Єдиний унікальний номер 599/1555/25
Номер провадження 2/599/716/2025
"17" грудня 2025 р. Зборівський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Чорної В.Г. за участю секретаря судового засідання Грицай О. П., представника позивача адвоката Підкови Інни Романівни, відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Зборові в режимі відеоконференц зв'язку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
виклад позицій позивача та відповідача: позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до розписки від 01 липня 2023 року ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2000 тисячі доларів США та зобов'язання повернути до 01 січня 2024 року, проте позичальник поштів не повернув. Позивач по справі неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернення коштів. Не отримавши відповіді, він звернувся до Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області 07 грудня 2024 року з приводу порушення його прав та інтересів. Факт звернення підтверджується талоном-повідомлення єдиного обліку № 42694. В подальшому за результатами розгляду звернення та проведення перевірки позивач ОСОБА_2 отримав відповідь ГУНП в Тернопільській області Тернопільського РУ поліції відділення поліції №2 (м.Зборів) та пояснення відповідача ОСОБА_1 , відповідно до якого він підтверджує факт позики у розмірі 2000 дол. США. Також з метою врегулювання спору позивачем надіслано відповідачу претензію від 13 грудня 2024 року. Просить стягнути з відповідача в користь позивача борг за договором позики в розмірі 2000 (дві тисячі) доларів США, згідно розписки від 01 липня 2023 року та витрати на правову допомогу 8000 грн (вісім тисяч гривень).
Позиція сторін та їх представників в судовому засіданні. Судовий розгляд.
Представник позивача в суді позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та надав пояснення, відповідно до обставин, якими їх обґрунтовував. Просив суд задоволити позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 за договором позики в сумі 2000 доларів США та стягнути судові витрати.
Відповідач ОСОБА_1 в суді визнав позовні вимоги та пояснив, що брав гроші у позивача не як позику, а як фінансову допомогу.
Заяви, клопотання учасників справи та інші процесуальні дії у справі.
30 вересня 2025 року ухвалою судді Зборівського районного суду Тернопільської області відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою судді Зборівського районного суду Тернопільської області від 16.10.2025 задоволено клопотання представника позивача про її участь в судовому засіданні 22.10.2025 режимі відеоконференції.
Ухвалою судді Зборівського районного суду Тернопільської області від 06.11.2025 задоволено клопотання представника позивача про її участь в судовому засіданні 13.11.2025 режимі відеоконференції.
Ухвалою судді Зборівського районного суду Тернопільської області від 15.12.2025 задоволено клопотання представника позивача про її участь в судовому засіданні 17.12.2025 режимі відеоконференції.
Досліджені докази.
Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити, з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.
01 липня 2023 року відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2000 доларів США та зобов'язався повернути до 01 січня, згідно розписки (а.с.18), проте коштів не повернув.
Позивач по справі неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернення коштів. Не отримавши відповіді він звернувся до Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області 07.12.2024 з приводу порушення його прав та інтересів. Факт звернення підтверджується талоном-повідомлення єдиного обліку № 42694.
В подальшому за результатами розгляду звернення та проведення перевірки позивач ОСОБА_2 отримав відповідь ГУНП в Тернопільській області Тернопільського РУ поліції відділення поліції №2 (м.Зборів) та згідно долученого пояснення відповідача ОСОБА_1 , яким він підтверджує факт отримання грошових коштів 2000 дол США.
13 грудня 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся із претензією до відповідача ОСОБА_1 з проханням повернути гроші і попередженням, що буде змушений звернутися до суду про примусове стягнення боргу з покладенням на нього всіх судових витрат, надіславши на адресу проживання відповідача. /а.с.19/. Згідно з описом вкладення, претензія на адресу проживання відповідача скерована рекомендованим листом /а.с.20/.
Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Верховний Суд у справі 750/2316/19 від 14.07.2021 зазначив, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року по цивільній справі №6-2789цс16 та у постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі №6-63цс13 висловив правову позицію, у якій зазначив, що, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. В контексті даної правової норми обов'язковими реквізитами боргового документу є власноручний підпис позичальника, його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.
В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 викладена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року, справа № 6-24ц12.
Суд звертає увагу, що нормами права не передбачено, що поясненнями сторони та показами свідка може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики (висновок Верховного Суду України у постанові від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17 (провадження № 61-33033св18)).
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини або добровільності їх визнання.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
В судовому засіданні, на підставі досліджених розписки про отримання коштів відповідачем за договором позики, складених між сторонами встановлено факт отримання відповідачем ОСОБА_1 від позивача ОСОБА_2 грошової суми в сумі 2000 доларів США.
Таким чином, підписана ОСОБА_1 розписка підтверджує факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2000 дол США, так і факт неповернення вказаних грошових коштів, оскільки оригінали розписки зберігаються у позивача.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Верховний Суду справі 750/2316/19від 14.07.2021 зазначив, що факт отримання коштів у борг за договором позики підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором.
Суд вважає, що зміст договору та розписки підтверджують, що між сторонами виникли відносини з договору позики.
З наведеного вище вбачається, що між сторонами існують боргові зобов'язання на суму 2000 доларів США, які ОСОБА_1 не повернув ОСОБА_2 .
Законодавець як одну із засад (принципів) цивільного судочинства визначає змагальність сторін, що зумовлює обов'язок суду, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.
Отже, суд зобов'язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Однак в судовому засіданні, жодними належними та допустимими доказами не підтверджено, що між сторонами виникли інші правовідносини, із змісту наданих договору та розписки вбачається, що між сторонами виникли правовідносини саме із договору позики.
Верховний Суд при розгляді цивільної справи № 388/1354/17-ц (провадження №61-45859св18) зазначив, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду України, які викладені у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.
Суд вважає, що в даному випадку наявність оригіналу боргової розписки у позивача, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане, оскільки згідно долучених представником позивача розписки про отримання коштів на суму 2000 доларів США свідчить про факт невиконання ОСОБА_1 взятих на себе боргових зобов'язань.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Положеннями ст. 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача адвокатом Підкова Інною Романівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №568 від 15 червня 2012 року надано ордер серія ВО №1108857 від 11 липня 2025 року, квитанцію №568/7 про надання правничої допомоги щодо написання позовної заяви та представництва інтересів в суді на суму 8000.00 грн.
Враховуючи викладене, з огляду на задоволення позовних вимог, заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідачем щодо розміру наданих послуг та складним його матеріальним становищем (часто хворіє, пенсіонер), оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, перевіривши їх необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правничої допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи суть спору та причини виникнення такого, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог представника позивача щодо надання правничої допомоги.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в сумі 2000.00 грн., що є співмірними з предметом спору та складністю справи.
У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити та стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , заборгованість за договором позики в розмірі 2000 (дві тисячі) доларів США та судові витрати.
Судові витрати.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп.
Оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211.20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики в розмірі 2000 (дві тисячі) доларів США та витрати на правничу допомогу 2000.00 грн (дві тисячі гривень).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , судовий збір в дохід держави в розмірі 1211.20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в загальному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Повний текст рішення складено 23 грудня 2025 року.
Суддя Зборівського
районного суду В.Г. Чорна