Провадження № 22-ц/803/10792/25 Справа № 185/7488/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
23 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок ушкодження здоров'я,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування позову позивач зазначає, що працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав як виробничу травму, так і професійне захворювання.
Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання у розмірі 245 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 100 000 грн., а також стягнуто з позивача на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, зменшивши його до 65 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, судового збору на користь держави до 650 грн.
Відповідач не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Зазначає, що позивач зобов'язаний подати до суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх позовних вимог. Самого згадування про фізичні та моральні страждання в позовній заяві недостатньо. Обґрунтування позивача щодо фізичних та моральних страждань зводиться до двох абзаців, доводи в яких не підкріплені належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що змушений був пройти курс лікування, проте в якому закладі та коли проходив такий курс не зазначає. Відсутні в матеріалах справи також і будь-які направлення лікарів на лікування, рецептів для отримання ліків тощо. У позовній заяві позивач зазначає, що позбавлений нормальних життєвих зав'язків та прикладає додаткових зусиль для організації свого життя, проте позивач не конкретизує в чому це виражено. Отже, з наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
Приховування фактичного стану здоров'я унеможливлювало проведення відновлювального лікування на початкових етапах, і як наслідок здебільше призводить до значної втрати працівником працездатності, аж до інвалідизуючих форм професійної патології саме з вини позивача та медичного закладу.
Відповідач організовував заходи, направлені на своєчасне виявлення та розвитку професійних ризиків пов'язаних зі станом здоров'я позивача та вживав відповідних заходів. Дізнавшись за результатами амбулаторних звернень про погіршення стану здоров'я, позивач також мав можливість припинити трудовий договір, однак продовжував працювати, зауважень щодо умов праці від позивача не надходило. Добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, що позивач своїми свідомими діями та бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров'ю.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Зауважує, що позивач, обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, зазначає у позові, що з моменту отримання хронічного захворювання він постійно відчуває фізичні страждання та біль, які обґрунтовані важкістю самопочуття і особливостями лікування. При цьому на підтвердження зазначених тверджень в порядку ст. 81 ЦПК України позивач не надав жодного доказу. Також, позивачем не надано обґрунтування/розрахунку щодо розміру моральної шкоди та залишаються невідомими мотиви та обґрунтування суду щодо розміру стягнутої за оскаржуваним рішенням суду суми.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити рішення суду першої інстанції без змін та апеляційну скаргу - без задоволення.
Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров'я і отримання ним професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов'язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди, представник позивача зазначає, що розмір моральної шкоди ОСОБА_1 визначив, виходячи зі своїх душевних страждань і саме такий визначений ним розмір відшкодування зможе покрити той негативний вплив, якого він зазнав на свій стан у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.
Заперечує щодо стягнення суми моральної шкоди з урахуванням утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та представником відповідача.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 13.10.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.
Відповідно до акту по формі П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 09.12.2016 року хронічні професійні захворювання виникли за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів, механізмів, засобів індивідуального захисту.
Таким чином, комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було встановлено, що внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», ОСОБА_1 втратив своє здоров'я та працездатність і набув професійні захворювання.
Згідно довідки МСЕК від 11.01.2017 року ОСОБА_1 первинно встановлено третю групу інвалідності, а також 50% втрати професійної працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями. Ушкодженням здоров'я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України.
Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
Статтею 173-1 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 09.12.2016 року, професійне захворювання виникло у позивача внаслідок неефективної роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, у результаті фізичного перевантаження в умовах пилу та шуму.
Згідно з висновком МСЕК від 11.01.2017 року позивачу первинно встановлено 50 % втрати працездатності за професійними захворюваннями.
Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав.
Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров'я позивача під час виконання трудових обов'язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв'язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів.
Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров'я тощо.
Посилання на те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди спростовується встановленими обставинами.
Доводи про те, що відсутня вина відповідача в спричинені моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оспорюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, представник відповідача просив зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди, таким чином він погоджується з тим, що позивачеві спричинена моральна шкода відповідачем і повинна відшкодовуватися.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності в 50%. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань та їх тривалість, зокрема ступінь втрати працездатності, інтенсивність, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи. Підстав для зменшення розміру, визначеного судом першої інстанції не вбачається.
Щодо посилання апеляційної скарги про стягнення на користь позивача моральної шкоди з утриманням податків та інших обов'язкових платежів колегія суддів зазначає, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, судом не встановлюється. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24).
За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни судового рішення немає.
Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 245 000 грн., що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2025 року.
Судді: