Справа № 461/8170/25
пр.№ 2/464/3212/25
24 грудня 2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова у складі судді Шашуріної Г.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу № 461/8170/25 за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач, через підсистему «Електронний суд», звернувся до Галицького районного суду м.Львова з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 09 серпня 2021 року у розмірі 51 637,50 грн, станом на 06 жовтня.2025 року, покликаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 08 жовтня 2025 року дану справу направлено за підсудністю до Сихівського районного суду м.Львова.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 жовтня 2025 року таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.
Ухвалою судді від 03 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді від 10 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України відзив на позовну заяву.
Відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження у справі 20 листопада 2025 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Позовну заяву з додатками відповідачу було направлено позивачем, про що долучено відповідне підтвердження, як це передбачено ст.ст.43, 177 ЦПК України.
Відповідач відзив на позов не подав, жодних заяв/клопотань ним не заявлено.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12,81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
Як регламентовано п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк (ст.ст.526, 530 ЦК України). За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виходячи з положень, ч.1 ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу ст.ст.1046-1057-1 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.1069 ЦК України).
У ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.
Статтею 13 Закону «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").
Між сторонами 09 серпня 2021 року укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання у відповідності до ст.207 ЦК України відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ А-БАНК та заяви щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком. Відповідачу надана кредитна картка та встановлено кредитний ліміт.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 висловлено правову позицію, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Судом установлено, що позивачем умови укладеного договору виконано, проте відповідач, користуючись кредитною карткою (здійснював різні перекази та платежі, поповнював свою картку), умови договору належним чином не виконував, про що свідчить виписка по кредитному рахунку, станом на 06 жовтня 2025 року. Дана виписка у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.п.61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, є первинним документом бухгалтерського обліку та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Підписані відповідачем заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, виписка з особового рахунку відповідача з урахуванням довідки позивача про видачу кредитних карток та встановлення/зміну кредитного ліміту у сукупності та взаємозв'язку є достатніми для висновку очевидності здійснення операцій саме відповідачем.
Ураховуючи наведене, згідно з розрахунком позивача, відповідач має заборгованість у розмірі 44 767,92 грн за кредитом. Відповідачем наведений розрахунок не заперечено та не спростовано, власного не проведено, а тому такий береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем. За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Розглядаючи вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 6 869,58 грн суд дійшов наступного.
Позивач обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилався на Тарифи банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку, розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору. Окрім цього, позивач звертає увагу, що всі основні умови кредитування доведені відповідачеві, про що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка".
Витягом з Тарифів банку та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ "Акцент-Банк", розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі "Умови та правила", що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у Акцент Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та у зазначеному розмірі та порядку нарахування, що додані банком до позовної заяви.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин положення ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови і правила надання банківських послуг самостійно розміщуються позивачем на сайті, неодноразово змінювалися і неможливо перевірити редакцію таких на час укладення наведеного вище кредитного договору.
Указане узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Що ж стосується покликання позивача у позовній заяві про те, що всі основні умови кредитування доведені відповідачеві, про що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка", то судом установлено наступне.
Доданий до позовної заяви Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» судом не приймається як належний та допустимий доказ погодження сторонами умов договору.
Так, підписана відповідачем Анкета-заява не містить положень про те, що Паспорт споживчого кредиту є складовою частиною договору про надання банківських послуг.
У ч.2 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений, зокрема, у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, на яку покликається позивач.
Оскільки, за положеннями ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому суд не приймає надані позивачем Тарифи банку і Умови та правила надання банківських послуг у А-Банку, Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» як підставу нарахування та стягнення процентів та штрафу в згаданому розмірі.
Однак, ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, та обов'язковості договору для сторін, доводи позивача щодо стягнення суми боргу у розмірі 44 767,92 грн з відповідача є підставними та позов в цій частині підлягає задоволенню. У частині позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках, непідтверджених позивачем достатніми доказами слід відмовити.
Суд акцентує увагу, що відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, а тому справа вирішується за наявними матеріалами. Водночас неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягару доказування. Принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19). Інший висновок суду не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме 2 100,14 грн судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 141, 247, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 09 серпня 2021 року в розмірі 44 767,92 грн, станом на 06 жовтня 2025 року, а також 2 100,14 грн судового збору.
Відмовити у задоволенні решти вимог позову.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК», код ЄДРПОУ 14360080, м. Дніпро, вул. Батумська, 11
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Повне рішення суду складено 24 грудня 2025 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Галина ШАШУРІНА