Житомирський апеляційний суд
Справа №294/2016/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/919/25
Категорія ч.1 ст.286-1 КК України Доповідач ОСОБА_2
22 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 12024060470000189 за апеляційною скарг ою прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с Бейзимівка Чуднівського району Житомирської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, який на утриманні має 1 неповнолітню дитину та матір - інваліда ІІ групи, офіційно непрацевлаштованого, раніше судимого : востаннє 26.10.2018 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільнений 20.09.2021,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді пробаційного нагляду строком 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.
Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 2 та п. 4 ч. 3 ст.59-1 КК України покладено на ОСОБА_7 на вказаний строк такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирався.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 9 844 (дев'ять тисяч вісімсот сорок чотири) гривень 64 коп.
Вирішено питання щодо речових доказів,
За обставин встановлених судом та зазначених у вироку, 23.06.2024 року ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Рухаючись вказаним транспортним засобом по вул. Шевченка в с. Карпівці Житомирського району Житомирської області на заокругленій ділянці дороги ОСОБА_7 , в порушення вимог п. 1.10 «Дорожні умови», «Дорожня обстановка», 12.1, 12.4, 12.9.б Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, проявив неуважність до дорожніх умов і обстановки, не врахував стан керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого 23.06.2024 близько 20 години поблизу домогосподарства №3 по вул. Шевченка в с. Карпівці Житомирського району та області втратив контроль за рухом транспортного засобу та керуючи ним небезпечно, допустив виїзд за межі проїзної частини, де відбулося зіткнення з будівельними блоками та насипом каміння, після чого відбулося перекидання транспортного засобу ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир вказаного транспортного засобу ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді забійної рани в тім'яній ділянці зліва та підшкірної гематоми на рівні потиличної кістки, забійної рани навколоорбітальної ділянки лівого ока, забійної рани здухвинної ділянки справа, множинних саден на кінцівках, в поперековій ділянці зліва, закритих переломів поперечних відростків справа на рівні тіл 1-3 поперекових хребців та гематоми в заочеревинному просторі на рівні тіл 1-4 поперекових хребців, що відносяться до середнього ступеня тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров'я.
Пасажир цього ж автомобіля ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лопаткового кінця лівої ключиці зі зміщенням, що відносяться до середнього ступеня тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров'я.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 1.10 «Дорожні умови», «Дорожня обстановка», 12.1, 12.4, 12.9.б Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, знаходиться у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.
Своїми діями, що виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, установлених судом, кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 , просить вирок суду в частині призначення покарання скасувати, ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок залишити без змін. Вважає, що вирок суду підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. Зазначає, що призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції не врахував належним чином те, що обвинувачений останнього разу засуджений 26.10.2018 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, а також відомості зазначені в досудовій доповіді про те, що ОСОБА_7 тричі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху України, а саме: 06.02.2025 року за ч.1 ст.122 КУпАП, 06.02.2025 року за ч.1 ст.130 КУпАП та 14.01.2025 року за ч.2 ст.122 КУпАП. Вказує, що згідно інформації ВП №2 Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області, 24.05.2025 року стосовно ОСОБА_7 складено протокол за ч.1 ст.173-2 КУпАП, а також 26.07.2025 року складено протоколи за ч.2 ст.130 та ч.4 ст.126 КУпАП. Звертає увагу на те, що відповідно до постанови Чуднівського районного суду Житомирської області від 21.05.2025 по справі №294/262/25 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, що спростовує висновки суду першої інстанції про щире каяття ОСОБА_7 .. Вважає безпідставним застосування ст.69 КК України при призначенні основного покарання обвинуваченому та призначення йому більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст.286-1 КК України.
Потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 в судове засідання апеляційного суду не з'явились. Клопотань про відкладення апеляційного розгляду на заявляли.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора в підтримання апеляційної скарги, думку захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У вироку суду зазначено, що на підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким із учасників процесу не оспорювалися. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності їх позиції не було, їм роз'яснено, що у даному випадку, вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, вчинене в стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесні ушкодження, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.286-1 КК України кваліфіковані правильно.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а саме застосуванні ст.69 КК України, що потягло за собою призначення покарання, яке не є достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, його суспільну небезпеку, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, судом першої інстанції враховано дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, одружений, на утриманні має матір - інваліда ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду, та, зі слів обвинуваченого, одну неповнолітню дитину, має постійне місце проживання, приймає участь в громадському житті села та в благоустрої населеного пункту, з 30.12.2022 року по 14.02.2024 року проходив службу в лавах ЗСУ, однак був демобілізований у зв'язку із необхідністю постійного стороннього догляду за матір'ю, яка відповідно до висновку КНП «Чуднівський центр первинної медико-санітарної допомоги» потребує догляду на непрофесійній основі від фізичної особи у зв'язку із загальним захворюванням, раніше неодноразово судимий, востаннє - 26.10.2018 року Дніпровським районним судом м Києва за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України суд першої інстанції визнав повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також наявність на його утриманні матері - інваліда ІІ групи, яка потребує стороннього догляду.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, відповідно до положень ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Також судом першої інстанції враховано висновки досудової доповіді Житомирського районного сектора № 10 філії ДУ «Центр пробації» у Житомирській області, відповідно до якої виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та останній не становить високої небезпеки для суспільства. Ризик вчинення повторного злочину та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як середній.
На підставі викладеного, а також враховуючи думку потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які претензій до обвинуваченого матеріального чи морального характеру не мають, та просили суд не карати ОСОБА_7 взагалі, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 при призначенні основного покарання положення ч.1 ст. 69 КК України, а саме: призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст.286-1 КК України, у виді пробаційного нагляду з позбавленням права керування транспортними засобами та вважав, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
При цьому, відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст. 69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Отже, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що обов'язковою умовою для застосування положення ч.1 ст. 69 КК України законодавець передбачив наявність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину. До них можуть належати як обставини, що зазначені в ч.1 ст. 66 КК України, так і визнані судом такими, що пом'якшують покарання, однак, ці обставини повинні знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості злочину істотно, і такі обставини мають перебувати одна з однією у такому співвідношенні і взаємодії та у своїй сукупності настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б несправедливим.
Проте, на думку колегії суддів, суд першої інстанції не навів у вироку переконливих мотивів про можливість застосування положень ст. 69 КК України та не звернув увагу на вимоги ч.2 ст.65 КК України при призначенні основного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 ..
Крім того, колегія суддів, звертає увагу на той факт, що ОСОБА_7 після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення 23.06.2024 року, належних висновків не зробив та продовжив керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується постановою Чуднівського районного суду Житомирської області від 21.05.2025 року по справі №294/262/25, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про наявність пом'якшуючої покарання ОСОБА_7 обставини - щире каяття хибним.
Що стосується інших встановлених судом першої інстанції пом'якшуючих покарання ОСОБА_7 обставин, а саме: визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, а також наявність на його утриманні матері - інваліда ІІ групи, яка потребує стороннього догляду, то вони на переконання колегії суддів, не можуть вважатися обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, оскільки ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, сів за кермо автомобіля, тобто свідомо наразив інших учасників дорожнього руху та оточуючих на небезпеку. Крім того, думка потерпілих в частині призначення покарання також не є визначальною.
За таких обставин, з урахуванням відсутності кількох обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставне призначення судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, яке на переконання колегії суддів, не сприятиме його виправленню та попередженню нових злочинів, тобто меті покарання, передбаченої ч.2 ст.50 КК України.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що при ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , судом першої інстанції було допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому він підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку.
Так, відповідно до ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно ст.65 КК України апеляційний суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини кримінального провадження, що обтяжують та пом'якшують його покарання.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України віднесено до категорії нетяжких злочинів, думки потерпілих, дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, одружений, на утриманні має матір - інваліда ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду, та, зі слів обвинуваченого, одну неповнолітню дитину, має постійне місце проживання, приймає участь в громадському житті села та в благоустрої населеного пункту, з 30.12.2022 року по 14.02.2024 року проходив службу в лавах ЗСУ, однак був демобілізований у зв'язку із необхідністю постійного стороннього догляду за матір'ю, яка відповідно до висновку КНП «Чуднівський центр первинної медико-санітарної допомоги» потребує догляду на непрофесійній основі від фізичної особи у зв'язку із загальним захворюванням, раніше неодноразово судимий, а також неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі 21.05.2025 року за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ст. 66 КК України апеляційний суд визнає визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину та наявність у нього на утриманні матері - інваліда ІІ групи, яка потребує стороннього догляду.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ст. 67 КК України, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_7 з урахуванням пом'якшуючих обставин, відсутності обтяжуючих обставин та даних, які характеризують його особу, слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі в межах санкції ч.1 ст.286-1 КК України, з позбавленням права керування транспортними засобами.
Саме таке покарання, на думку колегії суддів, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 420 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Чуднівської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Чуднівського районного суду Житомирської області від 03 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначення покарання.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з дня його затримання на виконання вироку суду.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: