), яка б підлягала державній реєстрації у встановленому законом порядку, і, відповідно, їй не було видано свідоцтво про право власності на половину спільного майна подружжя, натомість, належну їй частку включено до загального обсягу спадкового майна. А відтак, встановлено і те, що оспорюваним договором, поряд з долею спадкового майна, вирішено долю майна, яке до спадкової маси не відносилось, а було спільним сумісним майном подружжя.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 26).

З матеріалів спадкової справи № 9/2017, заведеної після смерті ОСОБА_7 12 листопада 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Колодій Ольгою Ярославівною (т. 2 а.с. 3-20), вбачається, що 17 листопада 2017 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_6 (мати спадкодавця), а 28 березня 2018 року звернулася ОСОБА_3 від імені малолітнього сина спадкодавця - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (т. 1 а.с. 230), спадкоємцем після її смерті є син - ОСОБА_4 , згідно із заповітом від 14 липня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Колодій Ольгою Ярославівною (т. 1 а.с. 63, 64, 226-230, 235-236).

Відповідно до заповіту, померла ОСОБА_6 на випадок смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було із чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, в тому числі належні їй на праві приватної власності 2/3 частки квартири АДРЕСА_3 , заповідає своєму сину ОСОБА_4 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Частиною першою та другою статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

У відповідності до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно зі положеннями статті 16 Закону України «Про власність» (чинного на момент набуття частини майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду (частина перша статті 42 ЗК України, в редакції 1990 року).

Положеннями статті 30 цього Кодексу було передбачено загальне правило про перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду.

Частиною третьою статті 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Виходячи з положень статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Режим спільної сумісної власності подружжя означає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у статтях 63, 65 СК України.

Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (частина третя статті 1267 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Касаційний суд вже неодноразово наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (стаття 230 ЦК України).

Касаційний суд вже зауважував, що тільки сторона правочину, яка його вчинила під впливом обману і може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності обману та оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2025 року в справі № 148/2386/16-ц (провадження № 61-11812св23)).

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину (див. постанови Верховного Суду від 05 березня 2018 року в справі № 644/10675/15-ц (провадження № 61-846св17) та від 30 травня 2024 року в справі № 369/12714/19 (провадження № 61-584св23)).

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо) (див. постанову Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 357/12578/15-ц (провадження № 61-5167св18)).

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі №3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

Касаційний суд вже вказував, що: обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину чи іншого суб'єкта (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей і т.п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.); при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину (чи іншої особи), яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що особа, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин (див. постанову Верховного Суду від 22 вересня 2025 року в справі № 547/995/23 (провадження № 61-16234св24)).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що:

- під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

- під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

- помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

- поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як зазначено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, серед іншого, вчиняють такі нотаріальні дії як видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) на підставі спільної заяви або в разі смерті одного з подружжя.

Відповідно до статті 71 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 ) у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Порядок) при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з'ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 глави 11 розділу II Порядку у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Положеннями підпунктів 1.2., 1.3. пункту 1 глави 11 розділу II Порядку передбачено, що у повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя (колишнього подружжя), на частку якого другий із подружжя (колишній з подружжя), що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз'яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя (колишнього з подружжя), що залишився живим. Повідомлення надсилається засобами поштового зв'язку, а спадкоємці, які прибули до приватного нотаріуса, державної нотаріальної контори, повідомляються нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя (колишнього з подружжя), що залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями.

Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. При цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) вказано, що:

«93. Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

94. У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

95. Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

96. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

97. У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі №296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

98. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається в касаційному порядку, ОСОБА_1 посилався на неврахування його прав при видачі оскаржуваних свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті його матері ОСОБА_5 , з якою він постійно проживав на час відкриття спадщини, у зв'язку з чим заявляв вимогу як про визнання виданих свідоцтв недійсними, так і про внесення змін до них.

99. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та «визнання свідоцтва про право на спадщину» є різними.

100. Недійсність свідоцтва обумовлена певними «вадами», які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

101. Підстави внесення змін до свідоцтва не пов'язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду.

102. У ЦК України не визначено підстав внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. До них, зокрема, можливо віднести: прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України); прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (частини третя та четверта статті 1268 ЦК України), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов'язкової частки у спадщині (стаття 1241 ЦК України); зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (наприклад, частина перша статті 1241 ЦК України).

103. Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати; виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.

104. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), з яким погоджується Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду та не вбачає правових підстав для відступу від нього.

105. При вирішенні спору про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину суд визначає частки кожного із спадкоємців. На підставі рішення суду нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1300 ЦК України)».

У пункті 3 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009 року, зазначено, що одержання частки у спільному майні є правом того із подружжя, хто є живим. Той із подружжя, хто є живим, має право подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Не має права відмовитись від своєї частки у спільному майні той із подружжя, який пережив, на користь інших спадкоємців, оскільки його частка не входить до складу спадкового майна.

Виходячи з системного аналізу вказаних вище правових норм, можна дійти висновку, що після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на те майно, яке належало спадкодавцю особисто, натомість частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини, на таку частку нотаріусом видається свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні згідно вимог статті 71 Закону України «Про нотаріат».

У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №130/2319/17-ц (провадження № 61-17641св19) викладено такі правові висновки:

«Статтями 34, 71 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об'єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.

Після смерті одно із подружжя, відкривається спадщини тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

У разі, якщо майно, яке зареєстроване за спадкодавцем, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, той з подружжя, хто є живим, може подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Неподання такої заяви не змінює правового режиму майна, яке входить до складу спадщини.

Відповідно, заява одного із подружжя, хто є живим, про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця, підтверджує правовий статус майна померлого, як його особистого майна».

У постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №758/5329/15 (провадження № 61-18376св18) вказано, що «порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України. Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину. Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з'являться інші спадкоємці. У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією. За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. Якщо документи підтверджують право власності спадкоємців на нерухоме майно, відомості про зміни повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в установленому законом порядку».

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року в справі № 6-814цс15, постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17 (провадження № 61-35533св18).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Після смерті чоловіка ОСОБА_8 його дружині ОСОБА_6 не було видано свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні, набутому за час шлюбу, а навпаки - включено вказану частку ОСОБА_6 до складу спадкового майна ОСОБА_8 , яке було розподілено між спадкоємцями, в тому числі: садового будинку АДРЕСА_1 , та гаражу № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних АДРЕСА_2 .

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 18 червня 2015 року вчинила заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, у якій зазначила, що на день смерті чоловіка ОСОБА_8 залишилось спадкове майно: 1/3 (одна третя) частини квартири АДРЕСА_3 . У вказаній заяві ОСОБА_6 просить видати на вищевказане майно свідоцтво про право на спадщину за законом та зазначає, що зміст статей 60, 63 Сімейного кодексу України їй роз'яснено, на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя вона не претендує, оскільки це майно є особистою власністю спадкодавця.

При цьому ОСОБА_6 не вчиняла будь-яких заяв щодо відмови від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності в інших об'єктах (майні), які були успадковані після смерті чоловіка ОСОБА_8 , зокрема, садового будинку АДРЕСА_1 , та гаражу № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 .

За змістом статті 347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24) викладено такий висновок щодо застосування норм права:

«Проявом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є те, що якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності, право на частку в спільній власності), добровільно висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від належного їй майнового права, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб'єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

У випадку, якщо особа добровільно відмовилася від видачі свідоцтва про права на частку в праві спільної сумісної власності, а у подальшому змінила своє рішення та звертається із заявою про видачу такого свідоцтва та про оспорення свідоцтва про право на спадщину, в яке включено таке майно, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити суб'єктивне право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права».

Однак, як зазначено вище, матеріали спадкової справи не містять заяв як про відмову від права власності ОСОБА_6 від частки у спільному майні подружжя, так і відмову у видачі їй свідоцтва про право власності на цю частку в такому майні: садовий будинок та гараж, які є предметом спору у даній справі.

При цьому колегія суддів звертає увагу і на те, що після смерті ОСОБА_8 між його дружиною на дітьми укладався договір про зміну розміру частки у спадщині та поділ спадщини, в той час як спірне майно, яке було предметом цього договору, не було спадковим, а було часткою в спільному майні подружжя.

Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку про невідповідність укладеного договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, а також виданих на його підставі свідоцтв про право на спадщину вимогам статті 71 Закону України «Про нотаріат», статей 368, 1226 ЦК України, статті 60 СК України в частині спадкування спірних об'єктів - садового будинку АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, а також гаражу № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_6 », що розташований на АДРЕСА_2 та відповідно про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсними договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, а також свідоцтв про право на спадщину в частині спадкування спірних об'єктів.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 522/6679/13-ц (провадження № 61-1246св18).

Що стосується визнання недійсними договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, а також виданого на його підставі свідоцтва про право на спадщину на земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в селі Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області та на якій споруджено садовий будинок, який є спільною власністю подружжя, то суд враховує загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку та споруд), закріплений у статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, та зазначає про те, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває у власність особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 760/21748/19 (провадження № 61-7813св23).

З огляду на викладене, договір про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, а також видане на його підставі свідоцтво про право на спадщину на ідеальну частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в селі Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, підлягає визнанню недійсним.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 402/1173/17-ц (провадження № 61-22183св18) частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив іншого, не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси.

Подібні висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 27 січня 2021 року в справі № 324/899/16-ц (провадження № 61-5053св19) та від 14 вересня 2023 року в справі № 753/6323/20 (провадження № 61-13289св22).

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року в справі № 200/7924/16-ц (провадження № 61-17965св20) висловлена аналогічна позиція про те, що потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об'єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об'єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що мати позивача за життя не скористалась своїм правом на виділення частки у спільному майні подружжя, не звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, що свідчить про визнання нею належності майна особисто спадкодавцю, є помилковими, оскільки звернення до нотаріуса із відповідною заявою про видачу свідоцтва є правом, а не обов'язком другого з подружжя. Неподання такої заяви не позбавляє другого із подружжя його права власності на частку у спільному майні подружжя».

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року в справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18), від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18), від 28 квітня 2021 року в справі № 173/2287/17, від 11 вересня 2024 року в справі № 363/2488/22 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Окрім цього, такою підставою також може бути визнання недійсним в судовому порядку договору про зміну розміру часток у спадщині та про її поділ.

Враховуючи, що спірний будинок та гараж належав колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності, оспорювані договір та свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_7 на весь будинок та весь гараж, порушують право позивачки ОСОБА_6 на частку у спільному майні, а тому підлягають визнанню недійсними в частині.

Що стосується вимоги про визнання недійсним правочину - заяви ОСОБА_6 про видачу свідоцтва про право на спадщину № 693 від 18 червня 2015 року, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки стосується об'єкта нерухомого майна, що є особистою власністю померлого, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 , а тому при вчиненні даної заяви права ОСОБА_6 як дружини померлого, не порушуються.

При цьому слід врахувати, що заява про видачу свідоцтва про право на спадщину:

- подавалася після укладення договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини;

- такий передує, як написанню цієї заяви, так і видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки надає можливість визначити коло спадкоємців, які прийняли спадщину, та виявити обсяг спадкового майна, а також погодити розподіл такого майна;

- проте право власності на майно оформляється свідоцтвом про право на спадщину, яке видається нотаріусом з урахуванням домовленостей сторін про розподіл спадкового майна.

Зазначене спростовує пояснення відповідача про відмову ОСОБА_6 від частки у спільному майні подружжя саме цією заявою. Ця заява дійсно містить положення щодо роз'яснення прав про спільне сумісне майно подружжя та особисте майно спадкодавця, однак лише щодо майна якого така заява стосується (1/3 частка в квартирі), і жодним чином, не щодо майна, доля якого вже вирішена оспорюваним договором, який передував її написанню, і за яким таке майно відійшло до інших спадкоємців, які подали окремі заяви про видачу свідоцтва про право на спадкування саме цього майна.

Щодо позовних вимог про визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлими, то у задоволенні позову в цій частині належить відмовити, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про право таких осіб, які не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20).

Щодо позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора, прийнятих за результатами видачі свідоцтв про право на спадщину, у контексті обставин даної справи, на думку колегії суддів, такі також не підлягають задоволенню з підстав обрання неефективного способу захисту, адже у разі визнання недійсним договору та свідоцтв про право на спадщину, порушене право позивача вже є відновленим, та є підставою для державного реєстратора провести відповідні реєстраційні дії по внесенню змін до реєстру.

Щодо застосування судом до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 листопада 2024 року в справі №532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24), то такі, з огляду на відсутність у спадковій справі заяв ОСОБА_6 про відмову від частки у спільному майні подружжя - садовому будинку та гаражі, або заяв про те, що вона не претендує на частку у вказаних об'єктах нерухомого майна, не є тотожними до обставин справи та правовідносин сторін у даній справі. При цьому, колегія суддів враховує, що у цій справі здійснено відступ від висновку, викладеного у згаданій вище постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 130/2319/17-ц (провадження № 61-17641св19) лише щодо застосування статті 347 ЦК України у подібних правовідносинах, а не від висновку щодо застосування статей 34, 71 Закону України «Про нотаріат», який є застосовним в даній справі.

При цьому колегією суддів враховується, що умови оскаржуваного договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини не містять положень про роз'яснення сторонам договору права на подання заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке є предметом договору та було віднесено до складу спадкового майна в цілому.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскарженому рішенні суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то таке необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, а саме,

визнати недійсним договір про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною та зареєстрований в реєстрі за № 1-568 в частині розміру частки у спадщині та поділу спадщини - наступного майна:

- ідеальної частини садового будинку АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області;

- ідеальної частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області;

- ідеальної частини гаража № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_6 », що розташований на АДРЕСА_2 ; та

відповідно, визнати недійсними і скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на підставі цього договору 20 червня 2015 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною на ім'я ОСОБА_7 та зареєстровані в реєстрі за:

- № 1-595 про право власності на ідеальну частину гаражу № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на вул. Любінській, 196 у м. Львові;

- № 1-593 про право власності на ідеальну частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області;

- № 1-591 про право власності на ідеальну частину садового будинку АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, у спадковій справі №73 за 2015 рік,

відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів, виходячи з обставин даної справи, враховуючи предмет позову, а також час звернення з таким до суду, з огляду на приписи ЦК України про позовну давність, вважає, що така не пропущена, тому підстав для задоволення такої заяви, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 березня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , треті особи: Друга Львівська державна нотаріальна контора, орган опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсною заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності подружжя, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про зміну розміру частки у спадщині та поділу спадщини, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною та зареєстрований в реєстрі за № 1-568, а саме, визнати недійсним в частині розміру частки у спадщині та поділу спадщини - наступного майна:

- ідеальної частини садового будинку АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області,

- ідеальної частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0, 0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області,

- ідеальної частини гаража № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_6 », що розташований на АДРЕСА_2 .

Визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 20 червня 2015 року державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Щебивовк Оксаною Олексіївною на ім'я ОСОБА_7 та зареєстровані в реєстрі за:

№ 1-595 про право власності на ідеальну частину гаражу № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 в спілці співвласників індивідуальних гаражів «Аерофлот», що розташований на АДРЕСА_2 ;

№ 1-593 про право власності на ідеальну частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0, 0400 га, яка надана для ведення садівництва, що знаходиться в садівничому товаристві «Вікторія» в с. Наварія на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області;

№ 1-591 про право власності на ідеальну частину садового будинку АДРЕСА_1 на території Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області, у спадковій справі № 73 за 2015 рік.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 23 грудня 2025 року.

Відповідно до частини третьої статті 381 ЦПК України постанова оформлена суддею Копняк С.М.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич