Провадження № 11-сс/803/2282/25 Справа № 203/8607/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді -доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора
в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного
в режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника
ОСОБА_7 , діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м.Дніпра від 25 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025042110002695, щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Проспіхіно,
Краснодарського району, Російська Федерація,
зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою:
АДРЕСА_2 ,
військовослужбовця, раніше судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Дніпра від 25 листопада 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції ОСОБА_9 та застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» строком на 60 (шістдесят) днів у межах строку досудового розслідування, тобто з 23.11.2025 року до 21.01.2026 року включно, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України. Слідчий суддя погодився з позицією сторони обвинувачення, що застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів буде недостатньою мірою, оскільки це не буде слугувати забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також не зможе запобігти ризикам, встановленим під час досудового слідства, що передбачені пунктами 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки підозрюваний є військовослужбовцем та не має міцних соціальних зв'язків; вплив на свідків та потерпілу, оскільки підозрюваний розуміє, що повідомлення про підозру базується на показаннях потерпілої та свідків; можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, враховуючи, що підозрюваний є військовослужбовцем, раніше судимий, наявність яких була доведена слідчим та прокурором у судовому засіданні.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги захисник посилається на те, що ухвала слідчого судді є неповною та необґрунтованою, оскільки слідчим не доведено наявність ризиків, зазначених у клопотанні, та не надано доказів, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення, з метою уникнення відповідальності за вчинене буде переховуватися від органів досудового розслідування або суду, може впливати на потерпілу і свідків в даному кримінальному провадженні, може вчинити нове кримінальне правопорушення. Вважає, що підозрюваному цілком можливо було б застосувати цілодобовий домашній арешт, не порушуючи норми КПК України. Зазначає, що під час допиту та під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_8 пояснював, що павербанк належить йому, він його придбав у м. Ужгороді, потерпілій ударів він не наносив.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та підозрюваного, які просили задовольнити вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника підозрюваного та просив ухвалу суду залишити без зміни, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Судове рішення стосовно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст. 370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді встановлено, що в провадженні СВ Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження №12025042110002695 від 23.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
24.11.2025 року підозрюваному ОСОБА_8 було повідомлено про підозру в межах кримінального провадження №12025042110002695 від 23.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
З наданих матеріалів вбачається, що обґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності.
В межах даного кримінального провадження слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 .
Як слідує з наданих матеріалів, слідчим суддею належним чином і в повній мірі досліджені у сукупності наявні докази у провадженні, долучені до клопотання, які є достатньо вагомими на підтвердження обґрунтованості підозри й дають достатньо вагомі підстави зробити об'єктивний висновок про можливу причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_8 в обсязі, достатньому для застосування у відношенні нього запобіжного заходу, з яким колегія суддів погоджується.
При цьому враховується, що, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Також необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Слідчий суддя у відповідності до вимог ст.178 КПК України належним чином врахував тяжкість та обставини вчиненого злочину, а також дійшов правильного висновку про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний може: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; впливати на свідків та потерпілу, оскільки підозрюваний розуміє, що повідомлення про підозру базується на показаннях потерпілої та свідків; можливість вчиненні іншого кримінального правопорушення, враховуючи, що підозрюваний є військовослужбовцем, раніше судимий.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В розумінні практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування підозрюваного від органу досудового розслідування, прокуратури та суду, колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 (семи) до 10 (десяти) років,то існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Є правильними також висновки слідчого судді щодо наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки підозрюваний розуміє, що повідомлення про підозру базується на показаннях потерпілої та свідків, тому матиме змогу незаконно на них впливати з метою уникнення відповідальності або пом'якшення покарання.
При встановленні наявності вказаного ризику апеляційний суд враховує встановлений КПК України порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Надаючи оцінку ризику, передбаченому п.5 ч.1 ст.177 КПК України, апеляційний суд погоджується з доводами слідчого судді суду першої інстанції щодо можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи, що підозрюваний є військовослужбовцем, раніше судимий, не має міцних соціальних зв'язків, підозрюється у вчиненні злочину із застосуванням насильства, в умовах воєнного стану.
При цьому, зазначені ризики об'єктивно збільшуються з урахуванням введення в Україні військового стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду провадження дійшов висновку, що слідчим суддею правильно встановлено, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України, і тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Доводи захисника про недоведеність існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання слідчим та прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують тримання під вартою ОСОБА_8 , та встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, стороною захисту не наведено.
Доводи апеляційної скарги захисника, що підозрюваний не визнає вину, оскільки не вчиняв інкримінованого йому злочину, в суді першої інстанції пояснював, що павербанк належить йому, він його придбав у м. Ужгороді, потерпілій ударів він не наносив, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки наведене питання є предметом розгляду виключно суду першої інстанції, та не є предметом розгляду справи даної категорії, а саме щодо застосування запобіжного заходу.
Апеляційний суд до ухвалення рішення суду першої інстанції по суті, позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам у кримінальному провадженні, в тому числі на предмет їх допустимості, достатності та переконливості, а також робити висновки щодо доведеності чи недоведеності винуватості особи, повноти досудового розслідування, правильності кваліфікації дій підозрюваного, тощо.
Відомостей щодо протипоказань для перебування підозрюваного в умовах слідчого ізолятора підозрюваним та його захисником не було надано, як під час розгляду клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Приймаючи рішення про обрання підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу підозрюваного, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд вважає необхідним ухвалу слідчого судді залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника підозрюваного - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого суддіЦентрального районного суду м.Дніпра від 25 листопада 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4