Дата документу 10.12.2025 Справа № 330/1920/13
Єдиний унікальний № 330/1920/13 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/855/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України
10 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою прокурора Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні подання Мелітопольського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області щодо застосування Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» відносно ОСОБА_8 , -
Вироком Якимівського районного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року ОСОБА_8 був засуджений за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, з покладанням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
23 квітня 2014 року до Якимівського районного суду Запорізької області скеровано подання про розгляд питання про скасування іспитового строку та направлення засудженого ОСОБА_8 для відбування призначеного покарання, яке на теперішній час не розглянуто, оскільки ОСОБА_8 перебуває у розшуку.
8 квітня 2025 року до суду першої інстанції надійшло подання Мелітопольського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області щодо застосування Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» відносно засудженого ОСОБА_8 .
Подання обґрунтовано тим, що 9 серпня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-ІХ від 18 липня 2024 року, яким декриміналізовано викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто скасовано кримінальну відповідальність за вчинення таких діянь, якщо вартість викраденого майна складає менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вироком Якимівського районного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року ОСОБА_8 засуджений за вчинення 18 червня 2013 року кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, і на момент його вчинення вартість майна, на яке посягав ОСОБА_8 становила 160 гривень, тобто менше 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд першої інстанції встановив, що матеріали подання не містять відомостей про те, чи виконав засуджений ОСОБА_8 покладені на нього обов'язки, чи не вчинив він нові злочини під час іспитового строку, чи не звертався орган пробації з клопотання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням у зв'язку із закінченням іспитового строку або з поданням про скасування такого звільнення.
Враховуючи, що вказані обставини мають значення для встановлення обставин того, чи звільнявся засуджений ОСОБА_8 від призначеного покарання за ст. 75 КК України, чи не закінчились строки виконання вироку суду, та відповідно чи має засуджений непогашену судимість взагалі за вказаним вироком суду, чи розповсюджується на засудженого прийнятий Закон №3886-IX з урахуванням вимог ст. 5 КК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що подання є передчасним та задоволенню не підлягає.
В апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що вартість майна, на яке посягнув ОСОБА_8 , була набагато меншою 2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тому з урахуванням положень ст. 5 КК України, суд першої інстанції в порядку п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України повинен був прийняти рішення про задоволення подання.
Крім того, строк давності виконання вироку на теперішній час не сплив, оскільки його перебіг зупинено у зв'язку з ухиленням засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання.
Просить ухвалу скасувати та ухвалити нову, якою подання Мелітопольського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області задовольнити.
До судового засідання апеляційного суду засуджений ОСОБА_8 не з'явився, поважні причини неявки апеляційному суду не повідомив, із заявою про відкладення розгляду апеляційної скарги на адресу апеляційного суду не звернувся, у зв'язку із чим, враховуючи приписи ч. 4 ст. 405 КПК України, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу без доповнень, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Перевіряючи вирок суду в межах апеляційної скарги прокурора про необхідність задоволення подання Мелітопольського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області щодо застосування Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою ст. 539 КПК України, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.
9 серпня 2024 року набув чинності Закон України № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП («Дрібне викрадення чужого майна»).
Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зазначене, аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Згідно з ч. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 1 січня звітного податкового року.
Зі змісту вироку Якимівського районного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_8 вчинив 18 червня 2013 року.
Станом на 1 січня 2013 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1147 грн., а 50 відсотків від його розміру становили 573 грн. 50 коп.
Таким чином, з огляду на зміст положень Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становив 1147 грн. (573,5 х 2 = 1147).
Як убачається з наявної в матеріалах провадження копії вироку, ОСОБА_8 вчинив незакінчений замах на крадіжку на загальну суму 160 гривень.
Положеннями ч. 1 ст. 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 6 ст. 3 КК України).
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зазначені норми Основного Закону України також знайшли своє відображення і в ч. 1 ст. 5 КК України, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Ураховуючи те, що вартість майна становила 160 гривень, тобто ця сума була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України настає кримінальна відповідальність, а саме 1147 гривень, то колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_8 не можуть кваліфікуватись за ст. 185 КК України, що свідчить про те, що караність такого діяння усунена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 КК України особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора та вважає, що ухвала Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2025 року підлягає скасуванню, а подання Мелітопольського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області щодо застосування Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» - задоволенню.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні подання Мелітопольського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області щодо застосування Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» відносно ОСОБА_8 , скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою подання Мелітопольського РС № 1 філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області щодо застосування Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» відносно ОСОБА_8 , задовольнити.
Звільнити ОСОБА_8 від покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, призначеного йому за вироком Якимівського районного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4