Справа № 554/4824/21 Номер провадження 22-ц/814/1509/25Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
11 грудня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Одринської Т.В.,
суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря: Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його частки
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 грудня 2024 року,
У травні 2021 року позивач звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його частки.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що у травні 2000 року він познайомився з відповідачем, яка на той час була одружена. Після розірвання відповідачем шлюбу у 2002 році по травень 2021 року вони з відповідачем постійно проживали разом однією сім'єю, як чоловік та дружина.
Вказував, що шлюб між ними не був зареєстрований, оскільки в цьому не було потреби.
За час проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, спільні витрати, спільне харчування, купували майно для спільного використання, разом купували будинок для спільного проживання, разом приймали участь у витратах на утримання їхнього будинку, надавали один одному взаємну допомогу, займалися будівлею спільного будинку та його благоустроєм: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, дарували один одному подарунки.
За період з 2002 по 2006 рік спільно були накопичені кошти в сумі 12 000 доларів США.
З метою придбання спільного будинку, відповідач на початку 2006 року продала свою квартиру за адресою: АДРЕСА_1 і вони переїхали проживати до її матері - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
06.10.2006 року ними був придбаний житловий будинок готовністю 47 відсотків та приватизована земельна ділянка, площею 600 кв.м, кадастровий номер 5310137000:17:001:0106, що знаходяться в АДРЕСА_3 , та земельна ділянка по АДРЕСА_4 , площею 600 кв.м, які були оформлений на відповідача.
Договір купівлі продажу будинку та земельних ділянок, укладений між ОСОБА_4 та відповідачем був посвідчений державним нотаріусом Першої Полтавської державної нотаріальної контори Підгайною О.І. та зареєстрований в реєстрі під №1-2433.
У 2007 році, коли частина будинку була придатна для проживання, а саме: кімната та санвузол, їхня сім'я з трьох осіб: позивач, відповідач та її син ОСОБА_5 , разом переїхали в їхній спільний будинок. Весь цей час, з 2006 вони поступово будували разом їхній спільний будинок, підключали комунікації, придбавали речі необхідні для загальних потреб всіх членів їхньої родини.
Також вказував, що за сумісні кошти вони сплачували навчання сина відповідача та годування в навчальному закладі. Разом з відповідачем неодноразово відвідували ОСОБА_5 за місцем служби в Збройних силах України (м. Чугуїв, Харківської області).
Позивач посилається на те, що 23.04.2021 року відповідач внесла відомості про їхній спільний будинок до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2348763453101, житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами. Об'єкт житлової нерухомості загальною площею (кв.м): 246,7, житлова площа (кв.м) 118,1, опис Об'єкт складається з житлового будинку літ. «А-2», ганок літ. «1а», огорожа №1, вигрібна яма №2. Земельна ділянка, кадастровий номер: 5310137000:17:001:0106. Реєстраційний номер:2348617053101. Номер запису про право власності: 41741698.
Після реєстрації їхнього спільного будинку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, користуючись тим, що право власності на їхній спільний будинок та земельні ділянки були оформлені на відповідача, вона почала виказувати йому свої наміри про продаж їхнього спільного будинку з земельними ділянками, які були придбані на їхні сумісні кошти. Мотивує це тим, що має намір купити собі окрему квартиру, а рештою коштів розпорядиться на власний розсуд.
Між позивачем та відповідачем виник спір стосовно володіння, користування та розпорядження вищезазначеним нерухомим майном.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 30 грудня 2024 рокупозовну заяву задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 дійсно проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , з 2002 року до травня 2021 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 наступне майно:
-житловий будинок , з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 246,7 кв.м, житловою площею 118,1 кв.м, який складається з житлового будинку літ. «А-2», ганок літ. «а1», огорожа №1, вигрібна яма №2 та розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомо майна: 2348763453101, земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 5310137000:17:001:0106, реєстраційний номер: 2348617053101;
-земельна ділянка кадастровий номер 5310137000:17:001:0106 площею 0,06 га, розташована в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомо майна: 2348617053101;
-земельна ділянка кадастровий номер 5310137000:17:001:0390 площею 600 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_4 ,
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на 1/2 (одну другу) наступного майна:
-житловий будинок , з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 246,7 кв.м, житловою площею 118,1 кв.м, який складається з житлового будинку літ. «А-2», ганок літ. «а1», огорожа №1, вигрібна яма №2 та розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомо майна: 2348763453101, земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 5310137000:17:001:0106, реєстраційний номер: 2348617053101;
-земельна ділянка кадастровий номер 5310137000:17:001:0106 площею 0,06 га, розташована в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомо майна: 2348617053101;
-земельна ділянка кадастровий номер 5310137000:17:001:0390 площею 600 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_4 ,
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6810 грн. 00 коп.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 , посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що показання свідків та спільні світлини не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Вказувала, що надані ОСОБА_1 документи, суперечать обставинам, викладеним ним у позовній заяві.
Зазначала, що судом першої інстанції не було з'ясовано джерело набуття коштів, за які спірне майно було набуте.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник відповідача подані разом з апеляційною скаргою клопотання про виклик свідків на витребування доказів, не підтримала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт спільного проживання позивача та відповідача однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, наявність у них загальних витрат, загального бюджету, загальних витрат на харчування, покупкою майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт та інше підтверджено показаннями свідків та фотосвітлинами.
Колегія судів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правого висновку про те, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Отже, встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Разом із цим положеннями ЦПК України визначено, що доказами у цивільній справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в силу положень статей 89, 367 ЦПК України не надав повної та об'єктивної оцінки зібраним у справі доказам й дійшов помилкового висновку про те, що факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у період з 2002 року по травень 2021 року є доведеним.
Судом встановлено, що згідно з довідкою, яка видана ОСОБА_1 головою селищного комітету м-ну «Лівий Поділ» Подільського району м. Полтави за адресою: АДРЕСА_5 , проживали дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 30.06.2006 по 18.05.2021 р. та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 30.06.2006 по 26.11.2011 р.;
Відповідно до домової книга для реєстрації громадян, проживаючих у будинку АДРЕСА_5 проріз в ній записані: ОСОБА_2 , АДРЕСА_6 , тимчасово, зареєстрована з 30.06.2006 р. до 30.06.2009р.; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , тимчасово, зареєстрований з 30.06.2006 р. до 30.06.2009р.; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 02.10.2009 р.
Проте, у домовій книзі зазначені лише відомості про реєстрацію ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Посилання на те, що позивач та відповідач проживали певний період за однією адресою не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю.
Так, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16 та в постанові Верховного Суду 23 вересня 2021 року по справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).
Колегія суддів зазначає, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Вказане узгоджується із висновком КЦС ВС викладеного у постанові від 17.01.2024, справа № 759/14906/18.
Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що надані позивачем докази не є достатніми, а тому не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо у цей період за спільні кошти.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу слід відмовити.
Щодо вимог про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його частки, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст. 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі визначені ст.74 СК України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Судом не було встановлено, що спірне майно було придбано сторонами за спільні кошти.
Враховуючи, що позивачем не спростовано факт спільного проживання з відповідачем однією сім'єю, підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання права власності на майна немає.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обгрунтованими, а вимоги апеляційної скарги підлягають до задоволення. Колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позову сплаті підлягав судовий збір у розмірі 7718, 00 грн, за подання апеляційної скарги 11 577,00 грн.
Відповідно до ухвали Полтавського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Ураховуючи те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, з ОСОБА_1 з урахуванням ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 11 577,00 грн, оскільки відповідач звільнена від сплати судового збору на підставі ухвали апеляційного суду.
Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Під час апеляційного розгляду справи представником ОСОБА_2 - адвокатом Ваніною Ю.А. подано клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником відповідача надано договір про надання правничої допомоги від 06.01.2025, розрахунок вартості наданої ОСОБА_2 правничої допомоги, відповідно до якого загальна вартість наданої правничої допомоги становить 9000,00 грн та квитанцію про сплату адвокатських послуг у розмірі 9000,00 грн.
Позивач, під час судового розгляду був ознайомлений з наданим розрахунком, проте заперечень щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, не заявляв.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, який підлягає відшкодуванню позивачем, у сумі 9000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367,374,376, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 30 грудня 2024 року- скасувати. Ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на його частки - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 11 577,00 грн за подачу апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у сумі 9 000,00 грн
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді: О.О. Панченко
В.П. Пікуль