Справа № 700/227/25
Провадження № 2/700/162/25
12 грудня 2025 року Лисянський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Бесараб Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Мельніченко Н.І.,
представника позивача - адвоката Хоріщенка А.В.,
представника відповідача - Ландар Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Лисянка цивільну справу №700/227/25, провадження №2/700/162/25 за позовом ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Хоріщенка А.В. звернулася до Лисянського районного суду Черкаської області із позовом до Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання права власності на спадкове майно, у якому просить визнати за позивачем право власності на спадкове майно за заповітом, а саме пенсію, яка належала її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не була нею одержана за життя.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Красний Луч Луганської області померла мати позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, видане Лисянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та рішенням Лисянського районного суду Черкаської області, справа №700/374/24 від 24.04.2024 року. Після цього, позивач 09.05.2024 року звернулася із заявою про прийняття спадщини до Першої Черкаської державної нотаріальної контори, в порядку заміщення Звенигородської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом. 28.09.2024 року, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, що у позивача відсутня довідка про місце реєстрації та склад сім'ї померлого на день її смерті, тому нотаріус позбавлений можливості встановити осіб, які могли прийняти спадщину шляхом сумісного проживання з померлою особою та у зв'язку з цим перевірити коло спадкоємців. Так, 02.08.2011 року, був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_2 , уродженки с. Шестеринці, Лисянського району, Черкаської області. У відповідності до змісту заповіту, спадкодавець розділила своє майно наступним чином та між наступними спадкоємцями: належну їй на праві особистої власності частку житлового будинку з належною часткою земельної ділянки номер АДРЕСА_1 , вона заповіла на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а все інше майно де б воно не було і з чого б воно не складалося на день її смерті, заповіла на ім'я позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також, як стало відомо позивачу, у спадкодавця наявні грошові кошти, що накопичені у Пенсійному фонді у розмірі, що на часі сторонам невідомі. Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області у справі № 700/764/24 від 08.01.2025 року було задоволено позовній вимоги позивача та визнано за нею право власності за заповітом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах с. Шестеринці Звенигородського району Черкаської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія ЧР № 008044 від 13.12.2004 року. Про наявність грошових коштів стало відомо уже після розгляду справи Лисянським районним судом. 09.10.2024 року, під час вжиття заходів для збору інформації щодо обсягу спадкового майна, представником позивача було подано адвокатський запит до Звенигородської державної нотаріальної контори, з метою отримання копії спадкової справи, однак, станом на 04.03.2025 року відповідь на запит не надійшла, встановити обсяг грошових коштів не є можливим, що і стало причиною звернення з позовом до суду.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 07.03.2025 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Відповідачем Головним управлінням ПФУ в Донецькій області 30.10.2025 року було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач посилається на те, що відповідно до ст. 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Отже, нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців. бюджетних та інших джерел є Закон № 1058.
Статтею 1227 ЦК України передбачено право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві. Відповідно до вищезазначеної статті Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсій, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.
Відповідно до статті 52 Закону № 1058 сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зазначають, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,) перебувала на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 01.08.2014 як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію в разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону № 1058. Виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам проводиться відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. З метою обліку внутрішньо переміщених осіб органи соціального захисту населення ведуть Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Міністерство соціальної політики України, до якої вноситься така інформація (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»). Згідно пункту 5 частини 1 статті 49 Закону № 1058, виплата пенсії припиняється у випадках передбачених законом.
З 01.04.2016 нарахування пенсії ОСОБА_2 припинено у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (пункт 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1). ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України за поновленням пенсії на контрольованій українською владою території не зверталась, інформація щодо проходження фізичної ідентифікації пенсіонера в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України відсутня. Пенсійна справа ОСОБА_2 знята з обліку у зв'язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_6 . Нарахування пенсії за життя ОСОБА_2 за період з 01.04.2016 по 31.03.2024 не проводилось. З огляду на вищевикладене, вважають, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними, не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 11.11.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити.
Відповідач - представник Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, у судове засідання не з'явився та не повідомив про причини неявки, хоча повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 264 ЦПК України).
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані сторонами докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приймаючи рішення у справі, виходить з наступного.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Визнання права згідно статті 16 ЦК України є способом захисту цивільних прав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Красний Луч Луганської області (на тимчасово окупованій території України) померла мати позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується медичним свідоцтвом про смерть серії 43 № 242000221 від 20.03.2024 року та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20 березня 2024 року, виданого Краснолуцьким міським відділом запису актів громадянського стану Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянка України, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Красний Луч, так званої, Луганської Народної Республіки, про що 20 березня 2024 року зроблено запис №170249940001300368006.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області справа №700/374/24 від 24.04.2024 року встановлено факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_7 в місті Красний Луч Луганської області, Україна.
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданогоЛисянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) серії НОМЕР_3 , актовий запис №80, в м. Красний Луч Луганської області ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Родинні зв'язки позивачки з її матір'ю підтверджуються копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_4 від 21.10.1953, актовий запис №1312 та копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_5 , щодо підтвердження дошлюбного прізвища заявника, 2 серпня 1975 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу від 02.08.1975 зроблено актовий запис № 619 відділом ЗАГСу Ворошиловської області. Після реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 » змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Як вбачається з копії спадкової справи, 09.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Першої черкаської державної нотаріальної контори, в порядку заміщення Звенигородської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом. 28.09.2024 року, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з тим, у позивача відсутня довідка про місце реєстрації та склад сім'ї померлого на день її смерті, тому нотаріус позбавлений можливості встановити осіб, які могли прийняти спадщину шляхом сумісного проживання з померлою особою та у зв'язку з цим перевірити коло спадкоємців.
Відповідно до підпункту 4.14- 4.17 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 з наступними змінами (далі - Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. Видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена, зокрема у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. У разі звернення спадкоємця з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину для завершення спадкування щодо спадщини, яка була відкрита на окремих територіях України, та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але неможливо продовжити провадження внаслідок її знищення або відсутності доступу до місця її зберігання у зв'язку з тимчасовою окупацією чи веденням активних бойових дій, приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець, має перевірити факти, передбачені законом, та витребувати необхідні документи. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Згідно із п.3.1 Листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Таким чином, зазначені вище встановлені в справі обставини виключають позасудовий спосіб врегулювання спору щодо спадкування позивачкою пенсійних виплат, які належали її матері за життя та не були отримані нею на момент її смерті.
Спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистомяких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
ІНФОРМАЦІЯ_7 мати позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла.
Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,) перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з 01.08.2014 як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію в разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону № 1058. З 01.04.2016 нарахування пенсії ОСОБА_2 припинено у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України за поновленням пенсії на контрольованій українською владою території не зверталась, інформація щодо проходження фізичної ідентифікації пенсіонера в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України відсутня. Пенсійна справа ОСОБА_2 знята з обліку у зв'язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_6 . Нарахування пенсії за життя ОСОБА_2 за період з 01.04.2016 по 31.03.2024 не проводилось.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених приписів ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст частини третьої статті 52 Закону узгоджується також зі змістом ст.1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Приписи частин 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
За змістом цієї норми, можна дійти висновку, що законодавцем встановлено альтернативний механізм набуття права власності на недоотриману пенсію померлого пенсіонера, а саме; пріоритет наданий членам сім'ї спадкодавця, які проживали з ним на момент смерті, та непрацездатним членам сім'ї, які перебували на його утриманні. Зазначені особи мають звернутися за виплатою цих грошових коштів протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця. Якщо такі особи відсутні або не звернулися у встановлений строк із заявами, недоотримана пенсія входить до складу спадщини і успадковується спадкоємцями померлого на загальних підставах.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення ст. 1227 ЦК України доводить, що:
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. При включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21, припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом.
Отже, звернувшись до нотаріуса впродовж визначеного судом додаткового строку для прийняття спадщини, позивачка успадкувала право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі ст. 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець (її мати) мала право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу ПФУ не впливає на розмір виплат та не надає органам ПФУ права на обмеження цих виплат. А припинення виплати пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, зазначеним у п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Як убачається зі змісту позовної заяви та встановлено матеріалами справи, спадкодавець ОСОБА_2 була пенсіонером та перебувала на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 01.08.2014 як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію в разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону № 1058. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється, зокрема, у разі смерті пенсіонера.
Рішення стосовно припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з інших підстав суду не надано, в той час як матеріалами справи встановлено призупинення виплати пенсії спадкодавцеві з 01.04.2016 нарахування пенсії ОСОБА_2 припинено у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до статті 92 Конституції України (норми якої є нормами прямої дії та водночас мають найвищу юридичну силу) виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного прав.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених ч. 1 ст. 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав. За ч. 2 ст. 1 Закону № 1207-VII Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20.02.2014.
Частиною 2 ст. 4 Закону № 1207 VII встановлено, що правовий режим тимчасово купованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. За приписами ч. 3 ст. 4 Закону № 1207-VII правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано законами України. В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої територій, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, визначається, змінюється, скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Пунктом 1 ч. 2 ст. 5 Закону № 1207-VII визначено, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, зокрема захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом (ч. 2 ст. 9 Закону № 1207-4).
Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 1207-VII встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій територій, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
В ст. 18 Закону № 1207-VII зазначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав свобод. передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після територій залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
При цьому жодним законом України не визначено такої підстави для припинення пенсії, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, не підтвердження місця фактичного проживання чи не звернення до органів ПФУ щодо переведення виплати пенсій на територію, контрольовану українською владою.
В той же час відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 243/3505/16-ц, постанові Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 243/5697/16-ц, постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 227/2802/16-ц та у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 638/8368/19 зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
Таким чином, посилання відповідача, що спадкодавець за життя не виявив бажання поновити йому виплату пенсії та не звертався з відповідною заявою до органів ПФУ, тому пенсія не отримана з вини пенсіонера, не заслуговують на увагу з огляду на вищенаведене.
Як уже зазначалося, рішення про скасування вже призначеної довічної пенсії спадкодавцеві суду не надано, а за змістом наданих відзиву та пояснень таке рішення органами ПФУ не приймалось, в той час як було вирішено призупинити виплату пенсії спадкодавцеві з 01.04.2016. Отже, в даному випадку, призначена довічна пенсія спадкодавця мала обліковуватися в будь-якому разі, навіть за умови її не нарахування та не виплати (внаслідок призупинення виплати).
Враховуючи наведені вище положення законодавства з урахуванням сталої судової практики у спірних правовідносинах слід дійти висновку, що спадкодавець мав право на нарахування та виплату пенсії за спірний період незалежно від звернення до відповідного органу Пенсійного Фонду України та надання чи не надання довідки внутрішньо переміщеної особи, чи не підтвердження місця фактичного проживання.
Отже, ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, так і скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, не є підставою для невиплати пенсії, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.
Оскільки відповідач, як орган ПФУ, не надав суду відомості щодо розміру недоотриманої пенсії за весь період її невиплати спадкодавцеві за життя з 01.08.2014 по 20.03.2024, заперечує наявність у нього обов'язку виплати позивачці недоотриманої її матір'ю пенсії за вказаний період, звернення позивачки за видачею їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом не призвело до оформлення позивачкою своїх спадкових прав у повному обсязі, в той час як вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , що прийняла спадщину у встановлені строки, а також враховуючи те, що за життя мати позивачки недоотримала пенсію, яка увійшла до складу спадщини, суд приходить до переконання, що позивачка як спадкоємець набула право на отримання невиплаченої пенсії.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог як щодо визнання права власності за позивачкою на недоотриману пенсію в порядку спадкування за заповітом без зазначення конкретної суми недоотриманої пенсії, так і стягнення її з відповідача, тому позовні вимоги підлягають задоволенню, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 26.03.2025р. у справі №183/5694/22 (провадження № 61-11124св24) в частині можливості визнання за позивачкою права на неотриману пенсію в порядку спадкування за заповітом та стягнення її з відповідача без зазначення в рішенні суду конкретної суми недоотриманої пенсії.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на користь держави необхідно стягнути судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 2422 гривні 40 копійок.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 5, 12, 13, 76-81, 137, 141, 211, 259, 263-265, 268, 353 ЦПК України суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії, що належала ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженці с.Шестеринці Лисянського району Черкаської області, що мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за період з 01.04.2016 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) недоотриману пенсію, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки с.Шестеринці Лисянського району Черкаської області, що мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), за період з 01 квітня 2016 року по 20 березня 2024 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 22.12.2025.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .
Представник позивача - адвокат Хоріщенко Андрій Васильович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №21/2150 від 22.06.2019, місцезнаходження: вул.Незалежності, 2 селище Лисянка Звенигородського району Черкаської області.
Відповідач - Лисянська селищна рада Звенигородського району Черкаської області, місцезнаходження: площа Миру,30 селище Лисянка Звенигородського району Черкаської області, код ЄДРПОУ: 26424996.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,місцезнаходження: площа Соборна,3 м.Слов'янськ Донецької області, код ЄДРПОУ: 13486010.
Суддя Наталія БЕСАРАБ