Справа №463/5292/25
Провадження №2/463/1698/25
16 грудня 2025 року м. Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Білоуса Ю.Б.,
за участю секретаря с/з Козак О.В.,
представника позивача Сибаля О.Б.
представника третьої особи Поповича Я.Д.
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м.Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Сибаля Олега Богдановича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи: Львівська міська рада про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -
Короткий зміст позовним вимог
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивує тим, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане житло неприватизоване та перебуває у комунальній власності. Крім позивача, за вказаною адресою зареєстровані також його покійна баба - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , та її колишній чоловік відповідач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сьогодні позивач мешкає у вказаній квартирі сам, сплачує квартирну плату та за комунальні послуги: водопостачання, газ, теплову енергію тощо, тобто фактично виступає наймачем згаданого житла. Відповідач, ОСОБА_2 , не проживає у згаданому житлі з 1991 року, його місцезнаходження невідоме, зв'язку із ним немає.
Позивач має намір приватизувати згадану квартиру, однак не може цього зробити без згоди відповідача, місцезнаходження якого невідоме. За таких обставин, позивач на підставі положень статтей 71,72 ЖК України звернувся до суду із зазначеним позовом про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, який просить задовольнити.
Рух справи
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2025 року головуючим суддею у даній цивільній справі визначено суддю Білоуса Ю.Б.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 червня 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року закрито підготовче провадження по справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Позиції учасників по справі
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позові, та просив такі задовольнити.
Відповідач у судове засідання з розгляду даної справи не з'явився, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом надсилання судової повістки за останнім відомим місцем реєстрації та шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-порталі Судової влади України. У зв'язку із неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст.280 ЦПК України.
Представник третьої особи ЛМР в судовому засіданні у вирішенні позову поклався на розсуд суду.
Приведені до присяги та допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили факт непроживання відповідача ОСОБА_2 в житлі за адресою: АДРЕСА_1 , з 1990-х років.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Фактичні обставини справи
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Відомостями з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 192409 від 15.05.2025 р. (а.с.5).
Вказане житло неприватизоване та перебуває у комунальній власності.
Крім позивача, за вказаною адресою зареєстровані також - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 19.10.2024 р. серії НОМЕР_1 (а.с.6), та відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розпорядженням Личаківської районної адміністрації від 30.04.2009 р. № 308 (а.с.7) позивачу ОСОБА_1 (на той час малолітньому) надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, встановлено над ним опіку, призначено ОСОБА_3 його опікуном, зобов'язано останню здійснювати контроль за збереженням права користування малолітнім ОСОБА_1 житлом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 03.07.2012 р. (а.с.8) позбавлено батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визначено ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання попереднє: АДРЕСА_1 .
З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач мешкає у вказаній квартирі сам, сплачує квартирну плату та за комунальні послуги: водопостачання, газ, теплову енергію тощо, тобто фактично виступає наймачем згаданого житла. Натомість відповідач ОСОБА_2 не проживає у згаданому житлі з 1991 року, його місцезнаходження невідоме, зв'язку із ним немає.
Згідно відповідей з Галицького РВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області від 16.09.2003 р., 29.09.2008 р., 06.11.2015 р. (а.с.11,12) адресованих ОСОБА_3 , вбачається, що встановити місцезнаходження ОСОБА_2 так і не вдалося.
Відповідно до Акта ЛКП «№504» від 17.03.2016 р. (а.с.13) встановлено, що ОСОБА_2 , 1949 р.н., не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Актом ЛКП «Господар» від 27.05.2025 р. (а.с.14) також встановлено факт непроживання ОСОБА_2 , 1949 р.н., за адресою: АДРЕСА_1 .
Між сторонами виник спір щодо визнання відповідача таким, що втратив право на користування житлом на підставі положень ст.71,72 ЖК України.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).
У статті 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) зазначено, що:
«системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що:
«аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зазначено: «вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв'язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: «у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім'ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що розглядається, судом встановлено, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначив, що він є наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстрований у квартирі відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає в спірній квартирі з 1990-х років, не бере участі в утриманні квартири, а тому позивач вважає неповажною причину тривалого непроживання відповідача у квартирі. У зв'язку із цим просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування спірною кватирою.
З представлених суду письмових документів та наданих свідками в судовому засіданні показань суд вважає обгрунтовано доведеним факт непроживання відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , понад 6 місяців без поважних причин
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо стягнення судових витрат
Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що за звернення до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат суд виходить з наступного.
Так як позов задоволено в повному обсязі, то з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 1 211,20 грн. грн. судового збору.
Керуючись статтями 10,12,13,76-80,259,263,264,273, 280-282,354,355 ЦПК України, статтями 71,72 ЖК України, суд,-
Позов адвоката Сибаля Олега Богдановича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи: Львівська міська рада про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , Паспорт (ID-картка) № НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_6 );
Відповідач: ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 );
Третя особа: Львівська міська рада (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, Код ЄДРПОУ: 04055896).
Суддя Юрій БІЛОУС