23.12.2025
Провадження № 1-кп/337/92/2025
ЄУН №337/1703/24
23 грудня 2025 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України,
встановив:
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, посилаючись на те, що ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились і не відпали.
Обвинувачений ОСОБА_7 не погоджується з клопотанням прокурора, вважає його надуманим і не підтвердженим жодними фактами, а ризики є домислами і припущеннями. Також вказав, що він не винуватий, пішов на співпрацю з окупантами під фізичним і моральним примусом. Просить визначити помірний розмір застави або застосувати домашній арешт.
Захисник ОСОБА_5 узгодивши позицію з підзахисним, не згоден з клопотанням прокурора, просить у клопотанні відмовити так як ризики які наведені у клопотанні не доведені. Просить застосувати запобіжний захід у вигляді застави.
Прокурор заперечував проти клопотання сторони захисту, наполягав на задоволенні свого клопотання без визначення розміру застави.
Вислухавши позицію учасників, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.3,8 Конституції України, ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ст. 176, 177, 183, ч.1 ст.194 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання ризикам, передбаченим п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім того, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Дане кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, тому на цій стадії провадження суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Також суд враховує, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності, наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами «поза розумним сумнівом».
Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченого вчинити інше кримінальне правопорушення; переховуватися від суду.
При продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Вирішуючи питання щодо продовження дії запобіжного заходу, суд виходить із того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі до 15 років. Тяжкість ймовірного покарання, у випадку визнання обвинуваченого винуватим, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою.
Слід зазначити, що дійсно сама по собі тяжкість можливого покарання не є вирішальною при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак, на переконання суду, цей факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого, може слугувати підставою для переховування від суду.
Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшився, оскільки обвинувачений офіційних законних джерел доходу не має, ураховуючи обставини інкримінованого та його роль в інкримінованому кримінальному правопорушенні, маючи відповідні зв'язки на тимчасово окупованій території України з представниками окупаційної влади, може вчинити дії, спрямовані на підрив основ національної безпеки України, що в сукупності свідчить про високу вірогідність вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
Посилання прокурора у клопотанні на наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконний вплив на свідків, суд сприймає критично і відхиляє, так як в ході судового розгляду справі допитані всі заявлені свідки обвинувачення, та обставин, які б вказували на реальність та високий ступень ймовірності вчинення обвинуваченим таких дій, за умови допиту судом свідків обвинувачення, прокурором не наведено та судом не встановлено.
Обставин, які є перешкодою для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, не встановлено.
Суд не має підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на інший, більш м'який, крім тримання під вартою, оскільки інші заходи в достатній мірі не забезпечать запобігання ризиків, та виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Крім того відповідно до положень ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених у тому числі, статтями 109-114-2, КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Також слід зауважити, що у відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначає розмір застави, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжкого злочину.
З огляду на доволі високий ступінь ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України які продовжують існувати, застосування застави у даному випадку не зможе забезпечити ефективного уникнення встановлених ризиків, у зв'язку з чим застава не може бути застосована.
З метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого у ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі, дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, який свідчить про високу ступінь суспільної небезпечності, суд вважає за доцільне продовжити ОСОБА_8 раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Керуючись ст. 176, 177, 183, 331, 369-372, 392 КПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт та визначення розміру застави.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, до 20 лютого 2026 року включно.
Копію ухвали направити Державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор» - для виконання, прокурору та обвинуваченому - для відома.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1