Справа № 466/9702/25
Провадження № 2-а/466/222/25
17 грудня 2025року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Свірідової В.В.
при секретарі Солиган М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративні правопорушення,-
встановив:
адвокат Куспись Євгеній Адамович, який представляє інтереси позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції України у Львівській області (в подальшому здійснено заміну первісного відповідача на належного - Департаменту патрульної поліції) в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ББА № 134010 від 30.09.2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої частиною другою статті 122 КУПАП, частиною другою статті 126 КУпАП та закрити провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30 вересня 2025 року на ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №134010. Відповідно до зазначеної постанови, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.
В оскаржуваній постанові вказано, що 30.09.2025 року у м. Львів на вул. Шевченка 358, водій керуючи транспортним засобом Audi A6 з державним номерним знаком НОМЕР_1 , перед поворотом ліворуч не ввімкнув покажчика повороту у відповідному напрямку, а також керував транспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив норми п.п. 9.2.б та п.п.2.1 а ПДР України.
Важаємо незаконною, оскільки зазначене у постанові порушення не вчинялось, ОСОБА_1 не перебував за кермом та не керував транспортним засобом марки Audi A6, д.н.з. НОМЕР_1 , а сам автомобіль перебував на стоянці на вул. Шевченка 358 у м. Львові. Більше того, доказів вчинення позивачем порушення працівником поліції не надано.
З наведених підстав просить позов задоволити повністю.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 21.10.2025р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 28.11.2025р. замінено первісного відповідача - Головне управління Національної поліції у Львівській області належним відповідачем у справі на - Департамент патрульної поліції (місто Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646).
15.12.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що позивач, керуючи транспортним засобом AUDI A6 номерний знак НОМЕР_1 , перед поворотом праворуч не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку, чим порушив п.9.2.«б» Правил дорожнього руху. Вчинене Позивачем порушення ПДР України стало підставою для зупинки транспортного засобу під його керуванням, що відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію».
Поліцейський представився, пояснив правопорушнику причину зупинки та висунув законну вимогу пред'явити документи, визначені п. 2.1 ПДР України, а саме: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; чинний страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Однак, права керування транспорним засобом Позивач не мав, оскільки останній немає посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.«а» ПДР України.
Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 9.2 «б» та п. 2.1 «а» ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП та ч. 2 ст. ст. 126 КУпАП було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо водія. Після чого водію було роз'яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського).
Що твердження представника позивача, викладені в позовній заяві є необґрунтованими, не доведеними, а лише такими, що спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності правопорушником.
В судове засіданні позивач та його представник адвокат Куспись Є.А. не з'явились, однак від представника надійшла зава про розгляд справи без їх участі, заявлені позовні вимоги підтримали.
Представник Департаменту патрульної поліції за довіреністю Кутковська Л.В. в судове засідання не з"явилась, у відзиві на позов просила розглянути справу у відсутності представника відповідача.
У відповідності до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законами України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-ХІІ), Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 січня 2020 року № 13 (далі- Інструкція №13).
Судом встановлено, що 30 вересня 2025 року о 17 год. 03 хв. у м.Львові по вул. Шевченка, 358 Позивач, керуючи транспортним засобом AUDI A6 номерний знак НОМЕР_1 , перед поворотом праворуч не ввімкнув покажчик повороту відповідного напрямку, чим порушив п.9.2.«б» ПДР України, а також керував транспорним засобом, будучи особою, яка не має права керувати транспортними засобами, чим порушив п. 2.1.«а» ПДР України.
Вчинене Позивачем порушення ПДР України стало підставою для зупинки транспортного засобу під його керуванням, що відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію».
В результаті, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП та ч. 2 ст. 126 КУпАП та на підставі ч.2 ст.36 КУпАП застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн, про що складено відповідну постанову серії ББА №134010.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк(п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Як визначено ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені, зокрема частинами першою, другою і третьою ст. 122 цього кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію).
Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 121-3, - уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Таким чином, з урахуванням вище приведених норм права вбачається, що відповідач як працівник підрозділу Національної поліції, що забезпечує безпеку дорожнього руху, уповноважений зупиняти транспортний засіб, складати протокол та виносити постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
В постанові, серед іншого, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок уповноваженої на складання постанови особи про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 2.3 «б» ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно із п.9.2 "б" ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Згідно з п.1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту правил 1.10 ПДР України, терміни що наведені у цих правилах, мають таке значення, а саме: маневрування (маневр) - початок руху, перестроювання транспортного засобу в русі з однієї смуги на іншу, поворот праворуч чи ліворуч, розворот, з'їзд з проїзної частини, рух заднім ходом.
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушенняправил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
За п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).
Пункт 2.4 «а» ПДР України зазначає, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 правил дорожнього руху: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII.
А саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 127/19283/17.
Верховний Суд наголошує, що право органів Національної поліції перевіряти наявність документів, визначених п.2.1 ПДР України кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Позивач керував транспорним засобом AUDI A6 номерний знак НОМЕР_1 , будучи особою, яка не має права керувати транспортними засобами.
Так, постановою Яворівського районного суду Львівської області від 26.08.2024 у справі №944/7131/23 ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та позбавлений права керування транспортними засобами на строк один рік. Постановою Львівського апеляційного суду від 30.12.2024 рішення Яворівського районного суду Львівської області від 26.08.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП , залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Шишки О.М - без задоволення.
Долучений до відзиву витяг з ІПНП підтверджує, що ОСОБА_1 було позбавлено права керування транспортними засобами з 06.09.2024 по 06.09.2025.
На момент вчинення правопорушення (30.09.2025) ОСОБА_1 не отримав посвідчення водія відповідної категорії після закінчення строку позбавлення цього права, про що свідчить чинний статус позбавлення «Діє» у витягу з ІПНП.
Наведене вище підтверджує, що позивач керував транспорним засобом, будучи особою, яка не має права керувати транспортними засобами.
Згідно з ч.2 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до пункту 4 Розділу І Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП та ч.2 ст.126 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з її правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, долучених до відзиву відеозаписів, факт порушення, позивачем ОСОБА_1 вимог п.9.2. «б» ПДР України, а саме не подання сигналу світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, та п.2.1.«а» ПДР України, а саме відсутність посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Позивачем не надано суду належних, достатніх та достовірних доказів, які б спростували факти викладені в оскаржуваній постанові та факт наявності в його діях складу правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Згідно з частиною першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на те, що судом не встановлено належних доказів, що спростовують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є правомірною та підстави для її скасування відсутні, а притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення в межах санкції ч. 2 ст. 122, ч.2 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн відповідає вимогами чинного законодавства.
Відповідно до вимог пункту 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що підстав для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_2 немає, а постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5380212 від 03.08.2025 винесена у відповідності до вимог чинного законодавства.
Оскільки з задоволенні позову відмовлено, а при подачі позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то такі слід віднести за рахунок держави.
22.12.2025р. судом постановлено ухвалу про виправлення описки в короткому тексті судового рішення від 17.12.2025р , яка є невід'ємною частиною судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,5,9,76,77,90,139,205,229, 241-246, 250, 255, 272, 286, 293,295 КАС України, суд,-
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративні правопорушення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).У разі проголошення у судовому засіданні скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення суд повідомляє, коли буде складено повне судове рішення.
Повне рішення складено 22.12.2025 року.
Суддя В. В. Свірідова